Найкращий асистент і п’ятий бомбардир чемпіонату Литви має досвід виступів у багатьох європейських лігах.
До столиці України прибув перший новачок «Будівельника» в нинішньому міжсезонні – литовський розігруючий Роландас Алієв. Найкращий асистент (5.9 передачі) та п’ятий бомбардир (14.9 очка) чемпіонату Литви, який уже має досвід виступів у багатьох європейських лігах, дав своє перше інтерв’ю офіційному сайту столичного клубу.
– Роландасе, розкажіть для початку, як з’явилася сама можливість стати «будівельником»?
– Перехід до «Будівельника» назрівав протягом тривалого часу. За цей варіант я вдячний тренеру Рімасу Гірскісу, якого з нами більше немає – саме він рекомендував мені цю команду. Незадовго до відходу з життя наставник порадив переїхати в Україну, неодмінно в «Будівельник». Після цього в нас із клубом виник взаємний інтерес, почалися переговори. По завершенні минулого сезону я мав багато пропозицій з інших команд, але цей варіант мені здався найкращим з усіх.
– Зокрема, інтерес до Вас виявляли «Жальгіріс» і «Летувос Рітас».
– Від «Жальгіріса» надійшла конкретна пропозиція підписати контракт на три роки. Однак я не знав, із ким у Каунасі буду ділити позицію розігруючого. Мені здалося, що тут – більш реальний шанс отримати серйозний ігровий час.
– Кажуть, що не варто двічі входити в одну й ту ж річку. Для Вас це могло бути взагалі третє повернення в «Жальгіріс».
– Насправді, коли я приїжджав до Каунаса вдруге в кар’єрі, у 2008 році, я був відчутно не у формі – напередодні відсвяткував весілля, й, визнаю, втратив момент підготовки до сезону. Про що я одразу попередив тренера. У цьому ж році я впевнений у собі як ніколи.
– Ну, про «Жальгіріс» у нас ходить чимало чуток – мовляв, дуже вже нестабільний клуб.
– Якщо не вдивлятися в якісь глибоко особисті моменти, то зараз у команді все гаразд. Зарплату всі отримують стабільно, досягають непоганих результатів. «Жальгірісу» зараз скаржитися немає на що.
– Тобто, фінансова криза, що охопила балтійський баскетбол, вже пішла на спад?
– Як сказати… Чому я повернувся до Литви після довгих мандрівок? Просто в певний момент я сказав собі – не треба грошей, слід просто показати себе, вийти на свій ігровий рівень, а там уже подивимося, що буде. Так я переїхав у «Невежіс», аж ніяк не найзаможніший клуб. І ця «інвестиція» себе повністю виправдала, в моїй кар’єрі почався новий поворот на краще.
– На початку минулого сезону, за Рімаса Гірскіса, «Невежіс» демонстрував пристойні результати. Але потім відбулося різке падіння. Ймовірно, дала про себе знати трагедія з Рімасом?
– Так, сезон ми розпочали дуже добре, перебували в лідируючих групах двох ліг, у яких грали. Мені дуже подобалася манера Гірскіса, він чудово ставив тренування, не перевантажуючи гравців. Потім Рімас пішов, і все різко змінилося… Гінтарас Крапікас, який зараз працює в штабі «Азовмашу», вважав за краще максимально підвищити навантаження, змінилася вся система тренувань. Команда у нас була молода (я у свої 26 був у ній одним із найстарших), багато хто не витримав змін. Вплинули й травми деяких гравців.
– І сезон Ви завершили вже в «Рудупісі»…
– З «Невежісом» ми мали шанси потрапити до плей-офф, але ці сподівання не виправдалися. Ближче до кінця сезону «Рудупіс» зв’язався зі мною, запропонував допомогти поборотися за «бронзу» чемпіонату Литви. Спочатку я відмовився, але потім сказав: «Запитайте своїх гравців, чи хочуть вони нового диспетчера? Зрештою, з приходом нового першого номера змінюється гра всієї команди». Колектив був не проти, в підсумку ми завоювали з «Рудупісом» третє місце після «Жальгіріса» та «Рітас».
– Згадаймо про більш давні часи. Почавши кар’єру в «Жальгірісі», Ви дуже рано залишили Литву. Чим було продиктоване таке рішення?
