Артем Пустовий і В’ячеслав Бобров – герої переможного матчу з Литвою.
Новачок «вовків» В’ячеслав Бобров підбиває підсумки молодіжного Чемпіонату Європи, а також ділиться з прес-службою БК «Київ» враженнями від свого переїзду до столиці.
– Славо, як відбувся твій перехід до БК «Київ»?
– По завершенні минулого сезону я почав більш тісно спілкуватися зі своїм агентом. Надходили пропозиції не тільки з Маріуполя, а й із Запоріжжя, Івано-Франківська, Києва. Пропозиції «Ферро» та «Говерли» відійшли на другий план, оскільки клуби пропонували всього лише річний контракт. Надав перевагу БК «Київ», тому що, по-перше, давно знаю Віталія Миколайовича Чернія, з яким мені завжди подобалося працювати, а, по-друге, в цій команді молоді хлопці отримують достатньо ігрового часу.
– Але ж і в основному складі маріупольців ти стабільно отримував свої хвилини…
– В «Азовмаші» мені довіряли не так багато, як хотілося б. Звичайно, коли нікого не було на заміні, то мені доводилося працювати й по 20 хвилин, але, коли основні гравці були у відмінній формі, я проводив на майданчику лише 3-4 хвилини, а для того, щоб прогресувати, потрібно набагато більше. У жодному разі не хочу сказати нічого поганого про маріупольський клуб, оскільки дуже добре ставлюся і до команди, і до керівництва. Але «Азовмаш» цікавить результат, вони борються за чемпіонство, тому українцям довіряють мало, будуючи гру через легіонерів. Я можу перейти туди, як утім, у будь-яку іншу команду, вже сформованим гравцем, як це свого часу зробив Макс Пустозвонов, який грав у «молодому» БК «Київ». Я просто вирішив іти далі.
– Як провів міжсезоння?
– В одній з ігор фіналу чемпіонату дублерів я пошкодив гомілкостоп. Через це пропустив перший тренувальний збір молодіжної збірної Україні. Прибувши у розташування команди, я лікувався та відновлювався. Колектив був дуже хорошим. Всі хлопці старанні, працювали, не шкодуючи себе. Кожен намагався довести, що він гідний потрапити в остаточний склад.
– Як оцінюєш виступ збірної на чемпіонаті Європи?
– Ми зіграли не так добре, як хотілося б. Після матчу з Іспанією відчули якусь упевненість. На жаль, не вистачило дещиці, щоб перемогти Туреччину й потрапити до вісімки. У хлопців 1992 р.н. залишається ще один шанс, щоб наступного року довести, що Україна гідна бути як мінімум у п’ятірці найкращих.
– Розкажи детальніше про гру з Іспанією, адже вона за напругою мало чим поступалася справжньому фіналу.
– За 5 хвилин до кінця ми вели 11 очок. За одну хвилину я, Макс Сандул й Артем Пустовий сіли на лаву, отримавши по п’ять фолів. На майданчику залишився «маленький» склад, і всі збилися на кидки з дистанції. Зник рух, який був до того.
– Після чемпіонату настав довгоочікуваний відпочинок?
– По приїзду з молодіжного чемпіонату мені, Саші Липовому та Максиму Сандулу дали 4 дні відпочинку, після чого ми повинні були розпочати тренування зі студентською збірною України. Ми роз’їхалися по домівках і 30-го липня прибули на збори. Тренування були дуже насиченими, і через це навіть виникало бажання тренуватися ще більше. Вважаю, що збірна у чудовій формі, хлопці добре підготовлені. На Універсіаді їм під силу як мінімум вийти з групи.
– Втома не турбувала внаслідок такого насиченого графіку?
– Вона, звісно ж, присутня, але я вже звик. Четвертий рік живу в такому режимі. В принципі, на тренувальній базі було достатньо часу для відпочинку.
– Чим займаєшся зараз?
– У даний час я вдома, відпочиваю. Намагаюся проводити якомога більше часу зі своїми рідними, оскільки рідко їх бачу. В жодному разі не розслабляюся, тренуюся через день. 12 серпня вже буду в Києві, а 18-го разом із дублем вирушу на збори в Залізний Порт.
