Українська Прем’єр-ліга тут ні до чого — сьогодні інший привід: «Айсмен» святкує 46-річчя, а значить, саме час пригадати його шлях в автоспорті без прикрас. Кімі Райкконен — останній чемпіон Формули-1 за кермом Ferrari і один із найнетиповіших героїв «королівських перегонів». Його біографія — це мікс таланту, флегматичності та дуже приземлених рішень, коли на кону — кар’єра. Від картингових вихідних із сім’єю до титулу 2007 року він ішов маршрутом, де холодна голова часто була важливішою за гучні слова. І все ж таки саме емоції вболівальників роблять цю історію живою й актуальною й досі. Матеріал підготувала редакція komentator.net.
Ранні роки: картинг, борги та перший спонсор
Кімі народився 17 жовтня 1979 року під Еспоо і з десяти років разом зі старшим братом Рамі ганявся на картах. Родина жила скромно, проте що літо грузила фургон і їхала на змагання, а взимку буквально закривала борги важкою працею. З 1994 по 1997 роки юний фін регулярно виступав на трасі в Сосновому Бору, розширюючи географію та рівень конкуренції. Прорив стався, коли тітка познайомила його матір із Юссі Раполо — фанатом перегонів і виробником рибальських снастей; він і став першим спонсором. Завдяки його допомозі Кімі отримав шанс частіше виїжджати на старти в Італії, де гонки були швидші, а помилки — дорожчі.
Шлях до Формули-1: менеджери, армія та контракти «на довірі»
Перший італійський сезон складався важко: техніка підводила, а грошей на апгрейди бракувало. Тоді в житті Кімі з’явився Калле Йокінен — травмований, але дуже «зв’язний» гонщик, який став менеджером і допомагав вибивати деталі й невеликі спонсорські пакети. Райкконен і Йокінен перебралися до Нідерландів, аби бути ближче до європейських треків, а родина повернулася додому. Після серії яскравих вікендів увагу звернув менеджер Девід Робертсон і запропонував товстелезний контракт, який Кімі так і не подужав — порадився з Томмі Мякіненом і просто підписав. Паралельно Райкконен служив в армії: командири відпускали його на гонки, а зайві «паперові» дні він іноді перетворював на добу відпочинку після етапу — без претензій на святість.
Дебют у Формулі-1: тести Sauber та очки з першої спроби
Пітер Заубер помітив темп фіна в молодших серіях, покликав на тести й ризикнув дати місце бойового пілота в 2001-му. Дебют у Мельбурні вийшов показово спокійним: за пів години до старту Кімі спав у боксах, а потім фінішував у заліковій зоні, коли бали діставалися лише шістьом найкращим. Протягом сезону він ще тричі заїжджав у топ-6, здобув очки й допоміг Sauber стати четвертою силою — найкращим результатом в історії команди. Це був постріл, який почули всі сильні гаражі. В очах босів Кімі виглядав дорослим гонщиком без зайвого флірту з пресою — і саме таким McLaren бачив заміну втомленому Міке Гаккінену.
McLaren: швидкість, надійність і перша нездійснена перемога
На старті 2002 року McLaren прийняв Райкконена «на ура», і дебют із подіумом виглядав ніби підтвердженням правильного вибору. Сезон, щоправда, виявився рваним: із 17 гонок Кімі фінішував лише шість, але там стабільно привозив подіуми. У 2003-му все закрутилося довкола нової системи очок 10-8-6-5-4-3-2-1 і частих технічних обмежень — і на цьому тлі фін став реальним суперником Шумахеру. У Малайзії він упевнено виграв, у Бразилії спочатку отримав кубок, але згодом віддав його Фізікеллі через корекцію класифікації на два кола назад. Попри драму він тримав темп чемпіона і залишався в боротьбі до самого фіналу.
Битва з Шумахером: Японія-2003 і два очки, яких забракло
Після потужного старту сезону Кімі лідирував із комфортним відривом, але «Червоний барон» увімкнув свій режим — чотири перемоги за п’ять гонок, і запас розтанув. Кульмінація припала на Судзуку: за відриву дев’ять очок доля титулу вирішувалася в останній гонці вперше з 1999 року. Райкконен стартував шостим, швидко прорізав пелотон і вийшов другим, утім Рубенса Баррікелло наздогнати не зміг, а Шумахер підібрав рівно ті очки, що були потрібні. Завершилося все двома очками на користь німця і короткою сутичкою за лаштунками — нерви здали навіть у найхолоднокровніших. За рівнем темпу Кімі вже був «із тих», хто здатен забирати великі титули.
