Одним із найнеочікуваніших трансферів Суперліги сезону 2010-2011 став перехід капітана дубля БК «Донецьк» до основного складу БК «Київ». Павло Буренко неодноразово дивував публіку чималими здобутками в чемпіонаті дублерів, а тепер, на радість глядачам, задає темп «вовкам». Молодий розігруючий досить швидко завоював довіру тренера й тепер стабільно розпочинає кожну гру в стартовій п’ятірці.
Павле, ти провів у «Донецьку» два з половиною сезони, розкажи свою історію.
Потрапив я туди після збірної України. Два сезони минули непомітно, вони були своєрідною підготовкою до третього, як я вважаю, набагато вдалішого. Коли скоротили віковий бар’єр, залишилися більш молоді гравці, на фоні яких хоч якось виділявся, на відміну від попередніх чемпіонатів. Напередодні сезону 2010-2011 БК «Донецьк» провів перегляд, на якому відібрали кращих і сформували дублюючий склад команди.
Ти встановив рекорд за забитими в одному матчі очками. Як тобі це вдалося?
Я тут ні до чого. Велике спасибі команді. У тій зустрічі проти «Хіміка» мені дуже допомогли донецькі хлопці. В цей рекорд я вклав тільки маленьку частинку. Приємно, звісно, що нікому поки що не вдалося «перебити» моє досягнення, але є дуже багато хлопців, які могли б закинути більшу кількість м’ячів.
Що, на твою думку, змінилося в дублі «тигрів» з того моменту, як ти залишив клуб?
Майже нічого не змінилося. Просто на позиції першого номера тепер грає інший розігруючий. Можливо, команда стала трішки повільнішою, але в жодному разі гра не «посипалася». У «Донецьку» багато хороших виконавців, які демонструють гідну гру.
Поділися спогадами про Донецьк.
Тільки найкраще! Зі всіма підтримую зв’язок. Найтісніше — з масажистом команди. Юрій Федорович — це найдобріша людина, з якою мені доводилося бути знайомим. Трохи не вистачає й тренерського штабу. Дуже подобалося працювати з Валерієм Миколайовичем. Він виховав мене і як гравця, і як людину. Мій характер — його заслуга, він багато вклав у мене, за що я йому безмежно вдячний. Саме він підготував та підштовхнув мене до Суперліги.
Знаю, що влітку ти брав участь у змаганнях зі стрітболу, розкажи про цей досвід.
У стрітбол грав двічі. Першого разу — на відкритті сезону в Харкові, там моя команда програла минулорічним чемпіонам «Касетобі». Фінальна гра була надзвичайно напруженою. А потім, у Донецьку, коли брали участь уже вдруге, взяли в них реванш у півфіналі, після чого виграли боротьбу за перше місце. На цьому турнірі мене визнали MVP, що особисто для мене стало несподіванкою, адже я цього не прагнув, а просто грав у своє задоволення.
Розкажи про свій шлях з дубля «Донецька» до основного складу «Києва».
Завжди дуже хотів грати в Суперлізі. Після матчу дублюючих складів вищеназваних команд зателефонував президент «вовків» і запропонував переїхати до столиці. Рішення я приймав близько двох тижнів, в підсумку дав згоду. Я чекав на цей шанс дуже довго, і тепер, коли він нарешті трапився, намагаюся використати його на всі 100%. Дуже багато спогадів залишилося про Донецьк, про команду. Чесно кажучи, дуже сильно сумую. Це була найкраща команда як на майданчику, так і за його межами. «Команда» з великої літери.
Не жалкуєш, що переїхав до Києва?
Ні, в жодному разі! Місто, команда, відносини в колективі — все супер! Я з дитинства вболівав за «вовків» і мріяв грати саме в цьому клубі.
Як тобі вдалося завоювати тренерську довіру за короткий проміжок часу?
На тренуваннях я робив свою справу, а в грі намагався максимально виконувати вказівки тренера. Якщо Віталій Миколайович щось бачить, то я виходжу в стартовій п’ятірці. Моє завдання — доводити на майданчику, що його рішення не хибне.
Що можеш сказати про те, що команду залишили лідери?
Не очікував, що Липовий і Салтовець перейдуть до «Донецька». Але команда не розклеїлася, продовжуємо грати без них. У деяких моментах їх не вистачає, у деяких, навпаки, інші хлопці почали грати вільніше.
Як можеш підсумувати роботу за сезон БК«Київ»?
Ну, з багатьма командами ми грали на рівних, це, я вважаю, суттєво. Були скороминущі сплески, коли, наприклад, обігравали «Будівельник». На жаль, дуже часто у грі відбувався різкий перелом, після чого команда просто не могла зібратися. На мою думку, БК «Київ» — це хороша школа баскетболу, в якій молоді українці грають проти досвідчених гравців, проти таких сильних команд як, скажімо, «Донецьк» і «Азовмаш». Це безцінний досвід, який допоможе нам у майбутньому.
Як оцінюєш свою гру в Суперлізі?
Не дуже добре. Потрібно провести величезну роботу над помилками. Говорити про мою власну оцінку ще рано, оскільки для того, щоб вийти на той рівень, до якого я прагну, потрібно докласти чимало зусиль.
Яким чином будеш працювати над собою?
Щоб чогось досягти в баскетболі, ним потрібно жити. Я люблю цю гру. Буду викладатися на тренуваннях, робити все, що в моїх силах Гроші, звісно, відіграють важливу роль у житті, але грати потрібно грати в своє задоволення, а не заради зарплатні. Тільки в такому разі можна проявити себе та показати все, на що ти здатний.
Яким уявляєш протистояння «Донецька» й «Києва» у Фіналі 8-ми першості дублерів?
Безумовно, дуже хочеться зустрітися. Гра буде важкою для мене в моральному плані. Але на даний момент я гравець БК «Київ» і буду відстоювати честь свого клубу. «Донецьк» — приємне минуле, а жити потрібно теперішнім і майбутнім. Буде важко, але ми впораємося.
