В історії автоспорту є імена, що відкривають цілі епохи. Джузеппе «Ніно» Фаріна — один із тих, хто стояв біля витоків сучасних перегонів. Його шлях почався в Турині, серед запаху моторного масла та металу, а завершився тріумфом у дебютному сезоні Формули-1 у 1950 році. Фаріна поєднував аналітичний розум і безстрашність на трасі, а його стиль водіння водночас захоплював і лякав. Напередодні його дня народження згадуємо історію людини, яка першою підняла трофей чемпіона світу та задала ритм усьому автоспорту. Маеріал підготувала редакція komentator.net.
Туринські корені та характер швидкості
Майбутній чемпіон народився 30 жовтня 1906 року в Турині. У той самий рік його батько, Джованні Карло Фаріна, відкрив кузовне ательє Stabilimenti Farina, яке згодом стало відомим у всій Італії. Маленький Джузеппе зростав у цеху серед гулу молотків і запаху фарби, тому любов до машин прийшла природно. Уже в десять років хлопчик упевнено керував двоциліндровим Temperino, а пізніше захопився спортом — футболом, легкою атлетикою, лижами. Попри це, він не забував і про освіту: закінчив Туринський університет, отримавши ступінь доктора економічних і юридичних наук. Саме тому під час його кар’єри пілота багато хто звертався до нього як до «доктора Фаріни» — титулу, який він носив із гордістю.
Перші старти та довоєнна кар’єра
В автоспорт Фаріна прийшов ще студентом. Придбав уживану Alfa Romeo та вперше стартував у гірських перегонах Aosta–Gran San Bernardo. Справжній прорив стався у 1934 році, коли він переміг у молодшому класі Гран-прі Чехословаччини. Цей успіх відкрив перед ним двері до заводської команди Alfa Romeo, якою тоді керував легендарний Енцо Феррарі. Молодий пілот потрапив у середовище, де швидкість і технічна досконалість ставали мистецтвом. Наставником Ніно став знаменитий Таціо Нуволарі, який навчив його головному — не боятися ризику та завжди йти до межі можливостей машини.
Гучні перемоги і трагічні сторінки
У 1930-х роках на трасах Європи безроздільно панували німецькі автовиробники. Італійцям та іншим суперникам залишалося чекати на шанс, коли лідери зламаються. Фаріна користувався цими моментами. Його перемога у Триполі 1940 року принесла популярність, але водночас його манера водіння почала викликати суперечки. Надзвичайно агресивний стиль став причиною двох трагічних аварій — у Довілі 1936-го і Триполі 1938-го, де загинули Марсель Льо та Ласло Хартманн. Преса прозвала Фаріну «гонщиком-вбивцею». Однак, попри гучні звинувачення, жодних офіційних санкцій він не отримав. Для нього ці події стали болючою, але невід’ємною частиною власної історії.
Війна, повернення та нові виклики
Під час Другої світової війни Фаріна служив офіцером танкового полку італійської армії. Документів про цей період збереглося мало, адже Італія вийшла з війни переможеною. Проте вже у 1946 році він повернувся до перегонів і переміг на Гран-прі Націй у Женеві. Через рік зробив паузу, а у 1948-му знову здобув перемогу — цього разу на Гран-прі Монако за кермом Maserati власного виробництва. Наприкінці 1940-х Alfa Romeo зазнала втрат — троє провідних пілотів загинули або залишили спорт. Тож Фаріну запросили повернутися. У команді з ним виступали Луїджі Фаджіолі та Хуан-Мануель Фанхіо — разом вони стали легендарним «тріо трьох Ф».
Народження Формули-1 і перша перемога
13 травня 1950 року на колишньому військовому аеродромі Сільверстоун відбулися перші в історії офіційні перегони Формули-1. Усі чотири перші місця на старті посіла Alfa Romeo. Під час гонки Фаріна, Фанхіо та Фаджіолі неодноразово змінювалися позиціями, але саме Ніно вийшов уперед і втримав лідерство до фінішу. Так італієць став першим переможцем в історії Формули-1. Згодом були Монако з масовою аварією та Швейцарія, де Фаріна виграв, випередивши напарника на чотири десяті секунди.
Фінал сезону і титул
Перед фінальними перегонами в Монці розклад сил був напруженим: Фанхіо мав 26 очок, Фаджіолі — 24, а Фаріна — 22. Йому потрібно було перемогти і сподіватися на невдачу головного суперника. На 23-му колі коробка передач у боліді Фанхіо зламалася, і Фаріна впевнено довів гонку до перемоги. Він став першим офіційним чемпіоном світу Формули-1 — титул, який назавжди вписав його ім’я в історію автоспорту.
Нові суперники та боротьба з технікою
У 1951 році ситуація змінилася. Alfa Romeo поступово втрачала позиції, а команда Ferrari набирала силу. Енцо Феррарі створив швидший і надійніший болід, що перевернув баланс у чемпіонаті. Фаріну переслідували технічні проблеми — поломки зчеплення, перегрів двигуна, проблеми з мастилом. Хоча він кілька разів фінішував у трійці, підсумкове місце — лише четверте. Згодом він перейшов до Ferrari, мріючи про другий титул, але там з’явився інший феномен — Альберто Аскарі, який домінував два сезони поспіль. У 1953 році Фаріна нарешті здобув перемогу на Гран-прі Німеччини — останню у своїй кар’єрі Формули-1.
Травми, «Срібні стріли» і кінець кар’єри
Сезон 1954 року почався з поула в Аргентині, але на горизонті з’явився відроджений Mercedes із легендарними «Срібними стрілами». У позачемпіонатних змаганнях Фаріна потрапив у серйозну аварію під час підготовки до «1000 км Монци» та отримав важкі опіки. Після тривалого лікування він повернувся у 1955 році, навіть здобув подіум у Бельгії, але психологічно вже не відчував тієї впевненості. На тренуваннях у Монці лопнула шина, і хоча Фаріна не постраждав, він вирішив більше не виходити на старт. Останньою спробою стало бажання виступити в «Інді 500», але після загибелі молодого гонщика Кіта Ендрюса Джузеппе остаточно залишив автоспорт.
Життя після перегонів і трагічний фінал
Після завершення кар’єри Фаріна залишився у світі автомобілів: працював представником компаній Alfa Romeo та Jaguar, консультував кінопроект «Grand Prix». 30 червня 1966 року він їхав до французького міста Реймс, щоб відвідати Гран-прі як глядач, але загинув у дорожній аварії неподалік Шамбері. Іронія долі — людина, що пережила десятки аварій на трасах, пішла з життя на звичайній дорозі.
Суперечливий, сміливий, безкомпромісний — Джузеппе Фаріна назавжди залишився символом ранньої Формули-1. Він став її першим чемпіоном, але й першим, хто показав, наскільки небезпечна й водночас прекрасна ця гра зі швидкістю.
Основні віхи кар’єри Джузеппе Фаріни
- 1906 — народився в Турині, того ж року створено ательє Stabilimenti Farina.
- 1934 — перемога у молодшому класі Гран-прі Чехословаччини, перехід до Alfa Romeo.
- 1946 — перемога на Гран-прі Націй у Женеві.
- 1950 — перший чемпіонат Формули-1, перемоги у Сільверстоуні та Монці, титул.
- 1953 — перемога на Гран-прі Німеччини — остання у кар’єрі.
- 1966 — загибель у ДТП дорогою на Гран-прі Франції.
Нагадаємо, ми також писали про те, як Борнмут без зірок став сенсацією.
