Михайло Анісімов: «Коли я на майданчику, концентруюся лише на грі»
На самому початку нинішнього сезону центровий «Будівельника» Михайло Анісімов заявив в інтерв’ю клубному сайту: «У Києві в мене залишилася одна незавершена справа – виграти з «Будівельником» золото Суперліги!». Що ж, як бачимо, Михайло виконав свою обіцянку. З часу завоювання «будівельниками» бажаного титулу минуло вже більше тижня. Але, тим не менше, ані переможні емоції, ані чемпіонські почуття не згасали ні на секунду. Прес-служба БК «Будівельник» вирішила поцікавитися в Михайла, що він відчуває після феєричної перемоги в найбільш яскравому фіналі Суперліги.
Михайле, поділіться враженнями від перемоги.
Навіть не знаю, що сказати. Це не передати словами! П’ять днів перебував у стані ейфорії. Не міг ані спати, ані їсти. Пережив дуже рідкісні в житті емоції. Спав по чотири години на добу, а почував себе так, наче виспався, наче це були всі дванадцять годин. Там, у Донецьку, все було дуже душевно. Ти радієш, а потім дивишся довкола – всі радіють. Ну ви уявіть, як це, коли всі навколо поділяють щастя перемоги разом із тобою. Заради таких моментів хочеться жити.
Як змінювалися відносини в команді в ході чемпіонату?
Коли ми зібралися вперше, на початку сезону, ми не знали один про одного абсолютно нічого. Ближче до середини (сезону) вже трохи роззнайомилися, а в кінці відносини стали дружніми. Але ось у фінальній боротьбі ми були справді сім’єю. Ми дуже зблизилися, здобувши довгоочікуване «золото».
У своєму першому інтерв’ю сезону 2010/2011 Ви казали, що залишилася одна незавершена справа – перемога в Суперлізі. Які плани зараз?
Тепер будемо вигравати Єврокубок. Ми дійшли до 1/4, треба рухатися далі. Ну, я вже перемагав в Єврокубку, так що, напевно, особисто в мене на черзі Євроліга.
Що відчували, виходячи на майданчик у сьомому матчі фіналу?
Не відчував абсолютно нічого. У голові був туман, я бачив тільки кільце, м’яч і напарників у комбінації. Були неймовірна концентрація й відповідальність. Виходив на майданчик з холодною головою та гарячим серцем. У думках – тільки перемога, ні про що інше не думав. Вигравати потрібно було за будь-яку ціну. Важким періодом у грі виявилося відставання в 9 пунктів. Багато людей перестали в нас вірити й думали про програш. Знаєте, це й добре, що ми поступалися. Коли команда весь матч попереду, то є певна розслабленість, зайва впевненість у позитивному результаті. А ми зайшли в роздягальню злими, зібралися з думками та силами й вийшли на майданчик лише з однією метою. Навіть «Донецьк» здивувався, як нам все-таки вдалося вистояти. Повільно, потроху натискали і, в підсумку, переломили хід зустрічі. У цьому фіналі грати було легше, бо ми вже мали подібну практику. Якщо в серії з «Азовмашем», коли суперники наближалися на п’ять очок, починалася паніка внаслідок того, що протягом сезону ми вигравали в усіх з перевагою у 20 пунктів і не знали, як опанувати себе та не підпустити опонента ближче, то в матчах із «Донецьком» спокій панував до останнього кидка. Звідси й результат.
На вирішальному матчі в Донецьку була присутня Ваша дружина. Що для Вас означає її підтримка?
