Микола Полюляк: «Я роблю все, що від мене залежить, тренуюся, намагаюся довести, що мені можна довіряти, що я можу грати на високому рівні».
У молодих гравців БК «Політехніка-Галичина» Олександра Доленка, Максима Колядова та Миколи Полюляка зараз насичена й виснажлива пора. Всі троє намагаються пробитися до основи львів’ян, але, при цьому, все ще залишаються чинними гравцями дубля. Ось і доводиться цим баскетболістам, щойно завершили заняття з молодіжним складом, не бігти в душ, як інші партнери, а готуватися до тренування з головною командою. «Звідки сили беруться?» – про це клубна прес-служба поцікавилася у 21-річного захисника Миколи Полюляка.
– Миколо, ти, як і кілька інших молодих гравців, часто розпочинаєш тренування з основою, щойно завершивши заняття з дублем…
– Що ж, доводиться поєднувати. Треба працювати, щоб прогресувати.
– Як відрізняються тренування й ігри дубля та основи? Як тобі тренуватися з досвідченими гравцями рівня того ж Ревзіна чи Зубрицького?
– Під час тренувань другого складу Колядов, Доленко та я, як дещо старші, щось підказуємо молодшим. А коли тренуємося з основою – навпаки досвідченіші гравці допомагають нам. Тому такі тренування з основою дуже важливі для нас, для нашого прогресу.
– Головний тренер Дмитро Базелевський у тому, що іноді тобі доводиться тренуватися двічі поспіль, нічого страшного не бачить. Мовляв, у такому віці хоч увесь час можна баскетболу присвячувати…
– Так! Звісно, є такі моменти, коли хочеться трохи перепочити, з друзями поспілкуватися, але баскетболу присвячую дуже багато часу. Якщо маю трохи більше вільного часу, то не байдикую, а тренуюся індивідуально.
– Кажуть, ти встигаєш грати з любителями в залі університету «Львівська політехніка». Де знаходиш час?
– З аматорами я граю переважно влітку, коли немає тренувань. Так проводжу час із друзями. А під час сезону практично не роблю цього, адже дуже багато часу й сил йде на тренування з командою.
– В одному з інтерв’ю Павло Ревзін сказав, що не грає з любителями, бо це може призвести до зовсім непотрібної травми. Ти не боїшся чогось подібного?
– Узагалі – так, тому, коли граю з друзями, намагаюся уникати контактної гри. А таким чином, зменшується й ризик отримання травми.
– І насамкінець, про найважливіше. Коли плануєш стати повноцінним гравцем основного складу?
– Ну, тут не мені вирішувати, це тренер слідкує за прогресом гравців, робить висновки – кому, скільки і в якому складі грати. Знаю, що треба багато працювати, щоб стати на рівень вище, щоб отримувати більше ігрового часу! І я роблю все, що від мене залежить, тренуюся, намагаюся довести, що мені можна довіряти, що я можу грати на високому рівні.
