Олексієві Яніну було 38 років Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять людей, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні Sport.ua вшановує Олексія Яніна, прихильника запорізького «Металурга», легендарну в світі українського довколафутболу постать, чемпіона світу з тайського боксу, чемпіона України з кікбоксингу, який загинув 38-річним, рівно три роки тому, 7 квітня 2022 року в боях за Маріуполь. Роль у довколафутболі Олексій Янін народився 5 жовтня 1983 року в Запоріжжі і на початку 21-го сторіччя був представником першої хвилі запорізького навколофутболу. З юних років хлопець підтримував рідний «Металург», був представником колективу «Rude Boys». Олексій на прізвисько «Індієць» був одним із зачинателів культури футбольних хуліганів на українських спортивних трибунах. Свого часу він особисто оголошував війну фанатам донецького «Шахтаря» і сімферопольської «Таврії», з якими у прихильників «Металурга» згодом склалася цікава історія взаємин. Завдяки своїй харизмі Індієць швидко став відомою особистістю не лише серед фанатів рідного клубу. Він об'їздив всю країну та брав участь у масштабних довколафутбольних подіях нульових років. «Для Олексія футбол був далеко не на першому плані, – згадує в інтерв’ю сайту 24.tv краєзнавець і фанат «Металурга» Роман Акбаш. – Змога захищати честь рідного міста, проводити час із однодумцями – ось, думаю, головні чинники його перебування у фанатському русі. Олексій почав ставитися до нього прохолодно у 2008-2010 роках».
Слід у спорті
Поступово місце футболу зайняли заняття спортом, де Янін зміг реалізуватися доволі відчутно. Єдиноборствами Олексій почав займатися в дорослому віці, але при цьому здобував медалі та кубки внутрішніх та міжнародних змагань, головні з них – чемпіон України з кікбоксингу; чемпіон світу з тайського боксу (муай-тай).
Керівник спортивного клубу «Скорпіон» Сергій Рябухін, котрий на власні очі бачив початок сходження Олексія на спортивні вершини, у коментарі порталу «Трибуна героїв» згадує: «В такому віці опановувати професійний спорт не починають. Людина вже складена фізично, фізіологічно. Тому Олексієві було складно. Він пройшов важкий такий шлях, але як хлопець впертий, настирний, з характером, роки через три-чотири почав показувати серйозні результати».
Щоб залишатися у своїй ваговій категорії, Яніну доводилося виснажувати організм. Він їв лимони натщесерце. Але він горів спортом, дуже хотів перемогти і досяг свого.
На зламі першого й другого десятиліть 2000-х Янін кілька років мешкав у Києві. У столиці він не сумував, постійно брав участь у локальних змаганнях з єдиноборств. Не забув він і про навколофутбол, долучившись до одного з київських колективів.
Бойовий шлях
У 2014-му, коли росія анексувала Крим та розв’язала війну на Донеччині та Луганщині, Олексій добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Спершу був кулеметником у 54-й ОШБР ЗСУ, а потім – снайпером-розвідником в «Азові». Одразу потрапив під Маріуполь і пробув там рік, після чого на деякий час повернувся додому. Невдовзі після повернення зі строкової служби Індієць продовжив боронити Батьківщину в лавах окремого загону спеціального призначення «Азов», який базувався в Маріуполі.
Сім’я
У серпні 2017-го Олексій одружився. З майбутньою дружиною Тамарою познайомився через соцмережі. Банально вподобував її фото, поки дівчина сама не написала. Весілля відбулося на острові Хортиця в Запоріжжі, за старовинним українським обрядом.
«Я вибрала собі старовинний одяг полтавської нареченої, в якому завжди мріяла вийти заміж. Олексію вишила сорочку. Він та його батьки – рідновіри, тож сам обряд вінчання провів їхній волхв на капищі. Мене садили на кожух. Ми проходили через калинові ворота – сплетену з гілок калини арку. Все дійство тривало близько двох годин. Було враження, що ми знімалися в якомусь фільмі», – розповідала Тамара.
У 2019-му в подружжя народився син Назарій.
Після народження дитини Олексій пробув з родиною рік та чотири місяці, після чого знову повернувся на військову службу.
«Відправною точкою стала загибель його найближчого побратима на Світлодарській дузі в серпні 2019-го. Він поїхав на похорон. Побув ще 10 місяців вдома і сказав, що буде повертатися», – згадує дружина Олексія.
Загибель
Початок повномасштабної війни Олексій Янін зустрів у Маріуполі. 10 березня 2022-го у боях за місто зазнав кульового поранення в ногу і три тижні провів у шпиталі.
«В останнє ми зідзвонювалися, коли в нього було поранення, але він вже ходив на милиці. Це була десь середина березня, можливо, 20-те число. Казав, що там пекло, що гинуть люди й краще нам в тилу тут ніколи цього не бачити, що там робиться», – розповідає Тамара Яніна.
За офіційною інформацією, старший сержант Олексій Янін загинув при обороні Маріуполя 7 квітня. Дружина бійця дізналася, що її чоловік загинув під час форсування річки у Маріуполі. У човні було п’ятеро бійців. У них потрапила ракета, яка, за її словами, «розносить усе у фарш». Там навіть від човна не було жодного уламка, а від людей — тим паче.
Вшанування
9 грудня 2024 року в Хмельницькому на цвинтарі в мікрорайоні Ракове, у колумбарній стіні на Алеї Слави Тамара Яніна в урні поховала воду з Азовського моря.
«Мій чоловік загинув в човні, на воді й тому саме вода з Азовського моря, – каже. – Тіла досі немає, або є, але немає співпадіння ДНК, я цього вже знати не буду. І мені легше думати, що в цій воді є частина мого чоловіка. Це формальний момент, але такий собі матеріальний якір, який також все одно потрібен. Коли ти прийдеш, поставиш лампадку – і тобі вже легше. Тобі здається, що душа чоловіка це буде бачити й ти помолишся тут».
Олексій Янін нагороджений відзнакою Президента «За участь в антитерористичній операції», грамотою Верховної ради «За заслуги перед українським народом», заохочувальною відзнакою МВС, нагрудним знаком «За відвагу в службі», орденом «За мужність» III ступеня.
Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 Олексієві присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».