Для мене її підтримка означає дуже й дуже багато. Раніше на ігри ходила моя мама, і це додавало мені більше відповідальності за результат. А зараз уже ходять і дружина, і теща, і сестра Ліани. Вони одягають майки «Будівельника», кричать, стрибають, загалом, уболівають від душі. Коли в залі розминаєшся, а потім бачиш своїх рідних, всередині відбувається певний струс, і ти налаштовуєшся на гру по повній. У цьому році ми з Ліаною почали жити разом. Найприємніше, що вона – дівчина, яка не дуже близька до баскетболу, – приймає мене стомленого після тренування й ніколи не вимагає надмірної уваги, враховуючи мій важкий графік. Знаєте, коли людина чекає та сумує, їй хочеться якоїсь віддачі, а я приходжу просто напівмертвий. Коли «Будівельник» завоював перше місце, я зателефонував Ліані та сказав: «Бачиш, ти побувала на такій важкій і відповідальній грі, тепер розумієш, що це для нас означає, і до чого ми прагнули весь сезон». Мені дуже приємно, що моя дружина була присутня на сьомому матчі в Донецьку – на матчі, який дав оцінку всьому довгому сезону. Незабаром у нашій сім’ї буде поповнення, а потім почнемо з Ліаною бігати легкі кроси, щоб вона напевно зрозуміла, що таке спортсмен.
А те, що весь зал підтримував «Донецьк», відволікало від гри?
Раніше я хвилювався з цього приводу. А потім моя мама, яка теж була баскетболісткою, розповіла, як вона, виходячи на паркет, взагалі припиняла звертати увагу на все навколо. Я стою на майданчику, а ось за лінією бачу тільки лаву та тренера, а хто там сидить і де, хто за кого вболіває – неважливо. Якщо відволічешся від гри бодай на кілька секунд, зникне настрій. Зараз, коли я набув більше досвіду, не звертаю увагу на картину поза майданчиком. Навіть дещо навпаки виходить – коли ти кидаєш і забиваєш на чужому майданчику, на зло вболівальникам суперника, зал починає «згасати».
На матчі в Палаці Спорту не було страху, що гра може стати останньою? Стояли кубки, були розкладені медалі…
Коли я зайшов до залу і вдарив кілька разів м’ячем об підлогу, одразу з’явилася якась упевненість у перемозі. Кільця й паркет були, як у Дніпропетровську, а ми там чимало відіграли. Звісно ж, трохи тиснула присутність кубків і медалей. Такий самий стан був під час четвертого матчу фіналу в минулому сезоні, коли «Азовмаш» повів у серії 2:1. Ви б бачили, як тоді стрепенулася наша команда. Але ми чітко знали, що перемогу не віддамо. Перед початком шостого матчу в Палаці Спорту ми домовилися боротися до останнього. Тут наш дім, наші родини, потрібно було віддавати всі сили.
Підбийте підсумки виступів «Будівельника» в різних турнірах.
Мені здається, в цьому питанні все зрозуміло. Ми вперше вийшли в 1/4 фіналу Єврокубка, що є великим кроком для нашої команди. Завоювали «золото» Суперліги, вперше за 14 років – це, безумовно, успіх. Люди звикли в усіх фіналах бачити синю форму «Азовмашу», їх зал, а ми показали дещо інший баскетбол. Інше місто, інші кольори, інші фанати. Для нас це був чудовий сезон! Я не проти повторити. А ці емоції – не передати! Ейфорія від перемоги тривала п’ять днів. Варто було боротися весь довгий сезон, щоб відчути це.
Що можете розповісти про роботу тренерського штабу?
Для Хосе Беррокаля цей рік видався дуже важким. Він уперше провів сезон у якості головного тренера. Ці люди багато працювали. Мене завжди дивувало, як вони після довгої та виснажливої дороги, не припиняли працювати днями і ночами, постійно вигадуючи нові комбінації. Трапляються такі ситуації, що після 8 місяців роботи на останні два місяці просто не вистачає сил, і люди починають працювати не на повну потужність, але це не про Хосе Беррокаля й Арнау Морено. Команда не сходила з рейок до переможного кінця.
Михайле, і не менш актуальне для Вас питання – як плануєте проводити відпустку?
Найближчими днями ми з друзями, також представниками різних видів спорту, поїдемо до Одеси, де й проведемо на морі кілька днів. Потім нарешті зіграємо з Ліаною справжнє весілля, після чого, думаю, вирушимо на якісь сонячні острови. Загалом, літо буде так само класним, яким видався сезон!
