Напередодні бою за титул чемпіона світу український боксер дав ексклюзивне інтерв’ю Sport.ua Рівно через добу, 1 травня, орієнтовно о 20:00 за київським часом в столиці Південно-африканської республіки Преторії 38-річнеий українець Сергій Радченко боксуватиме за титул чемпіона світу за версією WBC в суперкрузервейті (до 101,6 кг) проти місцевої зірки, чинного чемпіона Кевіна Лерени. Для наддосвідченого боксера з Кременчука на Полтавщині то буде бій життя. Найцікавіше, що загалу про людину, яка знаходиться в кроці від здобуття чемпіонського пояса, практично нічого не відомо. А дарма, бо ж у послужному списку Сергія є зокрема перемога над найсильнішим боксером сучасності Олександром Усиком. – Це було в 2008-му в Сімферополі, коли ми обоє ще виступали серед аматорів, – каже Сергій на початку інтерв’ю Sport.ua. – Це був перший бій міжнародного турніру. Я тоді переміг, виграв і сам турнір. В деталі поки вдаватися не буду. Дасть Бог, повернемося до цих спогадів після мого чемпіонського бою. «Контракт на бій з Гловацки підписував у лазні» – Ім’я на професійному рингу ви собі зробили найперше завдяки яскравим боям у Польщі. Причому боям, які завершилися резонансними і неоднозначними поразками. Проте найскандальнішим був бій з Артуром Шпилькою в березні 2020-го. За його підсумками польські букмекери, як мені розповідали польські друзі, чи не вперше в історії повертали гроші тим людям, які робили на мене ставки. Точніше, одна контора повертала кошти, а інша ще й додатково давала символічну компенсацію. Польські вболівальники теж проявили себе з найліпшого боку, вимагаючи від Шпильки бою-реваншу. – Так само резонансним був і ваш досі найгучніший за статусом бій проти екс-чемпіона світу за версією WBO Кшиштофа Гловацки у лютому 2018-го. Власне, ним тривала польська епопея й відкрилася. Як ви, не маючи особливого досвіду виступів серед професіоналів, вийшли на такого суперника? У Польщі мене знали з того часу, як я в 2012-му виступав у Всесвітній серії боксу за «Польських гусарів». Також я допомагав готуватися до боїв у статусі спаринг-партнера тому ж Гловацки і Влодарчику. Рекорд у мене був позитивним. Тому й запропонували провести цей бій. Пригадую, що контракт у четвер на суботній бій я підписував, сидячи в Кременчуку в лазні. Поки я зробив один захід у лазню, мій друг Євген оперативно переклав текст угоди. Після наступного заходу вже був готовий варіант з моїм підписом. Закінчивши паритися, поїхав додому, зібрав речі і вирушив з Кременчука до Києва, щоб звідти разом з Євгеном летіти в Польщу. Все вийшло настільки спонтанно, що навіть тренера з собою взяти не зміг. Вийшов на бій з Гловацки, як мовиться, з корабля на бал. Але при цьому зміг видати яскравий поєдинок. В п’ятому раунді я міг виграти бій достроково. Коли Кшиштоф опинився на канвасі, рефері спершу не відкрив рахунку, потім все ж відкрив, але мені дав зауваження, розтягуючи тим самим для Гловацки час на відновлення. В підсумку в тому ж п’ятому раунді я зламав руку і наступних три раунди добоксовував зі переломом.
– Це були такі поразки, які викликали сумніви навіть у середовищі польських вболівальників і журналістів. Особливо це стосується поєдинку з Адамом Бальскі в грудні 2018-го. Адам, мабуть, і сам не розуміє, як дожив до заключного гонгу після восьмого раунду. Відразу після бою він поїхав у лікарню. Але судді віддали перевагу поляку.
– До того я, починаючи з 2014 року встиг переможно провести шість поєдинків в Україні. Команда Гловацки вийшла на мене, можна сказати, випадково. За два дні до проведення чергового бою в Кшиштофа зірвався суперник. Щоб врятувати ситуацію, команда Гловацки шукала альтернативу. Пропонували відбоксувати вони, звісно, не лише мені, але ніхто за два дні згоди на бій з екс-чемпіоном світу не давав.
Судді віддали перемогу Гловацки, хоча самі поляки писали в коментарях, що «українця обікрали». Дехто вважав, що судді мали зафіксувати нічию, але ніхто не віддавав переваги Гловацки. І то за умови, що Кшиштоф у Польщі – з тієї миті, як він нокаутував Марко Хука і став чемпіоном світу, а потім захистив титул, перемігши Браяна Дженнінґса, постать дуже популярна. Власне, після того бою поляки за мене заговорили. Промоутери і менеджери захотіли, щоб я приїжджав до них ще. Я заробив репутацію, на мене вже купували квитки і навіть з’явилися польські фанати.
