Хоча дублюючий склад «ДніпроАЗОТу» й не здобув лаврів у нинішньому сезоні, команда висунула зі своїх лав кращого снайпера турніру – Олексій Чигринов в середньому набирав за гру більше 26 очок. І хоча офіційна статистика враховує тільки показники гравців, які провели не менше половини матчів чемпіонату (Олексій зіграв 18 ігор за дубль), досягнення дніпродзержинського баскетболіста заслуговує на пильну увагу, – зауважує прес-служба БК «ДніпроАЗОТ».
Олексію, напевно, вашу сім’ю можна сміливо зарахувати до найбільш баскетбольних в Україні?
Цілком можливо. Батько досить багато пограв і в чемпіонаті СРСР, і в Україні, і закордоном, після чого почав працювати тренером. Мама грала в дніпропетровській «Сталі» в Ісаака Майзліна, входила до складу молодіжної збірної СРСР. Якби не моє народження, можливо, вона пограла б і довше. Мама вже почала тренувати, потім спробувала повернутися на майданчик, але набрати форму було важко, тут ще й донька народилася, тому мама вирішила остаточно переключитися на сім’ю та тренерську роботу.
Твоя сестра теж баскетболістка?
Так, Олена в нинішньому сезоні грає за дніпропетровський «Дніпро» в УПБЛ. У неї була травма, операція на коліні, але зараз Олена вже відновилася, й у неї все повинно бути гаразд.
Схоже, вибір спортивної спеціальності перед тобою не стояв, все було й так зрозуміло?
Це як сказати. У дитинстві я багато чим займався, зокрема в Луганську ходив на футбол у спортивну школу. Цей вид спорту мені дуже подобався, тим більше що школа була поряд із домом, тому я займався із задоволенням. А баскетболом почав займатися в третьому класі, хоча набору для мого віку ще не було, і я тренувався зі старшими хлопцями. Пам’ятаю, як десь у 5-6 класі мені подарували баскетбольний м’яч, я навіть спав, обійнявши його.
Батьки не намагалися вплинути на твій вибір?
В жодному разі, ні. Батько, навпаки, не хотів, щоб я йшов у баскетбол, він розраховував, що я буду серйозно займатися футболом. Вже потім, коли побачив, що в мене є певні здібності, почав допомагати, підказувати. А першим баскетбольним тренером була мама, вона якось побачила, як я граю на вулиці, й вирішила, що сином можна зайнятися, можливо, з нього щось і вийде.
Коли ти прийшов у «ДніпроАЗОТ», то досить швидко став гравцем основного складу. Але в цьому сезоні ти з’являєшся в ньому лише епізодично, більше граєш за дубль.
У минулому сезоні наша команда переважно складалася з українських гравців, з іноземців у складі був лише Карім, і нам доводилося розраховувати тільки на свої сили. А в сезоні 2010-11 років «ДніпроАЗОТ» поповнили досвідчені баскетболісти й природно, що їм висловлюють більшу довіру. Мені ж для того, щоб грати в основному складі, потрібно ще попрацювати над собою. Для того, щоб виступати на рівні Суперліги, мені ще не вистачає фізичної сили, силової маси, крім того, поки що не вистачає достатньої впевненості у власних силах.
І набувати впевненості тебе відправили до другої команди?
У другу команду я попросився сам, оскільки мені була потрібна ігрова практика. Якщо довго не виходиш на майданчик, можна втратити відчуття гри, а цього допускати не можна.
Практики тепер у тебе досить, адже доволі часто ти проводиш на майданчику всі 40 хвилин гри. Витримуєш таке навантаження?
Так, почуваюся цілком нормально. Все-таки в дублі інтенсивність гри дещо інша, за 5 хвилин в основному складі можна втомитися більше, ніж за 20 у другій команді. У Суперлізі набагато жорсткіше діють і в захисті, і в нападі, різницю відчуваєш досить сильно. Тому в дублі мені грається легко й дається все набагато легше.
Зазвичай ти дуже багато кидаєш, особливо з дальньої дистанції. Григорій Хижняк дає тобі в цьому питанні карт-бланш, чи ти сам приймаєш рішення щодо ситуації?
