Максим Колядов: «Гадаю, я вже доріс до рівня Суперліги».
Один із цьогорічних новобранців «Політехніки-Галичини», 21-річний Максим Колядов розпочинав свою кар’єру в маріупольському «Азовмаші». Спершу – в дитячо-юнацькій клубній школі, потім, коли в Україні розпочався чемпіонат дублерів, Максима одразу ж узяли до другої команди маріупольців. Улітку захисник, який присвятив «Азовмашу» вісім років, переїхав до Львова. Про те, як він адаптується в новому колективі, Максим Колядов розповів клубній прес-службі.
– Ще звикаю, – зізнається Максим. – Адже й місто нове, й команда. Та й рівень гри зовсім інший, швидкості вищі. Для того, щоб звикнути, потрібно спочатку свій рівень підвищити.
– У Львові ти тренуєшся з основою та дублем. А запрошували тебе в який склад «Політехніки»?
– В основу. Але один із моїх обов’язків – допомагати молодим хлопцям.
– Як сам вважаєш, уже доріс до рівня Суперліги?
-Так. Гадаю, вже час.
– Ти зіграв у кількох товариських матчах і кількох турнірах. Якісь висновки зробив для себе за підсумками цих матчів?
– Команда нова, щойно сформована, тому гравцям ще потрібно знайти спільну мову. Є ще над чим працювати. Але тішить те, що вже видно результат роботи, яку ми виконували впродовж місяця. Позитивні зміни у грі команди є.
– Одразу після сьогоднішнього тренування команда вирушає на турнір до Запоріжжя. Який настрій перед подорожжю?
– У всіх гравців – бойовий настрій. Дуже хочемо перемогти в кожному матчі. До того ми грали переважно з іноземними клубами, а в турнірі в Запоріжжі братимуть участь українські команди – ті, з якими вже незабаром зустрінемося в офіційних матчах.
– Від Запоріжжя до Маріуполя не так і далеко. Хтось із рідних, близьких приїде побачитися з тобою, підтримати?
– Хотіли поїхати батьки та знайомі, але я всіх попросив не робити цього, щоб мене не відволікали від роботи. Тому ніхто й не приїде.
– Узагалі, за рідними сильно сумуєш?
– Звісно. Часто телефонуємо один одному. Особливо спочатку важко було. А зараз і часу немає. Працюємо за таким щільним графіком, що всі думки – про роботу.
– До речі, як здоров’я? Наскільки відомо, ти проходив медичні процедури.
– Так, через напружений режим з’явилися невеликі травми. Але я вже повністю відновився. Тренуватися не припиняв, лікувався в ході справи, як кажуть.
– Питання дещо іншого характеру: на твоїй сторінці в одній із соціальних мереж є цитата Майкла Джордана, що «баскетбол – це щоденна важка праця». А у вільний час що робиш? Дехто грає у вуличний баскетбол, працює індивідуально. Ти теж?
– Окрім тренувань з основою, я іноді ходжу на тренування дубля, в деякі дні беру участь у трьох тренуваннях. Тому вільного часу доволі мало, а той, що є, намагаюся використовувати для відновлення, щоб потім викладатися на всі сто на наступних тренуваннях. Відпочинок – теж важлива складова тренувального процесу.
– Повертаючись до згаданої цитати Джордана, це просто улюблена фраза, чи легендарний американський гравець – твій улюблений баскетболіст?
– Улюблених гравців у мене нема. Це просто слова, його думки, з якими я згоден. Втім, саме Джордана, вважаю, найкращим гравцем за всю історію баскетболу, але фаворитів у мене нема.
– Твоє фото на тій же сторінці в соцмережі підписане «Basketball it’s my life!». Коли ти це усвідомив? Відколи почав жити цим видом спорту?
– Це трапилося років 5 тому. По завершенні сезону в нас була відпустка. Ми місяць не тренувалися. І після тижня відпочинку я зрозумів, що без тренувань уже не можу. Не знав, куди подітися, що робити – стільки вільного часу. І тоді я почав тренуватися самостійно. Саме тоді зрозумів, що баскетбол – невід’ємна частина життя.
