Мабуть, не один прихильник українського баскетболу, побачивши у стартовій п’ятірці дублерів «Ферро-ЗНТУ» цього смаглявого хлопця під номером 12, вважав, що запорізький клуб почав залучати легіонерів не тільки до основного складу. Та виявляється, 18-річний Томас Камусакі – уродженець Донецька, а перші кроки в баскетболі здійснював у Мелітополі. До вашої уваги інтерв’ю прес-служби БК «Ферро-ЗНТУ» з молодим баскетболістом.
Звідки ж у тебе таке дивне прізвище? Чи не свідчить воно про якісь японські корені? – запитую в Томаса.
Ні, – посміхається хлопець, – хоча ви не перший робите таке припущення. Мій рідний батько – громадянин Замбії. Він закінчив Донецький університет, де з ним і познайомилися моя мама. Потім ми переїхали до Мелітополя, де мешкають рідні моєї мами, а батько поїхав до Замбії здобувати ще одну вищу освіту. З тих пір я його не бачив, хоча зв’язок підтримуємо.
А хто тебе залучив до баскетболу? Чи не родинний це вид спорту?
Коли мені виповнилося вісім років, дідусь привів до свого знайомого – тренера ДЮСШ № 3 Петра Вікторовича Суханова, під орудою якого я й опановував ази баскетболу. Що стосується членів моєї родини, то ані мама, ані її нинішній чоловік до спорту ніякого відношення не мають. Щоправда, мій вітчим Іван Олексійович останнім часом зацікавився баскетболом. Охоче дивиться телетрансляції матчів, навіть їздить до Запоріжжя на ігри за участю «Ферро-ЗНТУ».
Яким був твій шлях до дублюючого складу «Ферро-ЗНТУ»?
Протягом останніх чотирьох років я навчався в Київському спортінтернаті, де моїм тренером був знаменитий Вадим Гладун. Виступав за команду БК «Київ»-93, яка посідала в дитячо-юнацькій баскетбольній лізі призові місця, а влітку мене залучали до офіційних ігор за збірну Запорізької області. Тобто я весь час перебував у полі зору мого нинішнього тренера Олексія Володимировича Реви.
Ти задоволений тим, що опинився в запорізькому клубі?
Так, мені подобається атмосфера, яка панує в команді, в чому заслуга й Олексія Володимировича, і його помічника Юрія Ігоревича Дудника. Я маю достатньо ігрового часу для вдосконалення майстерності. До того ж я став студентом факультету управління фізичною культурою та спортом ЗНТУ.
Ти хлопець забобонний? Чи є в тебе якісь прикмети, яких ти дотримуєшся перед матчами?
Ні, я не вірю в це. Аби не хвилюватися занадто перед відповідальними іграми, слухаю музику і, таким чином, відволікаюся від думок про майбутнє суперництво на майданчику.
Останнім часом тренери тебе включають до стартової п’ятірки, але підсумкова статистика регулярної частини першості дублерів для тебе маловтішна: середня ефективність дорівнює лише 2.73 пункту.
Звичайно, я ціную довіру наставників, але ж комусь треба виконувати й так звану чорнову роботу. Наша команда розпочинає гру від захисту, головним чином, персонального, й мені іноді доводиться тримати навіть перших номерів суперників. Так було, приміром, у матчі з дублерами «Дніпра», коли мені довелося протидіяти значно вищому на зріст Олександру Місяцю. Я віддаюся грі сповна, але якість її залишає бажати кращого. Тому у вільний час я багато працюю над собою, приділяючи увагу, перш за все, фізичній і кидковій підготовці.
У тебе є баскетбольний кумир?
Якщо брати у світовому масштабі, то це атакуючий американський захисник Кобі Брайант, а якщо говорити про «Ферро-ЗНТУ» – Крістіан Бернс. Мені в цьому легіонері імпонує не так його висока результативність, як прихильність до командної гри, вміння зіграти на підбиранні м’яча.
Як ти розцінюєш шанси резервістів «Ферро-ЗНТУ» в протистоянні з дублерами львівського клубу в першому матчі фінальної частині першості?
Шанси на успіх завжди є. Не для того ми в напруженій боротьбі здолали в заключній виїзній грі южненський «Хімік», щоб обмежитися участю в чвертьфінальній зустрічі. Бо добре розуміли, що в разі поразки нам не бачити другого підсумкового місця в регулярному чемпіонаті. Адже тоді б ми виходили на «Дніпро», а грати проти господарів завжди набагато важче.
Твоя найзаповітніша мрія?
Потрапити до однієї з кращих команд Європи?
Що ж, престижна мета. Залишається побажати, щоб вона втілилася в реальність.
Дякую!