Ну, тут, я думаю, все досить просто. Якщо я влучаю, то повинен кидати, а якщо починаю промахуватися, то мені, як зрештою й іншим, тренер каже, що вистачить, потрібно загострювати, йти в проходи. А взагалі, у другій команді мені всі кажуть, що я лідер, повинен забивати, віддавати, брати гру на себе, вести за собою. Ось я й роблю, що можу.
І сумнівів у тому, що ти можеш влучити, в тебе, схоже, немає?
Якщо м’яч у тебе і з’являється можливість кидком вирішити ситуацію, ти повинен бути в собі впевнений. Тоді можна реалізувати найбільш неймовірний кидок, якщо ж почуваєш себе невпевнено, то схибиш з найбільш вигідної позиції. Якщо чесно, я дуже люблю кидати в останні секунди володіння м’ячем, коли інших варіантів уже немає і в цей момент потрібно бути повністю впевненим у собі.
Причому особливої різниці, з якої відстані проводиться кидок – 6,5 метрів або 9 – для тебе не існує?
Свого часу я додатково займався акробатикою, і хоча в мене немає великої м’язової маси, я жилавий і в мене добре працює кисть. При кидку я не докладаю великих зусиль ніг, а все роблю кистьовим рухом. Тому велика відстань для мене дійсно не проблема.
А 19 триочкових за гру, як це було в матчі з «Будівельником», для тебе рекорд?
Так, подібного раніше ще не траплялося (сміється). Дуже хотілося відігратися, доводилося виконувати важкі кидки, але навіть визнаним снайперам не завжди таке вдається.
Тобі не прикро, що за середньої результативності у 26 очок за матч (у кращого в цій номінації львів’янина Доленка показники значно скромніші – 21,5 очка) тебе немає в статистичних показниках, оскільки ти провів менше половини матчів у чемпіонаті?
Статистика – це не найголовніше, набрані очки для мене не надто важливі. Єдине, на що я звертаю увагу після гри – результативні передачі, я люблю їх віддавати, причому намагаюся зробити це красиво.
Але іноді партнери виявляються просто не готові отримати від тебе гостру передачу?
Так, подібне трапляється. Хлопці в команді молоді, дехто тільки закінчив школу, й у них елементарно не вистачає досвіду очікувати передачі в будь-який момент. Як наслідок – втрати, я починаю нервувати й на емоціях починаю кидати, а не пасувати, щоб уникнути втрат, що також не завжди виправдано. Але, думаю, з часом хлопці навчаться завжди бути готовими на майданчику.
Цей сезон був останнім, в якому ти мав право грати за дублюючий склад. Будеш пробиватися в «основу»?
Звичайно, цього літа буду працювати над своїми фізичними кондиціями та сподіваюся, що наступного сезону мені вдасться стати гравцем основного складу.
Психологічно ти до цього готовий?
Є певні психологічні бар’єри, пов’язані з деякими дрібницями, але з цим треба впоратися. Професійний спортсмен не може бути психологічно не підготовленим. Навіть якщо ти просидів усю гру на лаві, повинен вийти бодай на одну хвилину й відіграти як слід. Ситуації бувають різні.
Як вдається стільком баскетболістам уживатися в одній родині?
Ми намагаємося вдома про баскетбол говорити якомога менше, адже сім’я є сім’я, а баскетбол – це тільки гра. Намагаємося бути вдома не тренерами й гравцями, а звичайними людьми, щоб сімейні відносини не накладалися на баскетбол.
А грати під керівництвом батька легко чи складно?
Думаю, ніхто навіть не уявляє, як це складно, тільки хіба що інші діти тренерів. Усі вважають, що тобі надано карт-бланш, але ж це зовсім не так. Навпаки, після тренування або гри інші гравці можуть піти у своїх справах і не бачити тренера до наступного тренування, а в мене так не виходить, ми завжди поруч вдома. Намагаємося розмежувати сім’ю з баскетболом, але ж це не завжди вдається.
