Дмитро Краєвський: «Питання спортивної медицини та відновлення мене завжди цікавили, оскільки я сам себе тренував».
Ведучи мову про чемпіонат Суперліги, в першу чергу згадують гравців і тренерів, але команда – це не тільки ті, хто безпосередньо здобуває очки, задумує та реалізовує комбінації, привертаючи увагу глядачів. Чималу роль в успіху того чи іншого колективу відіграють і «актори другого плану»: медичний персонал, адміністративні працівники.
Тим більше, що серед також трапляються неординарні особистості, такі як масажист БК «ДніпроАЗОТ» Дмитро Краєвський, який 1999 року став найсильнішим плавцем планети на дистанції 50 метрів брасом. До вашої уваги обрані фрагменти інтерв’ю з людиною, від якої часто залежить здоров’я та функціональні можливості баскетболістів дніпродзержинської команди.
– Дмитре, розкажи, будь ласка, про свою кар’єру плавця.
– Плаванням почав займатися із семи років у спортклубі «Дзержинка», якому дуже вдячний: коли почав виступати на високому рівні, клуб узяв на себе всі організаційні та фінансові витрати, що мені дуже допомогло. Моєю улюбленою дистанцією були 50 метрів брасом, на ній я неодноразово ставав чемпіоном і рекордсменом України, був призером етапів Кубка світу. У 1997 році мені не вистачило всього 4 сотих секунди до встановлення світового рекорду. Зате в Гонконгу в боротьбі з найкращими плавцями світу мені вдалося стати першим, що, можна сказати, й стало підсумком усієї кар’єри. Останнім великим стартом став чемпіонат світу 2003 року в Барселоні, після чого я завершив кар’єру плавця.
– Професію масажиста обрав уже по завершенні спортивної кар’єри?
– Питання спортивної медицини та відновлення мене завжди цікавили, оскільки я сам себе тренував. Це зараз лікарі та масажисти є в усіх командах, а коли я виступав, на цьому часто економили, тож мені доводилося самотужки ставити крапельниці, робити уколи, можна сказати, вчився, не відходячи від виробництва (сміється). Крім того, кілька разів проходив курси масажистів, так що певний досвід був.
– Але перший досвід роботи з командою ти отримав не в баскетболі?
– Так, мене попросили на деякий час підмітити масажиста у футбольному клубі «Сталь». Першого ж дня, після тренування, довелося робити масаж усій команді, закінчив роботу ближче до години ночі. Але загалом упорався легко, проблем не було, і я зрозумів, що це – моє.
– Тому пропозицію працювати в «ДніпроАЗОТі» прийняв одразу?
– Загалом, так, погодився, майже не вагаючись. Кілька днів знадобилося для ознайомлення та звикання, потім втягнувся і почалося… На мою думку, робота в спортивній команді – мрія будь-якого масажиста, особливо, якщо він – колишній спортсмен. Це ніби подовжує твоє життя у спорті, тому особисто я дуже задоволений.
– Гравці команди знають, яка знаменитість робить їм масаж?
– Так. Команда часто буває в басейні, де є і тренажерний зал. А у фойє на видному місці висить моє фото. Тому інкогніто зберегти не вдалося (сміється).
– А про баскетбол взагалі в тебе уявлення було?
– Звичайно. На тренуваннях перед басейном ми регулярно протягом 45 хвилин грали в баскетбол, для нас це було улюблене заняття. Було й розуміння гри, і своє бачення, хоча, природно, не на професійному рівні.
– Тепер ти бачиш баскетбол зсередини…
– Так, побачити це було дуже цікаво. Адже я виступав в індивідуальному виді спорту, а тут на першому плані – команда, взаємини всередині колективу. Це – як годинниковий механізм: якщо один з елементів дає збій, час буде або неправильним, або ж узагалі спливе. Доводиться спільно співпереживати перемоги, поразки, спільно шукати шляхи виходу з певних ситуацій.
– Якісь професійні секрети в колег з інших клубів намагаєшся запозичити?
– Я ще, за великим рахунком, навчаюся, тому мені дуже цікаво, як працюють інші. Але кожна команда – це ніби бойова одиниця зі своїми секретами, які вона не афішує. Якщо буде потрібна допомога, колеги, звісно ж, допоможуть, але секретами ділитися навряд чи будуть. Тому свій досвід поповнюю переважно через контакти з колегами з інших видів спорту.
Повна версія інтерв’ю – на офіційному сайті БК «ДніпроАЗОТ».
