Про потенційного суперника нашого чемпіона, для якого агресія може бути лише в рингу 2003 рік. Південний Окленд Нової Зеландії. Пухкий 10-річний хлопчик неквапливо йде додому. Майже весь округ знає, що Джозеф нещодавно почав ходити на бокс, і, звичайно, поруч завжди є багато охочих перевірити його навички. Компанія трохи старших хлопчаків – одна з таких. Вони плентаються за спиною та задирають, провокуючи на бійку. Джозеф прискорюється та встигає дійти додому. Зачиняючи двері, він зітхає з полегшенням. Паркер-старший якраз був надворі, й хлопчині вже нічого не загрожувало. Напевно, так подумав і сам Джо, але його тато був налаштований інакше. Демпсі взяв сина за руку, вивів на вулицю та голосно спитав: «Хто з вас хоче побитися з ним?». Руку здійняв один охочий, і вже за кілька хвилин Демпсі мусив зупинити бій, аби стерти кров з обличчя сина. 
«Ти справжній молодець, я пишаюся тобою! Тобі доведеться навчитися багатьом речам у боксі, але я точно більше ніколи не хочу бачити, як ти б’єшся за межами рингу. Й ще одне… Ніколи не кажи про цей випадок мамі, бо вона мене вб’є», – ці слова Сала Паркер прочитала тільки через 13 років у автобіографічній книзі свого сина.
Джозеф Паркер не мав жодного шансу пройти повз бокс. Уже в 3 роки він полюбляв бити кулаками по долонях батька, а у 8 отримав подарунок у вигляді боксерських рукавичок і груші. Проте головним натхненником був тато, якого назвали на честь великого американського тяжа Джека Демпсі. Останнього величали «Переможцем велетнів», і його стиль дуже сильно вплинув на Майка Тайсона, який копіював найвідоміші прийоми Джека.
Демпсі Паркер мріяв про славетну боксерську кар’єру, але важке життя і травма ноги поставили хрест на мріях.
«Батьки народилися на Самоа. Тато майже ніколи не бував удома. В нього величезна родина з 28-ми людей. За його розповідями, він іноді був вимушений харчуватися кажанами та вуграми, а додому приносити креветки, щоб допомогти всіх прогодувати. В матері було життя в горах, також дуже важке. Зовсім не легше їм стало після переїзду до Нової Зеландії. Вони не знали англійської, тому ставали до будь-якої роботи. Батьку зараз 65, а він досі, вже 35-й рік поспіль, працює на сталеливарному заводі. І хоча я вже можу їх забезпечити, він відмовляється йти на пенсію», – розказував Джозеф у інтерв’ю The Guardian.
Проте Демпсі ніколи не відмовлявся від тренувань із дітьми. Із синами – Джоном і Джозефом – він улаштовував пробіжки гірською місцевістю, вчив їх простим комбінаціям і полюбляв показувати найкращі нокаути Майка Тайсона на DVD.
«Можливо, у батька не було багато знань і навичок у той час, але саме він заклав базу й спрямував у правильному напрямі. Хоча мати спочатку робила все, аби я не опікувався боксом. Вона записувала мене на баскетбол, волейбол, теніс, регбі, навіть на піаніно. Вона не могла дивитися мої поєдинки, завжди плакала й щоразу казала, щоб я обрав що завгодно, але тільки не бокс. Навіть була згодна на регбі, де добряче дісталося моїм вухам. Однак я наполягав на боксі, та вона змирилася. Єдине, попросила зробити дві речі: наполегливіше тренуватися, щоб пропускати менше ударів, і припинити вживати фастфуд. О так, кишенькові гроші я витрачав на випічку або McDonald’s», – згадував Паркер на сторінках сайту E-Tangata.
