КОМЕНТАТОР

ПН09252017

rssfacebook_iconvkontaktetwitter-icon
Всі блоги Після фіналу

Після фіналу

Герої нашого часу

«Команда майбутнього, команда мрії» - так люблять характеризувати нинішню «Барселону». У пошуках яскравих епітетів журналісти і вболівальники вочевидь не хочуть розуміти, що цей клуб насправді є надзвичайно сучасним, або навіть своєчасним явищем. Які тут мрії - це реальність, тим паче що, аби побачити її не треба вмикати відеозапис якогось матчу, котрий став еталоном дій «Барси». Таких «еталоних» ігор у цієї команди багато і їх Мессі та компанія видають вже роки зо три. Немає нічого у цій грі від «майбутнього», навпаки, каталонські хлопці відповідають вимогам часу. Зараз, коли телебачення стало головним двигуном розвитку футболу як видовища, глядач вимагає не тільки 3D, об’ємний звук, а й відповідного рівня та швидкості гру. Саме цим підкуповує «Барселона» часів Гвардьоли, вона яскрава, яскрава завжди.

Можливо колись давно, якась інша команда і грала у такий само яскравий футбол, але саме зараз мілліарди глядачів можуть побачити це у максимальній якості, тому й важко уявити собі щось більш грандіозне, а ніж взаємодія Мессі, Хаві та Інієсти. Що ж до гри майбутнього, то насправді ми не уявляємо, якою вона буде. Успіх сьогодні може гарантувати тільки сучасна гра, максимально пристосована до умов і вимог сьогодення. Проект «Барселона» Гвардьоли вибудовувався довго і тому у нього достатній резерв стійкості. По перше, клуб поступово зібрав найкращий склад у світі. Наприклад Дані Алвес не має собі рівних як правофланговий, він універсальний швидкий, креативний і бойовитий.  Найкращий центральний захисник сьогодення це Піке, технічний, швидкий габаритний і розумний. Тож і пара центральних найсильніша під кольорами «Барселони», саме як дует Піке та Пуйоль не мають собі рівних. Серед найсильніших на лівому фланзі Абідаль. Мабуть, зараз важко назвати абсолютно кращого на цій позиції, тож француз може вважатися близьким до еталону лівого бека. Безумовно, геніальний тандем у центрі поля склали Хаві та Ініеста. Люди котрі вміють не тільки віддати пас будь-якої складності, а й на швидкості з м’ячем розвернутися на 360 градусів, не втративши чіткості орієнтування та рівноваги. Навіть одна людина з такими даними у футболі коштує багато десятків мільйонів, а двоє, та ще й у зв’язці просто безцінні. До цього додається ідеальний імпровізатор та голеадор Мессі, котрий став стилем гри, епітетом, найвищим компліментом вже у 23 роки. Але поруч з ним є ще й Вілья, голеадор, універсальний форвард, котрий погодився на допоміжну роль і залишається прихованою зброєю. Зважте, саме він добив «Манчестер» у фіналі і його гол не був воротарським ляпом, а став екстрактом найвищого класу. Надзвичайно багато говориться про вміння «Барселони» ростити свої таланти, з цього зроблено своєрідний культ. Насправді клуб зробив ставку на розвиток академії, але ефективність його скаутської роботи ніяк не менш значуща. Подивіться, зі згаданих зірок Алвеса, Абідаля та Вілью купили вже у дорослому віці. Інієсту та Мессі взяли юними зірочками. Тож з суто каталонських вихованців зірками залишаються Піке, Хаві та Пуйоль. Є ще Вальдес, Бускетс, Педро, одначе вони якраз не виглядають незамінними елементами конструкції. Це ще раз доводить, що у сучасному футболі своєю школою усі кадрові питання не вирішити. Особисто мене більше вражає те, що стільки яскравих особистостей разом не конфліктує. Егоїзм ознака переважної більшості талантів. Чому у «Барселоні» інакше?  Часто говорять, що це філософія клубу, вплив середовища. Можливо ми бачимо народження нового покоління зірок, надсучасних зірок без зоряної хвороби? А може так збіглися обставини і унікальні винятки волею долі (волею скаутів) опинилися разом?

