Олексію Сливченку шкода, що самовідданість «козаків» виявилася безглуздою… Дива не сталося. У останньому турі УПЛ-2024/25 «Інгулець» не зумів обіграти «Ворсклу» (1:1) у лобовому протистоянні за право зберегти прописку в елітарному дивізіоні, і лише через рік після повернення до еліти українського футболу знову спікірував у Першу лігу. «Петрівський ліфт» спрацював так, як і передбачала більшість оглядачів, хоча навесні команда Василя Кобіна й видала низку дуже гідних матчів, відчайдушно намагаючись зачепитися хоча б за зону перехідних матчів… Про те, що «Інгулець» твердо стоїть на виліт, багато чого свідчило як наприкінці минулого, так і на початку нинішнього року. Ми на сторінках Sport.ua також приділяли цьому окрему увагу, наголошуючи ще на початку лютого, що проглядаються як мінімум декілька ознак того, що «козаки» готуються до повернення у Першу лігу… Але безпросвітним аутсайдером сезону «Інгулець» бути не побажав. У другій частині сезону команда Кобіна здобула аж чотири перемоги, що дуже резонує на тлі одного виграшу, відсвяткованого «козаками» до відходу на зимову паузу. Причому якщо перемоги над «Чорноморцем» (1:0) та «Лівим Берегом» (2:1) можна списати на відверто кризові ситуації у стані цих команд, то здобуті три очки в поєдинках проти «Кривбасу» (2:0) та «Зорі» (1:0) варто виділяти окремо. Не виключено навіть, що саме та поразка від «козаків» у підсумку коштуватиме криворіжцям єврокубкової путівки на наступний сезон… Неможливо залишити поза увагою і той факт, що в другій половині сезону Василю Кобіну нарешті вдалося допомогти своїй команді змінитися на краще. Так, футбол «козаків» був більш ніж прямолінійним та простим, але головне, чого вдалося досягти тренерському штабу на чолі із 39-річним наставником – це змінити ментальність. У більшості поєдинків весняної частини, навіть у програному без варіантів (принаймні, з точки зору рахунку на табло – 1:4) проти «Шахтаря», «Інгулець» не залишав враження команди, якій все байдуже. Гравці билися за себе, за головного тренера, за свій колектив… На фінальний матч проти «Ворскли» колектив із Петрового вийшов з величезною мотивацією, що було видно ще до стартового свистка, коли підопічні Кобіна зібралися у «енергетичне коло», а капітан Олексій Паламарчук закликав своїх партнерів битися за команду та її головного тренера, котрий вірить у своїх підопічних. На тлі абсолютно інертного та згаслого Юрія Максимова виділявся і коуч «Інгульця». Кобін горів цією грою, намагався щось змінити замінами, освіжив себе вмиванням мінеральною водою після того, як «козаки» зрівняли рахунок і наприкінці, коли підійшов потиснути руку опоненту, здається, щиро не розумів, чому Максимов виглядає таким похмурим, нібито напряму з елітарного дивізіону вилетіла саме «Ворскла», а не «Інгулець». Втім, про проблеми коуча полтавської команди ми, вочевидь, ще матимемо можливість поговорити напередодні стикових поєдинків за право залишитися в УПЛ… Щодо підопічних Кобіна, то можна констатувати, що другий сезон поспіль з УПЛ вилітає команда, яка абсолютно провалила першу частину чемпіонату, але набрала чимало глядацьких вістів навесні. Рік тому це був «Минай» Желько Любеновича, зараз ми говоримо про «Інгулець» Василя Кобіна. Дуже цікаво, що минулого літа головним тренером «Інгульця» до призначення Кобіна цілком міг стати саме Любенович. Тоді президент «козаків» Олександр Поворознюк поспішив відрапортувати, що його клуб близький до призначення Желько, і навіть отримав на це згоду від босів «Миная», але… В останній момент все було переграно: Любенович залишився у закарпатському клубі, а «Інгулець» покликав до себе Кобіна, котрий починав у петрівській команді відверто дуже і дуже слабко… Але остаточно судити про виступи «Інгульця» ми отримали можливість тільки зараз, коли петрівчани відіграли усі матчі сезону в УПЛ. Чемпіонат команда Кобіна завершила із 24 очками в 30 поєдинках за 5 перемог, 9 нічиїх та 16 поразок. Не видатний результат, але… Давайте не забуватимемо про важливий нюанс – усі свої ігри в сезоні, що завершується, «козаки» були змушені проводити на виїзді. Все через те, що вчасно добудувати новий стадіон босу «Інгульця» Олександру Поворознюку так і не вдалося. Точніше, де-факто добудувати арену у власника петрівського клубу наче й вийшло, але ось де-юре він оформити усе як треба не зміг. У тонкощах цієї справи розібратися не так вже й просто, не маючи доступу до документації, яку жодна зі сторін спору громадськості так і не надала, але по суті виходить так, що «Інгулець», вочевидь, збудував новий стадіон за одним проектом, а потім до нього довелося вносити корективи, викликані як мінімум вимогами безпеки на тлі повномасштабної фази російсько-української війни, і у «паперовій площині» надії швидко та успішно завершити проект зав'язли остаточно… У якийсь момент «Інгулець» розпочав своєрідну боротьбу за виживання одразу на двох фронтах: клуб боровся із бюрократичними нюансами, а команда намагалася вирішити суто спортивні завдання. І, кажучи об'єктивно, можна констатувати, що з УПЛ вилетів саме клуб Олександра Поворознюка, а не команда Василя Кобіна. Чому? Та тут усе досить просто. 