Олександр Іванчевський ще молодий баскетболіст, але при цьому вже ветеран клубу – він грає в командах «Хіміка» з 1999 року. Зараз гравець разом із дублюючим складом клубу готується до заключних матчів регулярного сезону, налаштовуючись на боротьбу за медалі у Фіналі восьми, втім знайшов час, щоб поспілкуватися з прес-службою БК «Хімік».
До завершення регулярного сезону залишаються лише дві гри. Які завдання ставить тренер на майбутні матчі?
Тренер поставив перед нами завдання будь-якою ціною здобути дві перемоги. Це дуже важливо в плані нашого місця в турнірній таблиці. Нам потрібно вийти в плей-офф з якомога вищого місця.
На початку чемпіонату дуже часто можна було почути від наставника дубля, що в команді є значна проблема з першими номерами. У другій половині сезону відчувається прогрес, зараз все частіше ти – серед лідерів команди. Як сам оцінюєш свою гру? Завдяки чому вдається рости?
Так, я часто чув на свою адресу зауваження. А зміни на краще в моїй грі – завдяки тренеру. Він, можна сказати, наставив мене на правильний шлях, підказує мені, що потрібно робити, як правильно грати. І, звичайно, багато означає досвід. Я тільки перший рік граю за дубль, але провів багато матчів і до кінця регулярного чемпіонату набув більшої впевненості – й відповідно, покращив статистичні показники.
Що тобі подобається робити на майданчику?
Я дуже люблю зробити гострий пас. Якщо це вдається, я дуже радий і задоволений своєю роботою. Найбільше задоволення для мене – допомагати партнерам забивати, вести команду до перемоги.
Які ігри в сезоні запам’яталися найбільше?
Запам’яталися найважчі ігри, які вдалося виграти – це матч із «Донецьком» і «Києвом». У цих іграх ми всі сили віддавали для перемоги, виграли у важкій боротьбі. Звичайно, такі ігри запам’ятовуються надовго.
Розкажи, будь ласка, як ти прийшов у баскетбол.
Проходили з мамою біля спортзалу й побачили, як маленькі хлопчики мого віку бігають з м’ячем (мені тоді було сім років). Зайшли подивитися, і тренер мене запросив приходити на тренування. Так я потрапив в команду. Мені відразу сподобався баскетбол.
Тобі не казали, що ти занадто маленький для цього спорту?
Так, казали: не баскетбольні дані! Але мене це навпаки підстьобувало, хотілося довести, що в баскетболі не тільки великі хлопці можуть себе реалізувати.
Але зараз ти зі своїм зростом 180 см – аж ніяк не найменший серед розігруючих…
Тенденції змінюються. З’являються особистості, які зуміли домогтися висот у спорті, незважаючи на фізичні дані.
Не жалкуєш, що стільки років віддав цьому спорту, що довелося доводити право займати місце в команді?
Анітрохи не жалкую, зараз дуже радий, що залишився в баскетболі.
Сашо, ти як баскетболіст виріс у «Хіміку». Розкажи, з якими тренерами ти працював і яких результатів домагався в різний час?
Перший мій тренер – Володимир Іванович Понько. У ВЮБЛ ми були четвертими, а також виграли Слов’янську лігу, посіли перше місце. Це були мої перші міжнародні змагання. Потім з Віктором Васильовичем Бєлашем ми виграли з 1992-м роком ВЮБЛ, і з цього року я граю в дублі з Пащенком Олександром Сергійовичем.
Як гадаєш, які якості в собі треба виховувати, над чим працювати, щоб домогтися успіху в спорті?
Головне – бажання, цілеспрямованість і дуже багато роботи. Труднощів, безумовно, багато: поєднувати навчання і спорт, завжди бути готовим працювати на тренуваннях з повною самовіддачею. Але коли вдається домогтися поставленої мети або виграти важкий матч, розумієш, що сили витрачені не даремно.
Помітно відрізняється баскетбол у юнацькій лізі від чемпіонату дублерів?
Так, тут усе набагато серйозніше. Інша боротьба, швидкості інші. Потрібно концентрацію тримати весь час, пам’ятати тренерські установки.
Якого результату чекаєш у цьому сезоні?
Хотілося б увійти до призової трійки.
А тренер яке завдання ставить?
Тренер – максимальне (сміється). Будемо боротися в кожному матчі й спробуємо, щоб був хороший результат.
Світлана Мальцева