Спортивний початок Джозефа виявився складним. Охочих боксувати в Південному Окленді було небагато, а всіх однолітків хлопчина дуже швидко здолав. Тут свою роль відіграло самоанське коріння. Генетично полінезійці розвиненіші, ніж білі новозеландці, й дуже часто серйозно переважають в антропометрії. Кілька років тому в країні навіть провели дослідження, де виявили, що батьки білих дітей не хочуть їх віддавати в контактні види спорту, адже там у них мало шансів проти білих габаритних нащадків полінезійців. Тому Джо почали ставити проти старших опонентів.
Грант Аркелл, перший тренер Паркера: «Коли Джозефу було 16 років, ми ніяк не могли знайти йому суперника. Тоді я запропонував поставити в спаринг хлопця, якому було 18 чи 19 років. Я досі пам’ятаю здивованість Паркера. Однак я сказав, щоб він не переймався, бо що більший візаві, то більше можливостей влучити в нього. Врешті-решт, опонент Джо ледве витримав до кінця поєдинку, а його наставник опісля мені зізнався, що неоднораз хотів викинути білий рушник».
Менш як за 12 місяців 17-річний Паркер виходить проти 3-разового чемпіона Нової Зеландії Яміко Чинули й нокаутом перемагає противника, старшого на 9 років. Після такого саме Джозеф мав їхати на юніорський чемпіонат Світу у Баку, але цю подорож ледь не було скасовано. Родина боксера зі скрипом назбирала потрібну суму. Проте коштів вистачило лише для Джо. Тренер Аркелл залишився на батьківщині.
В Азербайджані нікому не відомий юнак створив справжній фурор! У чвертьфіналі новозеландець сенсаційно переміг одного з фаворитів – кубинця Кастро Чавеса. В підсумку Паркер разом з українцем Олександром Скорим узяв «бронзу», поступившись лише в півфіналі хорвату Філіпу Хрговічу. За спогадами самого Джо, це була одна з найгірших його подорожей. Він почувався дуже самотньо, йому не сподобалася їжа та не було з ким поговорити.
Далі були молодіжні Олімпійські ігри в Сінгапурі, де новозеландець лише у фіналі програв французу Тоні Йока, й несподівана поразка від тонганця Джуніора Фа у вирішальному бою кваліфікації на Олімпіаду-2012.
Тренер Аркелл наполягає на підготовці до ОІ-2016 у Бразилії, однак у цей час Паркера під крило бере бізнесмен Боб Джонс, який обирає інший курс.
5 липня 2012 року Паркер мав дебютувати на професійному ринзі. Однак бій ледве не скасували через нестачу ваги Джо. За спогадами боксера, тоді він востаннє завітав до McDonalds і дозволив собі певний час харчуватися фастфудом.
Поєдинок із Діном Гармонсвеєм більше був схожий на бійку за гаражами. Промоутерська компанія Duco Events, що покладала великі сподівання на Джо, назвала це «повним хаосом у ринзі». Й хоча для колишнього вчителя фізкультури все скінчилось у 2-му раунді, виступом Паркера тренери залишилися незадоволені. Саме так почалася дорога до Олімпу завдовжки в 5 років.
Ще після чотирьох перемог Паркера над прохідними візаві Duco Events звертається за допомогою до Кевіна Баррі, знайомого по роботі з казахстанцем Бейбутом Шумєновим та іншим новозеландцем Девідом Туа. Новий тренер має підготувати Джозефа до двобою з Франсуа Ботою. Південноафриканцю на той час уже 44 роки, але за його плечима поєдинки з Тайсоном, Холіфілдом і Володимиром Кличком. У команді Паркера через це стався конфлікт. Бізнесмен Боб Джонс вважав, що цей опонент не гідний його клієнта, однак у Duco Events уже побудували чіткий план реклами їхнього активу. Останні мали рацію. Джо в 2-му раунді нокаутував Боту й поступово здобував досвід, через три роки вийшовши на титульний бій проти Карлоса Такама за вакантний пояс чемпіона світу за версією WBO. Новозеландець за очками перебоксував камерунця, а далі підтвердив власне реноме. Зокрема в тому самому 2016 році відправив у нокаут росіянина Дімітренка та знову за очками переміг Енді Руїса-молодшого, для якого це була перша поразка в кар’єрі.
