Отже, збірна України завершила виступи на Євробаскеті-2015, не зумівши, як багато хто побоювався, вийти з групи. Напевно багато злостивці зараз з сарказмом згадують напутні слова перед відправкою в Ригу про олімпійської мрії. Ну, а як слід вирушати на змагання? Заявляючи “Ми їдемо програвати всі матчі”?
Природно, спортсмени налаштовані перемагати. Проте з ряду об’єктивних причин великого успіху на цьому чемпіонаті Європи очікувати не доводилося. Спочатку не викликало сумнівів, що нашій команді буде дуже важко. На тлі подсевшей Литви додали Чехія з Бельгією і традиційно незручні Естонія з Латвією. Досить рівна група, вихід з якої для нашої команди в нинішньому стані вже був би великим успіхом.
Посипати голову попелом, що не втримали на тренерському посту відомого фахівця з НБА? Але ж є об’єктивні причини, які на даному етапі нереально подолати. За останні півтора року потік спортивних легіонер повернув у зворотному напрямку. У нас взагалі поняття легіонер відноситься фактично лише до двох ігрових видів спорту: футбол і баскетбол. Різке зниження фінансування і війна в країні зробили зміст дорогих зарубіжних спортсменів і тренерів вкрай скрутним.
Також прогнозовано позначився кадровий дефіцит. У нас був фактично один лідер у команді. Ні про які серйозні завдання на чемпіонаті Європи за таких обставин говорити не доводиться. У найдраматичніші моменти матчів з Чехією, Естонією, Бельгією у нас не знайшлося гравців, здатних повести команду за собою і своїми зусиллями переломити хід поєдинку. Взагалі такі баскетболісти в Україні є. Тільки в команду вони не приїхали. Причини називалися різні. Але ситуація повторюється практично перед кожним великим міжнародним турніром. Напевно на майбутнє слід переглянути подібну практику. Якщо деякі об’єктивні причини, що перешкоджають приїзду сильних гравців у збірну, потребують вирішення та можуть бути вирішені, то це треба зробити. В інших випадках, напевно, слід відмовитися просити гравців, які не бажають захищати честь своєї країни.
Ще в цьому плані, напевне, слід посилити роботу дитячо-юнацьких шкіл і роботу в клубах. Якщо наші найкращі гравці в національній команді з матчу до матчу повторюють елементарні помилки, забувають баскетбольні ази, то про які досягнення можна говорити. На жаль, це наш сьогоднішній рівень, результат роботи багатьох років у школах і клубах. І з таким багажем ми йшли до домашнього Євробаскету…
І ще один момент. Зараз напевно посиляться крики про повний крах вітчизняного баскетболу. Ось тільки на повному серйозі стверджувати, що у нас буйно квітнув баскетбол, а в останні пару місяців його безжально розвалили, м’яко кажучи контрпродуктивно.
Якщо не вірите, подивіться на той самий улюблений олігархами футбол. Під ударами кризи чемпіонат і вся система тріщить по швах. В інших видах спорту ситуація набагато гірша. А як бути інакше, якщо у нас кілька десятиліть весь спорт деградував і розвалювався?
Краще не буде, поки ми самі не станемо будувати все заново. Іншого не дано. З неба само нічого не впаде.