Застарілий «Манчестер» і сентиментальний космополіт Фергюсон

Англійський гранд міг би виграти тільки за рахунок дуже сприятливого збігу обставин. Як не крути, а кадровий потенціал у Алекса Фергюсона значно слабший. Досвідчений шотландець вирішив знов, як два роки тому у Римі, вдарити першим. «Манчестер» дуже серйозно поганяв суперника у перші 10-ть хвилин. Такий старт став вимушеним кроком, бо у спокійній грі жодного шансу виграти не було. Спробувати ж тиснути на суперника пізніше могло бути просто запізнілими. Ставка на швидкий гол не спрацювала, натомість вдалося відповісти голом у середині першого тайму. Надалі ж «Манчестер» став діяти винятково реагуючи на дії суперника. Чи то не мав іншого плану, чи то не мав сил, швидкості для його реалізації. Звичайно виникають питання що до доцільності розміну Евра на Мессі. Питання не втому, що француз не завжди встигав за Ліонелем (а що є той хто може на сто відсотків закрити його?), проблема в тому, що порожнім опинявся фланг Патріса під час рейдів його візаві в центр.  Не вдалося закрити Хаві Карріку, провалив матч Валенсія. Вказані невдачі це те що не вдалося протиставити супернику, натомість ще більшою проблемою стало запропонувати що-небудь в атаці. Двоє диверсантів Руні та Ернандес (до речі, у фіналі грали двоє Хавьєрів Ернандесів, той що Хаві і той що Чічаріто) діяли самотужки. Навіть Мессі з Вільєю і будь-яка інша пара форвардів у сучасному футболі не зробить результат проти класного суперника тільки власними силами. А на допомогу їм мали прийти Гіггз, Скоулз, можливо Оуен (єдиний форвард в резерві). Впевнений, що фінал наочно засвідчив, що це покоління вже не може дати результат в Європі. Наприкінці 90-х Фергюсон щиро подякував Еріку Кантона за його рішення залишити футбол. Сам Алекс не міг би через свій характер викинути героя трибун з клубу, хоча вже зрозумів, що виграти єврокубок з ним не зможе. Нині останні з покоління «пташенят Фергюсона» ще грають за «Манчестер». Тим паче їх наставник не прибере з команди, але і вони не здатні дати колективу імпульс чи хоча б підтримати амбіції клубу. Час цих хлопців позаду і якщо в Англії завдяки грандіозному авторитету їх побоюються, то в Європі на екстра рівні вони минуле. Відчувши власну слабкість, залишив футбол посеред сезону Гарі Невілл, однак в команді залишилося надто багато інших, чий час минає. Гіггз та Скоулз найкращі з них. А є ще Браун, О'Ши, Харгрівз, Оуен. Нажаль, зараз це тільки талісмани, живі маскоти клубу. Маємо типовий прояв сімейної сутності клубу, тієї сімейності, котру так пропагують у «Барселоні». Однак в Манчестері ситуація з повагою до колишніх героїв призвела до очевидних проблем. Після групового турніру Ліги чемпіонів команда Фергюсона двічі отримувала зручних суперників, значно слабших за себе «Марсель» та «Шальке». А одного разу добре знайомий «Челсі», котрий в цьому сезоні добре лихоманило. Як що в домашньому чемпіонаті взяти титул вдалося завдяки характеру і авторитету, то в Європі ці аргументи були замалими, тим паче, ще раз підкреслю, склад манкуніанців значно слабший за каталонський. Тому зараз Фергюсон має більш рішуче вибудовувати нову команду. Згадайте, перший євро трофей він взяв 1991 (виграв у «Барселони») з поколінням Хьюза, Брюса, Паллістера та Браяна Робсона. У 1999-м Лігу чемпіонів виграли Шмайхель, Гіггз, Бекхем та компанія. 2008-го результат повторила команда з двигунами у вигляді Ван дер Сара, Руні, Роналду, Тевеса. Для нового успіху потрібні нові герої. Лише Райян Гіггз ще може допомогти червоним, але і роль цього хлопця, котрий в першій команді клубу з 1990 року, неминуче зменшується. На тлі такого старіння футбольного ресурсу, старий за віком тренер зовсім не виглядає музейним раритетом. Алекс Фергюсон встигає змінюватися і відповідати вимогам часу. У шотландця чималу роль відіграють помічники і разом з цим він спокійно відпускає їх у самостійне плавання. Макларен та Кейруш досить давно працюють головними і цілком можливо, що найближчим часом тим самим шляхом піде і Рене Мьоленстен. Зовні живе втілення британського традиціоналізму, сер Алекс успішно працює з різними поколіннями футболістів, з представниками абсолютно різних національностей, навіть з примхливими зірками на зразок Кріштіано Роналду. Для прикладу, «Барселона» нині навчилася успішно залучати тільки іноземців ментально близьких до Іспанії: французів, бразильців, аргентинців, Это'о, котрий з 16 років жив на Піренеях. Абсолютно нічого не вийшло з Ібрагімовічем та Чигиринським. Такої проблеми у Фергюсона не виникає, він спокійно інтегрує в команду корейця, мексиканця, серба, тощо. Це прояв справжньої космополітичної гнучкості у сприйняті різноманітних  культур, виявів індивідуальності. Переграти ж нинішню «Барселону» він просто не міг, виграти, можливо, переграти – нізащо. Аби конкурувати з каталонським карнавалом Фергюсону знадобиться перебудова, можливо затяжна. Але зараз зробити це до снаги тільки йому.

Роберто Моралес

Роберто Моралес

Відомий футбольний коментатор
Про себе

Останнє від Роберто Моралес