Й знову в команді Паркера сталося непорозуміння. Одні вважали, що боксеру потрібен легший графік (Джо проводив по чотири поєдинки на рік), інші гадали, що настав час дальшого серйознішого кроку. Останні виявилися наполегливішими, та й сам Джозеф ніколи не відмовлявся від боїв.
Промоутери вирішили, що Нова Зеландія – це вже не рівень, і зараз – гарний момент для нових звершень. 23 вересня 2017 року Паркер вперше боксував у Європі. В надважкому поєдинку він за очками здолав кузена Тайсона Ф’юрі – Г’юї. Сам Джо згадував, що до цього він ніколи не стикався з настільки брудною манерою боксу.
Duco Events після перемоги в Манчестері впевнені в своєму клієнті та йдуть на крок, який згодом буде охарактеризовано одним із найбезглуздіших у кар’єрі Паркера. Промоутери починають провокувати Ентоні Джошуа та його менеджера Едді Хірна. Навіть Джозефа змушують записати відеокліп, де він відправляє суперника на підлогу. Тактика спрацьовує, команда Джошуа погоджується на бій.
31 березня 2018 року. Кардіфф. Стадіон «Мілленіум». Усі 80 тисяч квитків розпродано, а на кону відразу три пояси: WBO, ІBF і WBA. Вперше в житті Ентоні пройшов усю дистанцію в 12 раундів, однак за очками повністю переміг опонента. На пресконференції новозеландець зізнався, що його суперник був просто кращим: «Мене переміг найкращий чемпіон. Багато над чим слід працювати. Це був гарний досвід. Дякуємо всім за можливість поборотися на цьому великому стадіоні. Ми старанно потренуємося, знову сплануємо та повернемося сильнішими».
Проте слушні висновки з поразки промоутери Паркера не зробили, адже всього через чотири місяці Джозеф знову вийшов на ринг, знову у Великій Британії й знову проти потужного англійця Ділліана Вайта. Джо знову пройшов усю дистанцію поєдинку, але двічі побував у нокдауні та ні в кого не залишилося сумнівів, хто сильніший.
Дві поразки серйозно вдарили по іміджу новозеландця. Більш як на три роки Паркер випав з еліти боксу, проводячи бої у Новій Зеландії та США з не дуже відомими боксерами. Саме в цей час старі друзі з регбі рекомендували звернутися до спортивного психолога. Джозеф не палав бажанням, але спробував. І був у захваті від співпраці з Кері Евансом.
«Кері дуже допоміг мені змінити підхід до тренувань. Подивитися на все по-іншому. Тепер розумію, що багато речей варто змінити. Зрозумів, чому «Олл Блекс» (збірна Нової Зеландії з регбі) – найкраща збірна планети. В них – ідеальна команда: всі чесні один з одним і працюють на досягнення однієї єдиної мети – стати чемпіонами. Все інше їх не цікавить. Я перейняв цей досвід для своєї боксерської команди. Допомога Еванса величезна. Він ніби проникає у ваш мозок і розплющує очі. В професійному спорті немає дрібниць. Сила в тому, щоб зрозуміти свої помилки та правильно виправити їх. Кері Еванс неймовірний, він сягне успіху в будь-якій галузі: регбі, бокс чи щось інше. Він відкрив мене по-новому», – ділився враженнями Паркер в інтерв’ю stuff.co.nz.
По тому Джозеф видав чотири перемоги поспіль, три з яких нокаутом, і вийшов на Дерека Чісору. З уродженцем Зімбабве бій мав відбутися ще в 2019 році, однак новозеландця вкусив павук, і він довго відновлювався.
