Сергій Алфьоров: «Обіцяю докласти максимум зусиль, щоб моя друга спроба залишитися у Львові була вдалою».
Напередодні старту чемпіонату Суперліги «Політехніка-Галичина» забула про свої передсезонні негаразди. Адже травмовані гравці повернулися у стрій, а крім того, до команди приєдналося кілька новобранців. Один із них – Сергій Алфьоров, який під час передсезонної підготовки не тренувався із львів’янами, однак добре себе зарекомендував під час нещодавнього Меморіалу Гаврилова. До вашої уваги інтерв’ю з новачком львів’ян, який, повернувшись зі Сполучених Штатів, де брав участь у турнірі з баскетболу 1х1, уже приєднався до львівської команди.
– Сергію, які відчуття в тебе викликає усвідомлення того, що ти вже офіційно є гравцем «Політехніки-Галичини»?
– Я радий, що львівський клуб мною зацікавився. Приємно, що головний тренер Дмитро Базелевський тепло відгукнувся про мене в кількох інтерв’ю. Тепер найважливіше – виправдати ці надії та закріпитися в основі. Адже контракт зі мною зараз підписано лише на два місяці. Я вже був у Львові кілька років тому в якості потенційного новачка, але мені не знайшлося місця в команді Михайла Уваліна, який тоді тренував «Політехніку». Зараз у клубі нові люди, новий тренер, навіть зал новий. Тому, гадаю, і буде все по-новому. Сподіваюся, наша співпраця буде успішною. Зі свого боку обіцяю докласти максимум зусиль, щоб моя друга спроба залишитися у Львові була вдалою.
– В одному з інтерв’ю ти сказав, що Львів – найкрасивіше місто, в якому ти бував. Така симпатія, мабуть, теж зіграла свою роль у тому, що ти погодився на пропозицію «Політехніки-Галичини»?
– Зрозуміло, що для гравця найголовніше – в якому клубі він грає, наскільки якісно виконує свою роботу. А вже питання, з якого міста цей клуб – не таке важливе. Водночас, дуже приємно, коли місце, де комфортно працювати, гармонійно доповнює місто, в якому мешкаєш. Львів справді мені дуже подобається. У ньому почуваюся, як у справді європейському місті. Іноді складається враження, що взагалі потрапив закордон. Це приємно та цікаво, адже дуже багато часу доводиться проводити в дорозі й завжди приємно повертатися у таке чарівне місто. І ще мені дуже подобаються львівські кав’ярні. Я знаю кілька місць, де можна поласувати дуже смачними солодощами, а я дуже люблю солодке. У вихідні обов’язково туди ходитиму.
– А в якому місті ти зараз? Уже приєднався до команди в Черкасах?
– Так, я зранку приїхав до Черкас. Зараз – у готелі. З Артемом Чемякіним говоримо про завтрашню гру проти «Черкаських Мавп» і понеділкову – з «Будівельником».
– До речі, про «Будівельник». Саме з цією командою ти провів передсезонні збори, потім грав у складі «Політехніки-Галичини» на Меморіалі Гаврилова у Запоріжжі, відразу після цього – полетів до США на стрітбольний турнір, що проходив у колишній в’язниці Алькатрас… Такий напружений графік виснажив, чи навпаки дозволив тобі, як кажуть, додати?
– Мені подобається такий шалений ритм! Фізичної втоми немає, бо я підійшов до всіх згаданих тренувань і змагань підготовленим – разом із друзями (теж професійними баскетболістами) доволі рано, на початку липня, почав готуватися. Звісно, збори з «Будівельником» були непростими, але мені було не так важко, як цікаво. Вважаю, дуже багато чого навчився за цей період. Дуже радий, що мені трапилася така нагода.
– Після гри в Черкасах команда грає з «Будівельником». Прагнутимеш своєю грою довести киянам, що вони даремно тебе не взяли в команду?
– Звичайно! Я б сказав, спортивної злості мені вистачає. Намагатимусь продемонструвати, що я не даремно провів місяць з цією командою. Водночас я дуже вдячний керівництву та тренеру за можливість тренуватися з одним із найсильніших клубів України.
– А враженнями про змагання в Алькатрасі поділишся?
– Дуже радий, що мав нагоду побачити гру американських баскетболістів. Там було багато переможців із різних штатів. А також – гравців із понад 10-ти європейських країн. Мушу сказати, рівень кожного атлета по-своєму чудовий, але… дуже високий. Зрозумів, що й нам потрібно додавати в атлетизмі. Гарна фізична форма дуже потрібна американцям, адже у Штатах підхід до гри дещо інший. Помітив, що баскетбол там більш контактний, судді дають грати, не бачив, щоб хоча б комусь за турнір свиснули пробіжку, або дали фол у нападі. На дрібні фоли, а іноді – й не дуже дрібні, судді часто заплющують очі. Щодо мене особисто, то важко було акліматизуватися. На це потрібно близько трьох днів, а на третій день мені вже довелося повертатися до України. До речі, повернення теж переніс нелегко, особливо – першу добу. А зараз почуваюся добре, період адаптації минув.
Повна версія інтерв’ю – на офіційному сайті БК «Політехніка-Галичина».