Сезон-2005: дуелі з Алонсо, зламана підвіска і прорив у Сузуці
У 2004-му Шумахер домінував, а 2005-го правила перевернули розклад: заборона зміни шин і гума Michelin несподівано зробили Ferrari вразливою. Боролися Renault і McLaren, а отже — Алонсо і Райкконен. Кімі виграв в Іспанії та Монако, упевнено йшов до перемоги на «Європі», але підвіска розвалилася на останньому колі — мінус 12 потенційних очок. Він відігрався в Канаді, далі разом із командою розігнався на фініш сезону, а Гран-прі Японії став його шедевром: старт 17-м і обгін Фізікелли в самому кінці. Однак стабільність Алонсо та недолуга система очок не залишили фіну шансів — другий у чемпіонаті знову.
Ferrari і титул-2007: шпигунський скандал, командна гра і бразильська розв’язка
У 2006-му Кімі ще боровся за McLaren на окремих трасах, але без перемог, а за кулісами вже домовлявся про перехід у Ferrari на місце Шумахера, що йшов. 2007 року він виграв першу гонку за Скудерію, а сезон перетворився на дуель чотирьох пілотів на двох фактично однакових болідах — «шпигунське досьє» McLaren коштувало команді €100 млн і очок у Кубку конструкторів, але не зняло напруги всередині. Конфлікт Алонсо й Гемілтона тримав двері прочиненими для Ferrari, а в Китаї юний Льюїс переоцінив заїзд на піт-лейн і сам собі ускладнив життя. У Бразилії Ferrari розіграла перестановку через піт-стопи, Масса прикрив тили, а Райкконен виграв гонку і титул, випередивши обох «срібних стріл» на одне очко — казка, що стала реальністю.
Після титулу: мотивація, «морозиво» та вилазка в ралі
Щойно стихли фанфари, як у Ferrari дали зрозуміти: наступна мішень — титул для вихованця Феліпе Масси. Кімі залишався швидким і часом виступав яскраво (перемога в Спа-2009 — класика), та гостроти й стабільності ставало менше. Сезон-2009 минув на тлі просідання темпу команди, епізоди на кшталт «морозива» під зливою в Малайзії тільки підкріплювали образ людини, що не робить вигляд, ніби все під контролем. Після цього він пішов у ралі: два роки в WRC дали десятки фінішів, п’яту позицію найкращим результатом у гонці й розуміння, що Формула-1 — таки його територія.
Lotus, знаменита фраза і дорогі очки
Повернення з Lotus у 2012-му подарувало вболівальникам оновленого Кімі: менше суєти, більше прагматизму і перемога в Абу-Дабі з історичним радіоповідомленням «Just leave me alone, I know what I’m doing». Сезон він завершив третім і зібрав 390 очок за два роки — неочікувану фінансову бомбу для команди через бонус $50 тисяч за бал, прописаний у контракті. Гладко не було, проте саме там «Айсмен» остаточно повернув собі імідж гонщика, який їде без шоу-ефектів, але робить роботу точно й холоднокровно. Lotus, втім, видихався, а Кімі знову став мішенню для Ferrari.
Повернення у Ferrari та фінал кар’єри: роль «другого» і остання перемога
З 2014 року стартувала турбо-гібридна ера, де Mercedes задав недосяжний ритм, а Ferrari поступово підбирала темп. Райкконен повернувся в червоний комбінезон, проте сценарій життя був інший: лідерство належало Феттелю, Кімі частіше грав роль «другого номера», збирав подіуми й чекав рідкісних шансів. 2018-го шанс прийшов в Остіні — красива перемога й низка нумерологічних збігів: 21 жовтня, 21-й етап, 21-ша перемога, 221 очко за підсумком. Паралельно — жести поза трасою: запрошений у паддок заплаканий хлопчик у Барселоні-2017 став символом того, як «Айсмен» уміє бути теплим, не змінюючи кам’яного обличчя. Сезони 2019–2021 він доїжджав в Alfa Romeo і закрив сторінку в Абу-Дабі, виїжджаючи з титулом «Гонщик дня» — чесна аплодисментна подяка від людей, заради яких він завжди й їхав.
Нагадаємо, ми також писали про те, що інтрига УПЛ на максимумі.
