SPORTARENA.com …
Вони були за крок від чемпіонського титулу.
Віталій Ципко, фото 24tv.ua
В українському боксі вистачало зоряних і титулованих спортсменів. Але ще більше було талановитих бійців, які зупинялися у кроці від чемпіонських титулів або великих боїв. Комусь заважали судді, комусь- зайва самовпевненість і «любов до життя», кому-то травми. Sport Arena склала свій рейтинг кращих українських боксерів, чия кар’єра повинна була скластися по-іншому.
Віталій Ципко
Уродженець Дніпропетровська досить високо котирувався в професійному боксі в початку-середині 2000-х: на рівні, а в деякі моменти навіть вище інших українських зірок того часу – Сидоренко, Дзінзірука, Котельника. Ципко стабільно входив в ТОП-10 кращих бійців другої середньої ваги, ніколи не ухиляючись від значущих поєдинків. Але це його сміливість разом з відсутністю грамотного промоутера зробили свою справу – у значимих боях, які могли стати для українця визначальними, судді просто не давали йому виграти. У всякому разі, у поєдинках з досить відомими в боксерському світі Джеффом Лейсі, Джексоном Шані, Лібрадо Андраде.
Тим не менш, Віталій встиг побувати чемпіоном Європи, двічі отримував право на титульні поєдинки (проти Кеслера і Кальзаге), але обидва рази бої зривалися. Плюс, позначалися травми: як результат, у 32-річному віці Віталій змушений був завершити професійну кар’єру, пішовши на спортивну пенсію з рекордом (22-3-0-1, 12 КО).
Читайте також: Hall of Fame: від Кличка до Далакяна, або Топ-10 боксерів України незалежно від вагових категорій
Олександр Гуров
Перший українець – чемпіон Європи в професійному боксі, який завоював континентальний титул ще в 1995-м. Потужний нокаутер (35 дострокових перемог у 48 боях), добре навчений (в активі Олександра перемоги в Кубку СРСР) до братів Кличко вважався головною зіркою українського професійного боксу.
Він двічі отримував шанс поборотися за титули, але обидва рази поступався, причому – нокаутом: Нейту Міллеру і екс-суперника Володимира Кличка Жану Марку Мормерку. Бився Олександр і з ще одним колишнім опонентом Кличка-молодшого – Девідом Хеєм. Підсумок аналогічний – дострокове поразку.
Але тим не менш, Гуров більшу частину своєї кар’єри не випадав з ТОП-10 крузервейту, рассматриваясь в якості претендента на титул.
Ісмаїл Сіллах
У свій час його називали головною українською надією в боксі, спадкоємцем Гурова і видавали щедрі аванси. Зізнатися, було за що. Віце-чемпіон світу та Європи в любителях, пластичний з хорошою технікою і видовищною манерою бачення бою він небезпідставно вважався одним з претендентів на олімпійську медаль на Іграх-2008 і навіть виграв кваліфікаційний турнір. Але був звинувачений у вживанні допінгу і дискваліфікований.
Це рішення тільки прискорило перехід Ісмаїла з професіонали, а хороший аматорський бекграунд дозволив отримати непоганий контракт. Та й спочатку очікування Ісмаїл виправдовував, набивши за чотири роки вражаючий послужний список – 17 перемог у 17-ти поєдинках. Але все зламалося вже в наступному бою.
Читайте також: «В мене не вірив навіть брат», або Переломний бій в кар’єрі Кличка
Росіянин Денис Грачов вважався небезпечним, але все ж цілком прохідним суперником. Можливо, зайва самовпевненість зіграла злий жарт з уродженцем Маріуполя. Виграючи стартові раунди і навіть відправивши суперника в нокаут, Сіллах розслабився. Як підсумок, починаючи з кінця шостого раунду почав пропускати важкі удари, і оголив свою головну проблему – слабке підборіддя. Як підсумок у восьмому раунді рефері зупинив бій, припинивши побиття українця, перестав захищатися після чергової «ляпаси».
Взагалі, росіяни – злий рок Сіллаха. У фіналі аматорських чемпіонатів Європи та світу Ісмаїл програвав Коробову та Бетербиеву. У профі, після поразки від Грачова, яке зламало йому кар’єру, достроково швидкоплинний програвав Ковальову, Власову і Батькову. Ісмаїл і зараз в обоймі, але в останній раз виходив на ринг у грудні 2018-го, а великих боїв в кар’єрі 35-річного українця, судячи з усього, вже не передбачається.