Наступний бій мені запропонували ще тоді, коли я не встиг доїхати додому. «Зачекайте, – кажу, – я ж навіть не знаю, що в мене з рукою». Власне, через перелом довелося трохи полікуватися, а вже в червні проводив у Польщі наступний поєдинок проти Міхала Цесляка. Мушу визнати, що підготувався до того бою не найліпшим чином і заслужено програв. Вже в першому раунді пропустив удар у вухо. З вуха пішла кров. Тренер і секунданти хотіли мене знімати. Сказав, що поки живий, працюватиму. Але працювати за умови, що в вусі фонить, було складно. Думаю, всі, кого колись боліли вуха, розуміють, що коїться в голові, коли два вуха чують по-різному. Втім, я пройшов всю дистанцію, не дивлячись на поразку, репутації собі не зіпсував і вже в грудні, за місяць до того нокаутувавши в Києві грузина Арчіла Ґіґолашвілі, бився у Радомі з Адамом Бальскі.
«Співпраця з Кличком додала мені майстерності і впевненості»
– Досвід роботи в командах видатних бійців у вас навіть багатший, ніж власне досвід кар’єри в професійному боксі. Відчули, що співпраця з великими боксерами зробила вас сильнішим?
– Звичайно. Скажімо, в тренувальних таборах Володимира Кличка в 2014-2015 роках я був тричі. Вперше працював з Володимиром невдовзі після дебютного бою в кар’єрі проти Ігоря Пилипенка. Але особливо пам’ятною вийшла ситуація навесні 2015-го. Відпрацював у Кличка табір у Маямі, повернувся 16 квітня додому, а вже 18-го боксував у київському Палаці спорту проти Романа Мірзоєва. Враховуючи зміну часового поясу, боксувати було надзвичайно складно. Навіть не очікував, наскільки це непросто.
А взагалі у Володимира вражаючі тренувальні табори, неймовірна команда. Від Володимира отримав чимало порад, які допомагають у боксерській кар’єрі понині. Це стосується як тактичних аспектів, так і тонкощів тренувального процесу. Безперечно, співпраця з легендарним чемпіоном не могла пройти безслідно. Думаю, співпраця з Кличком додала мені майстерності і психологічної стійкості. В табір до Кличка потрапляли лише обрані. Та й далеко не всі з тих обраних залишаються в цьому таборі до кінця. Якщо боксер не підходить, його відправляють додому. А Володимир мене після першого табору запрошував ще двічі.
З Усиком натомість я працював у парах, ще коли ми були в збірній України серед аматорів, а потім кілька разів був у його тренувальному таборі вже коли Сашко почав виступати серед профі. Скажімо, допомагав Усику готуватися ще до рейтингових боїв у Києві, а в останнє досі – коли Олександр почав боксувати в суперсерії на Кубок Мугаммеда Алі. Був спаринг-партнером Усика в останній тиждень перед боєм проти Марко Хука. Олександр тоді знаходився в блискучій формі.
– Кличко-молодший і Усик – одні з найвеличніших супертяжів в історії боксу. Кому з них віддасте перевагу?
– Це питання з розряду: що краще – «Мерседес» чи BMW. Володимир і Олександр – два різних боксери. Навіть стійки в них різні. Кличко – супертяж від природи, з довгими руками, високий, зі своєрідною тактикою, ще й правша. Усик – шульга, хлопець, який піднявся з крузервейту в гевівейт, для якого він, з першого погляду, замалий. Але за рахунок швидкості, техніки і височенного рівня боксерського IQ Олександр перемагає й серед супертяжів.
– Кличко та Усик – олімпійські чемпіони. До чемпіонських боїв на професійному рингу вони підходили непереможними чи, як у випадку з Володимиром, практично непереможними. У вас за спиною немає видатної аматорської кар’єри, рекорд на профі-рингу – 11 перемог при семи поразках. Але попри це виходить, що зараз у вас є змога стати в один ряд з легендами. Яким чином вам вдалося вийти на чемпіонський бій?
– Не думаю, що кількість поразок є визначальною. Найважливішою є якість боїв. Люди, які в боксі, знають, що більшість моїх поразок – то лише цифра в статистиці. Справді програв я три бої. Крім того, давайте згадаємо легендарного філіппінця Менні Пак’яо. Він ставав чемпіоном світу, маючи за плечима не одну поразку.
