Малін Гуінн: «Виходячи на публіку, де, й мене в тому числі, знімають камери, показує телебачення, я повинна відповідати статусу дружини американського професіонала, виглядати в кращому світлі».
Улітку 2011 року запорізький баскетбольний клуб «Ферро-ЗНТУ» продовжив на два сезони контракт з американським центровим Річардом Гуінном, тим самим віддавши належне високій майстерності легіонера. До Запоріжжя 30-річний Гуінн перебрався з французького Ліможа в березні нинішнього року разом зі своєю дружиною Малін (у побуті – Емм) і синочком Джейденом. Уже в першій грі чемпіонату Суперліги американець справив приємне враження вмілими діями в 3-секундній зоні, влучними кидками з різних дистанцій і холоднокровністю.
Не залишився непоміченим і перший вихід у світ його імпозантної дружини в образі мадонни, яка однією рукою котила попереду коляску, а іншою підтримувала дитину. Елегантна хода американської леді, вміння триматися на публіці викликали не менший інтерес, ніж гра її зіркового чоловіка, який встиг на той час пограти в кількох зарубіжних і українських клубах, а в складі маріупольського «Азовмашу» навіть став чемпіоном Суперліги.
Пропонуємо вам найцікавіші висловлювання з інтерв’ю Малін і Миколи Лозового, повну версію якого ви можете переглянути на офіційному сайті «Ферро-ЗНТУ».
У четвертому періоді (гри проти «Говерли») я попросила Річарда підійти до мене й цілком серйозно пригрозила: «Якщо ти й далі будеш промахуватись, я тобі вдома вуха надеру».
Іноді він (Річард) мало здобуває очок через те, що його боляче б’ють по руці, плечу або спині. У грі всяке буває. І тоді вдома я йому роблю масаж, підтримую морально, бо я його люблю, в першу чергу, як чоловіка, людину, і, звичайно ж, як баскетболіста.
Мій батько – швед за національністю, а мама – німкеня, родом із Німеччини, з передмістя Дюссельдорфа. Я ж народилася у Швеції, в маленькому містечку Кальмар, але невдовзі після мого народження батьки переїхали у більш велике місто – Монстрос, де я й прожила щасливо і безтурботно до десяти років.
Ми познайомилися абсолютно випадково три роки тому в Швеції… Ми тільки й встигли, що посміхнутися один одному, засвідчивши, таким чином, свій обопільний інтерес. А познайомилися вже в нічному клубі, куди хлопці заблукали після баскетбольного матчу.
Поруч зі своїм чоловіком, публічною людиною, я повинна була виглядати відповідним чином. Виходячи з ним на публіку, де, й мене в тому числі, знімають камери, показує телебачення, я повинна була відповідати статусу дружини американського професіонала, виглядати в кращому світлі.
Моя мама з самого дитинства виховувала мене дуже строго, завжди прагнула до того, щоб я була зразковою дочкою: добре вчилася, опановувала англійську мову, стежила за своєю поставою (треба було завжди рівно тримати спинку, високо тримати голову).
Мені, як і будь-якій іншій жінці, перш за все, потрібен сильний чоловік, вірний друг, який може мене завжди підтримати, допомогти вирішити якісь конкретні проблеми, бути надійною опорою.
До зустрічі з Гуінном я про баскетбол не знала нічогісінько. І коли вже в Маріуполі я спостерігала за першою грою Річарда, мене здивувало те, що після великої перерви він почав закидати м’ячі в кільце своєї команди.
Бути моделлю – отже прагнути та вміти показати, підкреслити всі найкращі жіночі якості, розкрити себе як особистість. Робота моделі – справа складна, відповідальна, що вимагає повної концентрації уваги і зусиль, певної творчості, постійного самоконтролю.
Під час гри тато про нас теж не забуває. Коли в нього виходить кидок, підбирання або передача, він, якщо є така можливість, подає нам сигнал – піднімає вгору вказівний палець. Це означає, що він дарує свою любов дружині та синові. Теж саме він робить і на початку гри, а я, своєю чергою, відповідаю йому тим самим жестом і передаю свою магнетичну енергію.