В’ячеслав Глазков
На відміну від Сіллаха, Вічок побував на Іграх в Пекіні, завоювавши бронзу. Але, так само як і Гуров, програв важливий бій у своїй кар’єрі. Правда, у Глазкова був всього лише один подібний поєдинок, та й уступив він у бою за вакантний титул IBF Чарльзу Мартіну з-за травми, яка, за великим рахунком, і обірвала цікаво розвивається кар’єрі українця. Враховуючи, що і не півфінальний поєдинок на Олімпіаді-2008 Вічок не вийшов з-за травми, задовольнившись бронзою, можна тільки дивуватися лихою, переслідував українця.
У профі Вічок дійсно йшов дуже впевнено. У всякому разі, до бою з Мартіну В’ячеслав підходив з рекордом 21-1, маючи в активі перемоги над Адамеком, Каннінгемом, і Хаммерів, а також нічию в поєдинку з Маліком Скоттом. Не занадто великий для супертяжа, не володіє нокаутувальної міццю, Вічок брав своє відмінною фізичною готовністю і технікою. На жаль, поразка від Мартіна поставило хрест на професійній кар’єрі українця: на отриманий гонорар за бій він купив будинок і вантажівка і тепер працює в США далекобійником.
Тарас Біденко
На фактурного супертяжа промоутери німецького Universum звернули увагу після успіху братів Кличків. Досвід по виведенню боксерів на титульні бої у компанії вже був, авторитет і вага в світі боксу виріс (не в останню чергу завдяки Віталію та Володимиру), а організаторські здібності Пітера Коля і контракти з телебаченням дозволяли влаштовувати масштабні вечора боксу в Німеччині і трансляції на місцевих каналах.
Правда, Біденко довелося добряче побігати по світу. Українець бився в Кореї, закотивши справжню атмосферу поєдинок з Миколою Валуєвим і не виграв у російського гіганта лише із-за пристрасті суддів. Боксував у Венесуелі, США та Росії. Там, до речі, і завоював перший титул – РАВА. Два других – інтерконтинентального WBO і интернациональгого Німеччини — виграв в Австрії. Навіть дострокової поразки від ще одного українця Володимира Вірчиса – не поставило хрест на перспективах Тараса: він переміг досить міцних і вважалися тоді непоганими проспектами Нурі Сефери і Аддо Колляндера (повернувся в ринг в 2015-му після 8-річного простою) і екс-суперника Володимира Кличка Фабіо Молі.
Інша справа, що Universum став переживати не кращі часи. Догляд братів Кличків, фінансові проблеми змусили керівництво компанії переглянути кількість бійців на контрактах. Як підсумок – «битва за життя» з ще одним українцем Олексієм Мазикіним. Її Тарас виграв, а потім і продовжив перемагати міцних джорнименов, постійно перебуваючи близько топа суперважкого дивізіону.
Але при цьому, на думку німецьких журналістів, вже і сам Тарас втратив мотивацію. Він уже не настільки старанно працював на тренуваннях, дозволяючи собі не викладатися на повну силу, не надто відповідально підходив до боїв. Але якщо в боях з міцними, але не хватавшими зірок з неба опонентами майстерності, сили і витривалості вистачало, то в бою з більш серйозним суперником ці фактори дали про себе знати. Фатальним для подальшої кар’єри українця став поєдинок з росіянином Денисом Бойцовим.
Читайте також: Hall of Fame: чемпіонська українська історія німецького боксерського клубу
Річний простий і названі вище причини не могли не сказати: Тарас програв достроково. Як і наступний бій з набиравшимся досвіду і популярності Робертом Хеленіусом.
Характер українця знову зіграв свою роль: Тарас видав серію з двох переможних боїв, вигравши у Крістіана Хаммера (майбутнього суперника Повєткіна і Ф’юрі), був близький до вікторії в протистоянні з Чарром, а потім вже без шансів поступився Артуру Шпильці, завершивши кар’єру.
Бонус: Олександр Спірко
Перспективний середньоваговик подавав хороші надії в любителях, але не став чекати шансу і вирішив спробувати щастя в професіоналах. Треба визнати – відмінно виходило: Олександр виграв титули чемпіона світу серед юніорів, ставав володарем поясу чемпіона Європи, був Інтерконтинентальним чемпіоном за версією Всесвітньої боксерської організації.
Високий, як для середньоваговики, добре навчений боксер, здавалося, мав відмінні перспективи: Олександр був в ТОП-15 провідних світових боксерських організацій, іноді «злітаючи» в першу п’ятірку, а значить – мав шанс вийти на повноцінний чемпіонський бій.
Читайте також: Лопес занадто багато говорить про Ломаченко. Але українцеві потрібно зберігати спокій
Але на жаль, в останній раз в ринг Олександр виходив в кінці 2015-го, завершивши кар’єру з рекордом 20-0, 12 КО.
