Андрій Корочкін: «Буде свій зал – будуть перемоги!»

З великого тенісу у великий баскетбол

— Андрію, розкажи, як ти прийшов в баскетбол?

— В баскетбол я прийшов з великого тенісу. В Ізмаїлі Одеської області відвідував тренування з великого тенісу. Зимою вони проходили в залі. Якось спробував грати в баскетбол, сподобалось. Пішов з тенісу, два роки прозаймався в ДЮСШ в Ізмаїлі і переїхав до Южного. В Южному я здобув головним чином досвід гри в баскетбол, так би мовити баскетбольну грамоту. До речі, в южненському “Хіміку”  виступав дев’ять з половиною років. Першим моїм тренером в Ізмаїлівській ДЮСШ був Валентин Васильович Поляков. Якщо брати більш професійний рівень баскетболу, то першим тренером у вищій лізі був Сергій Пінчук, а в суперлізі – Звєздан Мітровіч. 

— За  “Хімік” ти виступав майже десять років, був капітаном южненців, грав разом із командою в єврокубках. А потім за неповний рік змінив відразу два клуби – “Черкаські мавпи” та “Політехніку-Галичину”. Вже встиг адаптуватися до нової команди та нового міста?

— Мені подобаються міста, які більші. Тому Южний для мене був ідеальним містом. Справді, южненцям я віддав дев’ять з половиною років. Хоча в мене був контракт, але я завжди був готовий до змін, до переїзду та переходу в інший клуб. Тому, мабуть, перехід в інший клуб назрівав останні два-три роки. В Черкасах я догравав минулий сезон, тим паче, що із цим клубом у мене хороші стосунким і вони мене давненько вже запрошували у свою команду. Що стосується «Політехніки-Галичини» то я вже цілковито адаптувався в ній та в міста. До речі, Львів мені дуже подобається. Місто велике, історичне, красиве, культурна столиця.

— Хто допоміг адаптуватися в новому клубі?

— Допоміг мій друг Ярослав Зубрицький, з яким свого часу ми разом виступали у южненському “Хіміку”. Та враховуючи те, що у порівнянні з попереднім сезоном “Політехніка-Галичина” змінилапся за гравцями майже повністю, йому самому, мабуть, довелося адаптовуватися так, як і мені. Та й знання сербської мови, яку я знаю відсотків на 80 допомагає мені. Адже свого часу, у южненському “Хіміку” та “Черкаських мавпах” були сербські тренери та багато сербських легіонерів. Спілкуючись з ними, я непогано вивчив сербську мову. Тому частенько я виступаю у ролі перекладача: пояснюю хлопцям те, що вимагає від них наш тренер Михайло Увалін.

— Назви спільні і відмінні риси між своїми попередніми клубами “Хіміком” та “Черкаськими мавпами” і теперішнім?

— В “Хіміку” за дев’ять з половиною років я змінив шість тренерів. Насправді – це дуже багато для одного гравця в одному клубі. Тому у кожного тренера своє бачення баскетболу. Мені дуже імпонувало бачення гри Звєзданом Мітровічем. Наприклад, у Дмитра Базилевського чи Жедрунаса Жвінкліса, зовсім інше бачення. А от стиль гри нинішньої “Політехніки-Галичини” я б порівняв із взірцем “Хіміка” часів Звєздана Мітровіча. Обидва тренери земляки і проповідують баскетбол більш захисного спрямування. Окрім цього і Мітровіч і Увалін пропагують ідеї дисципліни ігрової і командної не лише на майданчику ,а й поза ним. 

Аби набирати «свої» очки нам не вистачає залу

— З твоїх слів розумію, що Увалін та Мітровіч жорсткі тренери?

— Безумовно, що так. Вони гарні люди, але свою роботу знають добре. Вони вимогливі до гравців, до завдань, які ставлять перед собою та перед командою. На мій погляд, так повинно бути не лише у баскетболі, а й у будь-якій іншій роботі.

— Пригадай будь ласка найпам‘ятніший матч у кар‘єрі?  

— Таких матчів за кар’єру багато було. Дуже запеклими та бойовими, наприклад, були ігри-дербі між “Хіміком” та БК “Одеса”. Але найбільше запам’яталися матчі на євроарені. Один із таких – незабутня домашня перемога  над “Динамо” (тепер «Тріумф»). Ця команда дуже хорошого рівня. У тому матчі я зіграв дуже класно: і очок набрав багатенько, і гостям не дав розгулятися. Також вкарбувалася в пам’яті гра проти “Урал Грейту”. Тоді ми їх обіграли в Пермі. Однак, нам не вистачило різниці забитих пропущених м’ячів аби вийти далі з групи. Відтак у групі ми посіли друге місце.