Президент Всесвітньої боксерської ради (WBC) Мауріціо Сулейман не дарма дав мені змогу поборотися спершу за пояс WBC Silver. Перемігши торік у серпня серба Андрея Пешіча, я цей титул здобув і відповідно став офіційним претендентом на пояс чемпіона світу. Невдовзі після того я записав на відео виклик чинному чемпіонові Кевінові Ларені. Своєю поганенькою англійською, завчивши наперед написаний текст. Коли я це зробив, не стримали іронічних посмішок навіть окремі представники моєї команди. Та Кевін Ларена відгукнувся майже відразу, залишив номер телефону і написав: «Привіт. Нехай твої менеджери зв’язуються з моїми. Будемо домовлятися». Щоправда, надалі Кевін намагався уникати контактів. Поки не вмішався Мауріціо Сулейман. Мовляв, якщо ти чемпіон, то маєш захищати титул з обов’язковим претендентом.
«Лерена – потужний хлопець, який має чималий досвід і сильний характер»
– В Україні про Кевіна Лерену мало знають навіть любителі боксу, не кажучи про обивателя, який дивиться лише бої за участю Усика, Кличка чи Ломаченка. Як охарактеризуєте свого майбутнього суперника?
– Кевін маловідомий в Україні, бо більшість своїх боїв провів удома, в Південній Африці. Лерену можна згадати за торішнім поєдинком проти Даніеля Дюбуа в Лондоні. Тоді Кевін хоч програв нокаутом, але відправив Даніеля на канвас у першому раунді. Звісно, згоден, що Кевін з його досягненнями міг би бути відомішим у світі. Це питання до промоутерів, які не можуть розкрутити боксера, котрий сім разів захищав титул чемпіона світу в крузервейті. Ларена перемагав таких сильних бійців, як поляк Маріуш Вах, як албанець Сефер Сефері. Кевін – потужний хлопець, який має чималий досвід і сильний характер.
– На заключному етапі підготовки у вашому тренувальному таборі в Кременчуку працювали такі досвідчені спаринг-партнери як бронзовий призер чемпіонату світу-2015 Ґеворґ Манукян і Тарас Неудачин. Ці бійці схожі за стилем на Ларену?
– Так. Мені було важливо, щоб спаринг-партнери, як і Кевін, були шульгами й щоб боксували в схожій з Лареною манері. Тарас до того ж ще й жив у Південній Африці і спарингував з моїм майбутнім суперником. Ми відпрацьовували окремі ситуації, які вірогідні в чемпіонському бою. Крім того, в ході підготовки були в мене й інші спаринг-партнери. Зокрема представники легкої ваги. Практику спарингів з легковаговиками я, до слова, запозичив у Володимира Кличка. Володя з їх допомогою постійно працював над підвищенням швидкістю.
– Наскільки ви задоволені своєю готовністю до бою життя?
– Тренувальний табір вийшов доволі якісним. Інша річ, що мали збій в зв’язку з тим, що в розпал підготовки довелося їхати в Польщу для подачі документів на отримання візи – автівкою, два дні в один бік, два в інший. Потім ще день витратив на відновлення і лише після того тренування поновив. На заключному етапі теж табір у зв’язку з відсутністю в Україні авіаперельотів довелося припинити достроково, добиратися до Польщі, а звідти – в Південну Африку. Туди прибув, щоб повноцінно акліматизуватися, за два тижні до бою. Заключний етап проводили неподалік від Йоганнесбурґа під керівництвом особистого тренера Олександра Мальцева.
– Професійний бокс – це найперше про гроші. Цей бій буде найдорожчим у вашій кар’єрі?
– Я б хотів, щоб читачі Sport.ua самі написали в коментарях, скільки, на їх думку, я за чемпіонський бій отримаю. Відповідь на питання дам після поєдинку. Думаю, дехто буде шокований.
– Сергію, зрозуміло, що особливих статків у боксі ви собі не нажили, радше витратили більше на підготовку й переїзди. Що вас мотивувало продовжувати кар’єру аж до 38-ми? Навряд чи сподівання, що отримаєте в такому віці шанс стати чемпіоном світу…
– Мене вела дитяча мрія, яка з’явилася ще коли мені було 10-11 років. Щонеділі зранку ми з татом дивилися на 1+1 топові чемпіонські бої за участь братів Кличків, Майка Тайсона, Леннокса Льюїса, Евандера Голіфілда. Тоді мріяв, що колись сам стану чемпіоном. Свого шансу я чекав 28 років.
Трансляція бою Ларена – Радченко доступна на Kyivstar ТВ
