У всіх сезонах, проведених «ДніпроАзотом» на найвищому рівні, в його складі неодмінно були присутні литовські гравці. Але до нинішнього сезону це були представники лише одного амплуа: центрові – Юстас Чеснавічус, Маріус Янішус, Августінас Вітас. Гітіс Сірутавічус, що з’явився у Дніпродзержинську вже після Нового року, виступає на позиціях другого-третього номерів і, схоже, йому вдасться залишити в історії «ДніпроАзоту» більш помітний слід, ніж його попередникам. До вашої уваги фрагменти інтерв’ю з одним із лідерів нинішнього «ДніпроАзоту». З повною версією можна ознайомитися на офіційному сайті клубу.
Гітісе, відразу після твоєї появи у Дніпродзержинську ти дещо важкувато розмовляв російською, але тепер висловлюєшся цілком вільно. Засвоїв російську ще в Литві чи за рік, проведений у Полтаві?
У школі в нас російської мови вже немає, тому я вчив її самостійно. Батьки могли поспілкуватися російською, діти, з якими я грав у дворі, також розмовляли нею. Так, потихеньку і я засвоїв мову, і в Полтаву, а потім і до Дніпродзержинська, приїжджав уже з певним багажем. Ну а тут уже справа пішла швидше.
Ти в дитинстві був слухняною дитиною?
Ні, проблем зі мною вистачало. Коли вдома зі мною була одна мама, вона не могла зі мною впоратися, тільки коли з роботи повертався батько, порядок у будинку відновлювався.
І щоб якось зайняти сина, батьки віддали тебе в баскетбол?
Коли я був маленьким, то пробував різні види спорту: і легку атлетику, і футбол, і плавання, і настільний теніс. А вихідними днями ми з приятелями грали в баскетбол своєю компанією. І ось коли мені було років 12-13, під час однієї з таких ігор мене побачив тренер Альгірдас Матачунас. Він був уже досить літнім, але продовжував тренувати. Він привів мене до спортивної школи й, можна сказати, навчив усього, що я тепер вмію.
…де це все відбувалося?
У моєму рідному Паневежисі. До речі, в себе в школі ми грали за дещо відмінними від загальноприйнятих правилами. Матч тривав три періоди: в першому грала одна п’ятірка, в другому – інша, а на заключний виходили кращі гравці з перших двох. Ми всі прагнули грати в третьому періоді.
Баскетбол не заважав навчанню?
Швидше навпаки (сміється). Найулюбленішим предметом у школі була фізкультура, більше мені нічого не треба було. Я й на уроках рідко з’являвся, постійно брав участь у різних шкільних змаганнях, мене брали майже в усі види.
Ти досить довго, до 25 років грав у литовському чемпіонаті. Не було гідних пропозицій або просто не хотілося їхати?
Закордон я особливо не прагнув. Починав грати вдома, в Паневежисі, виступав у другому дивізіоні, потім у першому, чемпіонат Литви мене цілком влаштовував. І тільки коли ситуація почала у фінансовому плані погіршуватися, мій агент запропонував мені поїхати закордон. Так я потрапив до Полтави. У команді вже був литовський тренер, два гравці з Литви, тому я погодився і згодом не шкодував про свій вибір: команда була непоганою, рівень чемпіонату – хорошим.
За збірні команди грати не довелося?
Ні, так вийшло, що мій рік народження виявився не зовсім вдалим, в одну юнацьку збірну я вже не потрапляв, до іншої було ще рано.
Хто був для тебе кумиром у баскетболі?
Як таких кумирів не було, хоча, безумовно, я стежив за Сабонісом і Марчульонісом – це була гордість Литви. З Сабонісом вдалося навіть одного разу перетнутися на майданчику, я тоді був ще зовсім молодий, а він виступав за «Жальгіріс». Ну і звісно ж, у той час усім, і я в цьому плані не виняток, подобався Майкл Джордан.
Коли після закінчення матчу дивишся в статистичний протокол, то у тебе в ньому практично відсутні нулі – встигаєш відзначитися і підбираннями, і блок-шотами, не кажучи вже про перехоплення та результативні передачі. Схоже, ти вмієш у баскетболі все?
Ну, перехоплення та передачі – це важливі складові мого ігрового амплуа. А відскоки повинні збирати більш високі хлопці. Якщо ж ти агресивний та націлений на кільце, то за матч тобі все одно 3-4 м’яча на голову впаде. Хочеш зняти підбирання – знайдеш, як це зробити. А так, я все ж вважаю за краще допомагати команді тим, що найкраще вмію: перехопленнями, проходами, кидками.
Тренувати кидки, напевно, твоє улюблене заняття?
Так, кидати люблю, причому з будь-якої позиції. Заняття з фізичної підготовки подобаються менше, але оскільки без неї сучасний баскетбол неможливий, розумію, що і їй має бути приділено місце й час. Але відпрацюванню кидків часу приділяю досить багато.
В останні два сезони ти грав у чемпіонатах Угорщини та Румунії. Це трохи дивно, адже їх рівень не дуже високий…
Не можу сказати, що чемпіонат Румунії слабкий. Там є достатньо сильних клубів 4-5, у складах команд грає багато іноземців, переважно зі США, є також непогані гравці з колишньої Югославії. А головним мінусом угорського баскетболу стало те, що там мені лишилися винні і навряд чи цей борг коли-небудь повернуть.
А як із цим йдуть справи в Україні?
Тут усе добре, проблем не було ані в Полтаві, ані в Дніпродзержинську. І в плані професійного зростання українська Суперліга мене влаштовує, чемпіонат дуже сильний. Відмінності між 2008 роком і нинішнім у тому, що зараз грає більше команд і результати матчів набагато важче спрогнозувати.
Зараз «ДніпроАзот» уже важко уявити без Гітіса Сірутавічуса. Чи не було розмови з керівництвом клубу про продовження контракту на наступний сезон?
Поки що ні я, ні клуб це питання не піднімали, оскільки всі наші зусилля зараз спрямовані на боротьбу за вихід у плей-офф.
І як виглядають у цій боротьбі шанси дніпродзержинського клубу?
Думаю, що все вирішиться лише в останній грі «регулярки», в Миколаєві. Команда ж чудово розуміє, що для успішного вирішення завдання потрібно вигравати майже всі ігри, що залишилися, і налаштовуватися саме на такі результати.
Підтримка вболівальників, напевно, є гарною підмогою для досягнення потрібних результатів?
Так, уболівальники створюють на домашніх матчах «ДніпроАзоту» чудову атмосферу. І, крім того, їздять за нами майже на всі виїзні ігри, що також додає сили.