— Чого зараз не вистачає “політехам” аби набирати «свої» очки?

— Гравці і тренер у нашій команді хороші. Однозначно нам не вистачає свого залу. Буде свій зал – будуть перемоги! Тренування на резиновому покритті – це жах (зал «СКІФу»). Я ніколи в житті не тренувався на покритті такої поганої якості. Та ще плюс до всього графік чемпіонату. На старті сезону ми зіграли із командами, які минулого року посідали перші місця у Суперлізі та УБЛ. Вважаю, що чотири перші гри нас дещо пригасили психологічно. Та ще й плюс до всього грип. Перед грою із БК “Києвом” половина нашої команди перехворіла грипом. Особисто я після гри із киянами, з трьох вихідних днів ще два дні доліковувався удома.

— Як вважаєш пауза у чемпіонаті пов‘язана із карантином піде на користь “Політехніці-Галичині”?

— Добре, що у нас є більше часу потренуватися, награти певні комбінації. Тому зараз, звичайно, нам тільки йде на користь те, що ми постійно тренуємося.

Футболісти набагато забобонніші від баскетболістів

— Ти забобонна людина? Що кажеш сам собі перед виходом на майданчик?

— Можливо, в якихось моментах я трішки забобонний. Однак, порівнювачи футболістів та баскетболістів, зразу вам скажу вони більш забобонніші від нас. Коли я ще виступав за “Хімік” лікар нашої команди прийшов в баскетбол із футболу і багато нам розповідав про забобони футболістів. Хоча знайомих футболістів у мене немає. Певного ритуалу перед виходом на майданчик я не дотримуюсь. Головний ритуал – це підвести себе в хорошому тонусі до гри. Все залежить від того, як провести день під час гри. Наприклад, намагаюся гроші ні від кого не брати і нікому не позичати в день матчів. А гоління в день гри, чорні кішки, чи порожні відра – це для мене не забобон.

— Ти виступаєш на позиції захисника. Назви трійку найкращих гравців твоєї позиції у Суперлізі. І поясни чому?

— Поки що я не бачив у  грі гравців всіх клубів. Але з побачених ігор, в тому числі з матчів моєї команди проти інших клубів виділив би Ніконіча із БК “Донецьк”. Дуже сильний атакуючий захисник. А от із персональщиків, захисників, які безпосередньо захищаються важко так зразу когось виділити. (Після паузи). Мабуть, Зіммерман непогано захищається. Наприклад, у “Політехніці-Галичині” персональщик я, однак, коли ми граємо проти когось персонально, проти мене ніхто не грає персонально. А з тих ігор, які ми вже зіграли у чемпіонаті, на мій погляд, мені вдалася гра у захисті проти маріупольського “Азовмаша”. Та й у Кубку проти рівненського “Пульсара” вважаю, що теж виконав своє завдання. Тобто не дав зіграти у повну силу їхньому першому номеру.

— У чемпіонаті Суперліги “Політехніка-Галичина” поки що не здобула жодної перемоги, а от у Кубку України двічі перемогла. Зважаючи на це, можна вважати, що для “політехів” пріоритетнішим є Кубок? Чи все ж таки і Кубок і чемпіонат Суперліги?

— Напевно, що для нас пріоритетнішим є чемпіонат Суперліги. Просто на даний момент так складається, що в Кубку ми двічі перемогли, а в чемпіонаті поки що не клеїться. Хоча, вважаю, коли ми будемо грати на домашньому майданчику підуть перемоги. І ми, приміром, на домашньому паркеті переможемо той таки БК “Київ”, якому поступилися у столиці.

— Минулоріч у “Політехніки-Галичини” відчувалася недостатність так званого п‘ятого номера, тобто центрового. Що скажеш відносно цього?

— Можливо, класичних п’ятих номерів тренери наших українських команд свідомо не беруть. Адже баскетбол дуже швидкий у нас на Україні. Тому більшість тренерів любить гравців, які можуть кидати з різних дистанцій. Навіть із-за периметру. Принаймні, минулого сезону, граючи в УБЛ, дуже багато великих гравців без роздумів кидали із-за дуги. Якщо брати класичних п’ятих номерів команд Суперліги, то вони є в нашій команді (Шон Фін, – примітка автора), в “Будівельнику”, в “Азовмаші” теж є.

