Для молодого новобранця «Політехніки-Галичини» Іллі Жуковського наступний сезон видасться доволі напруженим. Адже йому доведеться не лише грати за дублерів, а
й доводити, що гідний отримувати свої хвилини у складі головної команди. У той час, коли “дорослі” перебувають на зборах у Сербії, Ілля тренується з молоддю львівського клубу. Хоча, поки обидві команди були у Львові, він, за бажанням Желько Лукаїча, займався з основою.
Випало так, що про свої сподівання напередодні сезону 2012/2013, Ілля розповів клубній прес-службі у 21-й День народження України. З цієї причини тема незалежності червоною ниткою пройшла крізь розмову…
– Ілля, який зміст ти вкладаєш у поняття незалежність?
– Насамперед, це самостійність. Ці слова для мене є синонімами. Якщо я самостійний, значить я незалежний. Я роблю те, що вважаю потрібним, те, що мені потрібно. Як на мене, кожна людина повинна бути самостійною, а відтак і незалежною.
– Більшість спортсменів з раннього віку стає самостійними. Доводиться багато їздити, часто бути далеко від дому. У твоєму випадку було саме так?
– Так, так… Самостійним довелося ставати відтоді, як почалося моє баскетбольне життя. Звісно, професійна кар’єра триває не так і довго – років із 14-ти. Але я вважаю, що завжди професійно займався улюбленим видом спорту! Вже з 7-ми років знав, що баскетбол – це моє життя, це те, чого я прагну. Так, потім почалися роз’їзди, ігри, турніри, чемпіонати. Тому з упевненістю можу сказати, що з дитинства баскетбол займає практично весь мій час.
– Тобто, можна сказати, що маєш певну залежність від баскетболу?
– Бажання грати в баскетбол є практично завжди. Коли не граю, не тренуюсь, мені починає дуже бракувати фізичної активності. Дуже важко витримати хоча б кілька днів без баскетболу. Так, я справді залежний від баскетболу!
– Ти, як і кожен гравець, дуже залежиш від думки, навіть – настрою, тренера. Як впливають не тебе слова, зауваження наставника? Наприклад, коли Анатолій Заверікін каже, що тобі ще потрібно додати у швидкості, відразу біжиш на стадіон і працюєш над цим?
– Тренер бачить те, що гравцеві дуже важко помітити самому. Звісно, я намагаюся прислухатися до слів наставника, аналізувати те, що він сказав на мою адресу. Також прагну якомога швидше виправити у собі ті помилки, на які він вказує. Критика тренера є для мене найважливішим, що тільки може бути у той момент, коли її отримую. Звісно, не потрібно відразу бігти на стадіон. Просто під час подальшого тренувального процесу слід намагатися вирішити ту чи іншу проблему.
– Наставник головної команди Желько Лукаїч залучав тебе до тренувань основи. Які зауваження робив тобі він?
– Чи не найбільше він акцентував на впевненості. Мовляв, усе від неї залежить. Ті помилки, які ще можуть зійти з рук у дублі, на рівні Суперліги не прощаються. При цьому покарання приходить миттєво. Адже гра розгортається набагато швидше, сильніше, напруженіше. Відповідно, необхідно думати та грати не трохи, а набагато швидше, потужніше. Потрібно читати гру якомога швидше. Про те, що грати на рівні основи важко, що там – зовсім інші люди, знаю з власного досвіду. Адже мені вже довелося виходити у складах основних команд. Найкращу нагоду відчути смак гри у Суперлізі я мав у Миколаєві. У цьому сезоні дуже хочу знову грати у Суперлізі, рівень якої з кожним роком зростає. Тим більше – у такій класній команді, яка зараз формується у Львові, з таким тренером… Тільки це дозволить мені зростати як гравцеві!
– Але тренери не лише критикують… Які сильні твої сторони відзначав Лукаїч?
– Думаю, Желько Лукаїч звернув увагу на те, що у мене доволі добрий кидок, прохід, обіграш. Також відчуваю, що зараз перебуваю у добрій фізичній формі. Водночас усвідомлюю, що мені потрібно ще дуже багато працювати. Хто би там що не казав, про те, які ми молодці, наскільки ми хороші, потрібно наполегливо трудитися не покладаючи рук для того, щоб ставати ще кращими. В умовах такої жорсткої конкуренції, яка зараз є у львівській команді, серед сильних гравців – як українських, так і легіонерів – дуже важко чимось вразити тренера. Але у команді Лукаїча я дуже старався показати себе із якомога кращого боку. Адже для мене це дуже велика честь – тренуватися разом із головною командою.
– Сьогодні у вас подвійне свято. Окрім Дня незалежності, ви маєте також черговий вихідний. Як відпочиватимете?
– Приємності сьогоднішнього дня почалися з того, що нам вдалося трохи довше поспати. Адже зазвичай ми прокидаємося о 7-й ранку, йдемо на перше тренування…
А щодо сьогоднішнього вечора, то режиму ми повинні дотримуватися в будь-якому випадку. Ніяких нічних походеньок не буде. Можливо, ближче до вечора ми вийдемо в місто, де, як і по всій Україні, відбуватимуться заходи з нагоди Дня незалежності. Було б дуже добре мати ввечері культурну програму. Адже саме спілкування у такій неформальній обстановці допомагає краще познайомитися з одноклубниками. А це дуже допомагає потім і на майданчику… Так от, погуляти вдасться десь до 10-ї вечора. Адже у цей час матимемо вечерю. Потім – відпочинок та, звісно ж, підготовку до завтрашнього тренування.
Оригінал публікації http://www.politehgalychyna.com.ua/posts/view/2458
