Ренді Калпеппер: «Власний ігровий почерк у мене з’явився ще в дитинстві».
Уже за традицією напередодні кожного сезону в баскетбольному клубі «Ферро-ЗНТУ» з’являється новий захисник, як правило – зі США. Вболівальники пам’ятають Джейсона Фонтенета, Стівена Буртта, Кеддріка Мейса. Нинішнього року прямісінько з університетської лави міста Ель-Пасо до Запоріжжя прибув Ренді Калпеппер. Його неабиякий талант високо цінують і одноклубники, й уболівальники. Однак, судячи з результатів останніх ігор, потенціал молодого американця розкрився ще далеко не до кінця. До вашої уваги вибрані фрагменти інтерв’ю, яке в американського захисника на замовлення прес-служби БК «Ферро-ЗНТУ» взяв Микола Лозовий.
– Ренді, що ти знав про чемпіонат Суперліги, коли пакував валізу перед вильотом до нашої країни?
– Мій агент докладно розповідав мені, що чемпіонат Суперліги дуже сильний, а команда «Ферро-ЗНТУ» має хороші традиції. Я, звичайно, трішки переживав, коли збирав у дорогу свої валізи, але агент переконав, що на мене чекає участь у матчах хорошої ліги, тож я вирушив до Запоріжжя зі спокійною душею.
– Баскетбольні експерти, віддаючи належне твоєму самобутньому стилю гри, напередодні сезону висловлювали побоювання, що на позиції атакуючого захисника тобі буде не зовсім комфортно.
– Свого часу в США мене відшукали й спочатку готували в якості першого номера, але оскільки в тамтешньому клубі не вистачало атакуючих захисників, почали використовувати на позиції другого номера. Однак в Україні такої проблеми в мене зараз немає. А тих експертів, які в чомусь сумнівалися, які казали, що мені не вдасться проявити себе, ви не слухайте, а краще дивіться на те, як ми граємо.
– Дійсно, вже з перших матчів любителі баскетболу захоплюються твоєю грою, часто скандують твоє прізвище, отже вірять у тебе.
– Це – мій перший сезон у Європі. Гадаю, ми граємо досить-таки непогано, хоча можемо набагато краще. У мене щось виходить, щось не виходить, але і я, і вся команда намагаємося демонструвати атакуючий, видовищний баскетбол, і, звичайно ж, якомога частіше вигравати. Мені дорікають, що я, мовляв, іноді перетримую м’яч або просто не помічаю вільних партнерів. Але це не зовсім правильно. У початковій стадії атаки я найчастіше перебуваю ззаду інших гравців нашої команди й усе бачу, нормально оцінюю ситуацію. Адже розумію, що філософський сенс баскетболу полягає в командних діях.
– У тебе висока стартова швидкість, але найбільше ти дивуєш своїм справді фантастичним стрибком. Може, ти в школі займався стрибками у висоту?
– Не хотілося б вас розчаровувати, але, мабуть, даються взнаки мої природні якості, успадковані від тата й мами. Таким вони мене народили, такий я є сьогодні. Щоправда, в дитячі роки я посилено займався гімнастикою, і, не виключено, що це вплинуло на мою стрибучість, а також пластичність і спритність. Природно, сама гра в баскетбол, різні силові вправи тренувального процесу сприяють розвитку стрибкових якостей будь-якого гравця. Однак, за великим рахунком, мають місце генетичні дані. Зізнаюся, іноді я сам отримую задоволення від своїх стрибків.
– Пам’ятаєш момент, коли ти вперше взяв у руки баскетбольний м’яч?
– Сталося це досить рано. У десятирічному віці я щодня грав у шкільній команді однолітків і доросліших за мене хлопців, отримуючи схвальні відгуки. Ігри проводилися з роз’їздами, й мені подобалося подорожувати моєю величезною країною. Вже тоді, здається, в мене з’явився свій почерк гри.
– Прийнято вважати, що твоїм головним козирем є атакуюча міць: швидкісний дриблінг, гостра передача, влучний кидок, часто-густо з дальньої дистанції. На жаль, в останніх іграх ти частенько промахуєшся здалеку, через що згодом перестаєш кидати із-за дуги.
– У кожного баскетболіста бувають промахи, і всі ми боремося з цим явищем. Я, звичайно, теж промахуюсь. Але, коли в кільце не влучають мої партнери, я намагаюся взяти ініціативу на себе, проявити лідерські якості. Іноді це виходить добре, іноді намагаюся більше підігравати одноклубникам.
– Кидки згори (слем-данки), які викликають захоплення у вболівальників, теж є твоєю візитною карткою. Практично в кожній грі ти здобуваєш мінімум двадцять очок, але це не завжди приводить команду до перемоги.
– Що стосується командної перемоги, то вона складається з багатьох компонентів. Кидки ж згори я виконую не тільки для наших уболівальників, яких, до речі, я обожнюю, але й тому, що це є невід’ємною складовою гри. На мою думку, ефектне завершення атаки, та ще й невисокого росту гравцем, є потужним психологічним впливом на суперника, демонстрацією переваги. Високі баскетболісти переважно не очікують, що я завершуватиму швидкий прорив слем-данком. Вони думають, що застосую звичайний середній кидок, або рикошетом від щита, а я шокую їх кидком зверху.
– Ти вже зіграв достатньо матчів у чемпіонаті Суперліги, щоб мати про нього своє суб’єктивне уявлення.
– Під час передсезонної підготовки мені було непереливки. Але поступово я втягнувся в ігровий і тренувальний ритм. Мушу визнати, що рівень української Суперліги виявився, безумовно, сильнішим, ніж я міг собі уявити перед вильотом до Запоріжжя. Перед кожною грою тренери ставлять одне й те ж завдання – налаштовуватися тільки на перемогу. І для мене, як новачка, перший сезон у такому серйозному чемпіонаті – дуже складний і, водночас, відповідальний. На мені лежить величезна відповідальність, і я повинен зробити все, щоб виправдати надії, повністю розкритися як гравець, не схибити, закріпитися в клубі, в чемпіонаті, у Європі.
– Якщо не секрет, які ідеали й людські цінності ти сповідуєш, у чому бачиш сенс життя?
– Я досить-таки молодий, щоб зараз говорити й замислюватися про сенс життя. Безумовно, я хочу мати сім’ю, дітей, виховати собі зміну – сина-баскетболіста. А коли закінчу ігрову кар’єру, можливо, займуся тренерською роботою в одній із провідних команд США, щоб свої знання та досвід передавати майбутньому поколінню.
– Яке враження на тебе справляють уболівальники «Ферро-ЗНТУ»?
– Я завжди відчуваю їх потужну підтримку й повагу. Вони приїжджають навіть на виїзні ігри. Я дуже пишаюся тим, що у нас такі вболівальники.
Повна версія інтерв’ю – на офіційному сайті БК «Ферро-ЗНТУ».