Кумиром був Майкл Джордан, а от виступав би у Франції

— З ким товаришуєш в “Політехніці-Галичині”?

— Товаришую з Ярославом Зубрицьким, з яким раніше разом грали в южненському “Хіміку”.

— Чи маєш хобі? І взагалі, як проводиш вільний час?

— Люблю пограти в російський більярд. Але вже давно не проводжу час за більярдним столом, адже весь свій час приділяю сину Леву.

— Нещодавно у тебе народився син і ти його назвав Лев. Розповіси будь ласка детальніше про свою сім‘ю та чому саме ти так назвав сина?

— Ім’я ми знали з дружиною ще задовго до появи синочка. Я щасливий, що у мене народився син і зараз намагаюся разом із дружиною виховати достойного громадянина суспільства.

— Як твоя сім‘я реагує на баскетбольні перемоги та невдачі Андрія Корочкіна?

— На перемоги, звичайно, з радістю. А на невдачах намагаємося не зациклюватися і швидко їх забувати. Де б я не грав моя дружина завжди поряд зі мною. Навіть, якщо доля занесе у Владивосток (усміхається, — примітка автора), вона завжди буде поряд. Сім’я – це мій тил. Прийшовши додому, завжди розслабляюся із сім’єю.

— З дитинства у тебе був кумир у баскетболі?

— Кумиром був Майкл Джордан.

— А за яку команду вболівав?

З баскетбольних команд, завжди слідкував та переживав за грою одеської «БІПА-Моди». Подобався також «Денді-Баскет», коли там грав Дмитро Базилевський.

— У тебе російське коріння. Розповіси будь ласка, як доля занесла тебе в Україну?

— В 16 років, коли потрібно було отримувати паспорт та вибирати громадянство, я жив на Україні. Тому й вибрав українське громадянство. Хоча всі родичі у мене в Росії, в Єкатеринбурзі. Та зараз мені на Україні все подобається. Тут у мене мати та сестра, які живуть в Южному. До речі, саме завдякуючи матері ми переїхали на Україну. Коли випадає вільна хвилинка відвідую родичів в Росії. Востаннє відвідував їх позаминулого літа.

— У яких країнах світу хотів би побувати?

— Як гравець побував вже у багатьох різних країнах. Це завдяки тому, що в єврокубках разом з южненським “Хіміком” грав п’ять років. В Іспанії ще не був та в США. Хоча подивитися на штати хотів би лише, як турист. А жити однозначно хотів би в слов’янській країні.

— Якщо б у тебе був вибір, виступати у одному із європейських баскетбольних чемпіонатів, який би обрав?

— У французькому. Хоча він не найсильніший в Європі, зате країна хороша та й клімат теплий.

На безлюдний острів взяв би сірники, пістолет «Макарова» та якомога більше набоїв

— У командах багато гравців мають прізвиська. А у тебе є?

— Вже давно мене називають Кора. Таке прізвисько закріпилося за мною ще з часів моїх виступів у вищій лізі. А називають, мабуть, так, бо прізвище у мене Корочкін, тому скорочено – Кора.

— Які три речі ти б взяв на безлюдний острів?

— Ти маєш на увазі неживі предмети?

— Так.

— Нелегке питання. Треба подумати. Важко так зразу відповісти. Напевно взяв би якомога більше сірників, щоб вогонь не добувати там. Пістолет “Макарова”, аби можна було якусь тварину вполювати, щоб не бігати, немов сайгак по безлюдному острові. Ну, і, мабуть, патрони до нього.

— Що для тебе баскетбол?

— Це моя улюблена справа. Я отримую задоволення від своєї роботи. А це – головне у будь-якій справі, за яку берешся. Зараз на даний момент, головніше від баскетболу тільки моя сім’я.

— Твій рецепт успіху в житті і в баскетболі?

— Насамперед всюди потрібно бути просто хорошою людиною. Якщо ти дисциплінована, порядна, хороша людина, де б ти не був це завжди будуть цінувати такі ж самі хороші люди, як ти.

Прес-служба «Політехніки-Галичини», Мстислав КОЦЬКИЙ-БОБ’ЯК