Початок поєдинку видався жахливим для Джо. Вже на 7-й секунді (!) оверхенд від Чісори відправив Паркера в нокдаун. Проте далі новозеландець зібрався та завдяки джебу перебоксував суперника. Як підсумок, перемога Джозефа розділеним рішенням суддів. Реванш був питанням часу, й Паркер розумів, що поразка може стати для нього кінцем у спортивній еліті: «Цього разу я просто хочу перемогти як слід. Якщо не зможу здолати Дерека, мені доведеться по-справжньому подивитися на себе й на те, куди я піду далі».
Цього разу в перемозі новозеландця не доводилося сумніватися взагалі. Всі рефері в один голос віддали йому перевагу.
Після двох успішних поєдинків проти Чісори склалося враження, що новозеландський супертяж провів дуже серйозну роботу над помилками та готовий до нових звершень. Здавалося, в Джо були всі карти на руках. Знову Манчестер, де він двічі переміг Чісору, 9 місяців підготовки та супротивник в особі Джо Джойса, який до цього хоча й не програвав (13 нокаутів у 14-ти поєдинках), однак виглядав таким, що був по зубах новозеландцю. Проте це якраз той випадок, коли людина програє ще до бою. Джойс ще не пресконференції заявив, що це найважливіше протистояння в його кар’єрі, а Паркер погодився вийти в ринг лише тому, що всім іншим він не цікавий.
Британець охарактеризував цю сутичку назвою Nowhere To Run (Нема куди тікати). Цікаво, що, за умовами контракту, реванш міг відбутися лише в разі поразки Джойса. А от Паркер лише якось мляво заявив про свій прогрес і десь сам не до кінця вірив у свої сили. Це впало у вічі на початку поєдинку. Новозеландець набрав рекордні для себе майже 116 кг, але зовні це більше було схоже на зайву вагу, ніж на м’язи. Джойс, який був на 7 кг важчим, хоч і не виглядав рухливішим, проте бив прицільніше, що призвело до розбитого носа та порізу над оком у Паркера. Ближче до кінцівки Джозеф сильніше втомлювався і в 11-му раунді впав від лівого хука. Навіть швидкий підйом на ноги не врятував. Рефері зупинив бій, констатувавши першу поразку Паркера технічним нокаутом.
Після поєдинку новозеландець визнав, що його візаві був краще, хоча це проглядалося ще до стартового гонга. Й знову Джозеф опинився в ситуації, де йому потрібно доводити свої претензії на потрапляння до боксерської еліти. Й знову в нього це вийшло. Після трьох перемог над супротивниками не першого ґатунку Паркер дістав бій із Деонтеєм Вайлдером. Це був найкращий перформанс новозеландця в житті! Паркер вправно тримав американця на відстані та грамотно перебоксував суперника.
А відразу після перемоги погодився зустрітися з Чжаном Чжилеєм уже за три місяці. Китайський супертяж обрав тактику Джо Джойса, намагаючись виснажити опонента. Представник Піднебесної двічі відправляв новозеландця в нокдаун, однак це були лише два раунди, де він переміг. Інші десять залишилися за боксером із Нової Зеландії, який цього разу точно зробив правильні висновки та вийшов у ринг куди краще підготовленим.
На початку 2025 року Паркер мав битися з Даніелем Дюбуа, але за два дні до бою британець підхопив вірусну інфекцію та знявся з поєдинку. Замість цього Джо в 2-му раунді нокаутував африканця Мартіна Баколє та кинув виклик Олександру Усику.
19 березня Паркер в Instagram виклав відео, де тегнув українця, додавши підпис You're Still The One (Ти все ще єдиний). Тепер у боксерів є місяць, щоб домовитися про зустріч. А запрошення в Паркера було в його манері: без жодного натяку на агресію. І це наочно характеризує новозеландця, бо, як казав його батько, він має бути жорстоким на рингу, але щедрим, добрим і скромним за його межами.
Ігор ЯВКІН