24 очки, які набрав «Інгулець», у чистому вигляді є досягненням цієї команди виключно у виїзних матчах. Жодної по-справжньому домашньої зустрічі цього сезону в УПЛ «козаки» не провели, а показник у 24 пункти для гостьових матчів можна вважати досить гідним. Наприклад, чемпіон «Динамо» у своїх гостьових іграх цього сезону набрало 33 очки, хоча, звичайно, і зіграло формально вдвічі менше на виїзді (15 ігор), аніж «Інгулець», проте й ресурси киян значно кращі. Тільки «Шахтар» та «Зоря» серед усіх учасників сезону в УПЛ виявилися єдиними командами, разом із «Інгульцем», які жодного домашнього матчу не провели на власних номінально рідних аренах. Але донеччани та луганчани, на жаль, через тривалу війну із росією вже давно покинули рідні міста і десять років змушені виступати на інших стадіонах, встигнувши певною мірою до цього звикнути… Утім, і порівнювати можливості «гірників» та «мужиків» із тим, що дається нинішнім «казакам» також не варто. У цьому порівнянні «Інгулець» однозначно програє як клуб. В якийсь момент відносини Олександра Поворознюка з керівництвом вітчизняного футболу відверто перейшли у фазу «словесної війни». Це абсолютно не допомогло клубу оперативно досягти свого в аспекті вирішення проблеми із домашнім стадіоном, натомість на сторінках періодичних видань раз у раз з'являлися то критичні, а то й відверто скандальні заяви. Складно сказати, наскільки Поворознюк міг би прискорити питання отримання необхідної документації для введення нового стадіону «Інгульця» в експлуатацію (за даними з кулуарів, для проходження всієї процедури за нормами закону клубу із Петрового потрібно чимало часу), проте на тлі перманентних конфліктів з УАФ склалося стійке враження, що бос «козаків» банально надто багато енергії спрямовував зовсім не в конструктивне русло. Іншими словами, ніякої реальної допомоги від свого керівництва «Інгулець» на фініші сезону отримати не міг, і ситуація докотилася до хрестоматійної, де спасіння потопаючих є справою самих потопаючих. Дивувало й інше. У квітні з'явилися чутки про те, що Поворознюк нібито має одну умову, за якої буде готовий відпустити Кобіна до іншого клубу без вимог компенсації. Нібито це станеться лишень у випадку, якщо «козаки» вилетять з УПЛ. У чому логіка такого рішення? Не питайте, адже складно зрозуміти, як тренер мав би залишатися професіоналом до кінця та віддаватися роботі на 100%, розуміючи, що якщо йому вдасться створити диво, то клуб не захоче його відпустити без компенсації, проте піде на це, якщо станеться провал. Проте Василю Кобіну вдалося зберегти обличчя. Він та його команда справді билися до останнього. І це було видно в тому ж поєдинку проти «Ворскли», де один тільки Кисленко за півгодини ігрового часу не реалізував як мінімум два забійні моменти, які мали усі підстави змінити перебіг поєдинку та навіть принести петрівчанам перемогу… Втім, а чи могло усе завершитися для «Інгульця» інакше? Теоретично – так, але якщо вірити, що зрештою кожен отримує те, на що заслуговує, тоді відповідь виходить абсолютно протилежною. Так, «козаки» як команда Василя Кобіна намагалися й билися до останнього (хоча хто їм заважав починати грати із таким же азартом та віддачею із самого початку сезону?), але організація процесів у самому клубі все ж таки залишає бажати кращого. Наприклад, про те, що клуб працює над проектом нового стадіону, стало відомо ще восени 2017-го, а влітку 2019-го клуб привселюдно хвалився «скелетом» майбутніх трибун. Але через шість років «Інгулець» новий стадіон так і не відкрив, хоча той таки «Лівий Берег» свою арену збудував за рік із невеликим, причому не завадив цьому і початок повномасштабного вторгнення російських окупантів у 2022-му. Очевидно, що виліт до Першої ліги для «Інгульця» буде не менш корисним явищем, аніж для ще одного невдахи цього сезону в еліті – «Чорноморця». У нижчому дивізіоні у петрівчан буде час, аби як слід попрацювати передусім над покращенням менеджерських рішень, відійшовши нарешті від концепції поведінки, за якої у них завжди хтось винен. Просто тому, що скривджені та пригнічені – це практично завжди про слабкість, а це явно не та якість, яка притаманна публічному іміджу Олександра Поворознюка, погодьтеся… От і від «Інгульця», перш за все, як клубу нарешті хочеться побачити більше реальних справ і досягнень!