– Тоді мені було 18 років, я став MVP юнацької Євроліги. Був молодий, хотілося спробувати щось нове. І коли мені запропонували перейти в АСВЕЛ, який тоді грав у Євролізі, мені здалося, що за цей варіант треба вхопитися. Особливо враховуючи, що від «Жальгіріса» не надходило якоїсь конкретики. Так я і став легіонером. Авжеж, довелося поїздити Європою з тих пір…
– Потім був перехід до швейцарського «Бонкура». Не здавалося, що це трохи не той рівень, до якого Ви прагнули?
– Взагалі-то, у Євролізі я грав приблизно по 5-10 хвилин, а мені хотілося якомога більше часу проводити на майданчику. І ось агент запропонував перейти до непоганого швейцарського клубу, який брав участь у Кубку Виклику ФІБА. Насправді думка про те, що у Швейцарії надто слабка ліга, помилкова – в цьому чемпіонаті вистачає легіонерів, грати там складно, але дуже цікаво. В підсумку, ми показали непоганий результат у Кубку Виклику, та й особиста статистика у мене була на рівні.
– Ще на тему громадянства. Не так давно в ЗМІ з’явився Ваш коментар щодо можливості виступу за збірну Азербайджану.
– Ну… Відверто кажучи, вся історія з цим коментарем – цілковита нісенітниця. Мені зателефонував азербайджанський журналіст, запитав, чи не хочу я грати за збірну Азербайджану… Я взагалі спочатку подумав, що він жартує. Сказав, що, можливо, в наступному році, якщо не потраплю в литовську збірну, то різне може трапитися. На що він запитує: «Цього року Вас не викликали – може, це через те, що Ви – мусульманин?». Я відповів: «Ну, хтозна…». І все – з цих слів він роздмухав якийсь фантастичний текст, приписавши мені свої думки. У Литві, природно, піднялася буча. На щастя, в мене хороші стосунки з литовськими баскетбольними журналістами – хлопці поставилися до всього з розумінням і спробували залагодити цю історію.
– Свого часу Вам довелося пограти в самарському СКА ВВС. Чим запам’ятався той період?
– У Росії було досить складно. Бюджет у команди великий, гравці високого рівня, врахуйте ще й необхідність тримати двох росіян на майданчику. Тому в Самарі я був другим розігруючим, проводячи на паркеті не так багато часу, незважаючи на те, що знаходився в хорошій формі. Такі моменти просто вбивають тебе психологічно. Наприкінці сезону мені взагалі перестали платити зарплату, що стало причиною судового позову, який я в підсумку виграв. Взагалі, ті роки були досить важкими. З різних причин за два сезони мені довелося змінити шість клубів – своєрідний рекорд. Зараз такі переїзди вже даються легше, немає відчуття глобальної зміни – йду по життю немов танк. Але уявіть, наприклад, як було першого дня у грецькій «Ларіссі», коли довелося виходити одразу на матч проти «Панатінаїкоса», – до тебе прикуто стільки уваги, президент клубу спостерігає… З глузду з’їхати можна.
– Роландасе, розкажіть про Ваш ігровий стиль. Яка позиція Вам ближча – диспетчера чи атакуючого захисника?
– Так чи інакше, але я тяжію до першої позиції, не можу сказати, що я гравець, що кидає. Я люблю роздавати, контролювати гру, мені потрібно відчувати її хід. Хоча в минулому сезоні чого тільки не довелося робити на майданчику – грати і першим, і другим номером, постійно йти на підбирання, забирати м’яч у різних ситуаціях.
– Де Ви провели відпустку?
– Чесно? Ніде, крім спортивного залу. Все це міжсезоння, як і попереднє, я провів тільки тренуючись – хочеться набрати до початку сезону кращу форму.
– Прибувши у розташування «Будівельника», Ви зустрінете тут кілька знайомих облич. Директор із міжнародних зв’язків Гедимінас Навікаускас, той же Михайло Анісімов…
– Це правда, Гедимінаса я знаю дуже давно, ще з тих пір, як грав за юнацьку команду «Жальгіріса», а він обіймав керівну посаду в клубі. З Мішею Анісімовим грали за молодіжну збірну Литви. До речі, тиждень тому він телефонував, розповідав про Київ, про Україну, про «Будівельник». Розписав усе, природно, найкращими барвами. Але, скажу відверто, після стількох переїздів уже не так важливо, де ти живеш. Головне – щоб поряд були м’яч і команда.
