Роман Джуман є одним із кращих представників Львова у професійному боксі. Виступи у профі він розпочав у 2000-му році. Тоді цей вид боксу в Україні ще був екзотикою. Наші боксери могли розраховувати на хороші бої лише за кордоном.
Роман Джуман доволі швидко наблизився до вершини чемпіона світу, але підкорити її не зміг. За кордоном українець повинен бути на дві голови вищим за місцевого суперника, інакше титул йому ніхто не віддасть. У правдивості цієї прописної істини професійного боксу Джуман на власному прикладі переконувався неодноразово.
Про власну кар’єру в деталях Роман Джуман розповів ексклюзивно для “Погляду”.
– Романе, в аматорах ти здобував титул віце-чемпіона світу серед молоді, перемагав на інших престижних турнірах. Чому не вдалося потрапити на Олімпійські ігри?
– Уперше мав шанс потрапити на Олімпіаду в 1996 році. Але завадили закулісні ігри. Хто поїде на ліцензійні турніри визначало керівництво Федерації. Я тоді був молодий, мав упевненість в тому, що в мене все ще попереду. Тому особливо не розчаровувався і не протестував. Хоча з підводними течіями важко боротися.
– А чому не вдалося потрапити на Ігри в Сідней 2000 року?
– У мене на той час з’явився серйозний конкурент – Сергій Доценко з Криму. Близько року не тренувався зі збірною, вилетів з обойми головної команди. Зрештою, Доценко дуже добре боксував, в Сіднеї він виборов срібло.
– Після Олімпіади в Австралії ти вирішив покинути аматорський бокс і перейти у професіонали…
– Взагалі тоді міркував стосовно завершення кар’єри боксера. Мені на той час було 24 роки. Через те, що випав з обойми збірної, перестав прогресувати. А конкуренція у вазі була дуже пристойною. А у професіонали потрапив завдяки львівському тренерові Михайлові Строгому, який працює у Польщі. Це він мене познайомив із Кшиштофом Збарскі, який і став моїм першим промоутером. У червні 2000 року поїхав у Польщу на оглядини, а вже 24 червня провів свій перший поєдинок. Сподобалися відмінності професійного боксу від аматорського. У любителях раунд тривав 2 хвилини, у профі – 3.
– Судячи з рекордсу, перші суперники у професіоналах для тебе жодних труднощів у рингу не створили?
– Так, перші п’ять поєдинків завершив достроково. Суперники були нижчі по класу. У професійному боксі хороші промоутери завжди на перші бої своїм боксерам шукають слабших опонентів. Поступово рівень суперників зростає.
– Судячи з твого рекордсу, Кшиштоф Збарскі – непоганий промоутер. Трохи більше двох років тобі знадобилося для того, щоби вийти на бій за титул чемпіона світу?
– Збарскі, справді, непоганий промоутер. Хоча йому було непросто. Польське телебачення не хотіло заключати контракти на бої зі мною. Причина банальна – у місцевої публіки не спостерігався ажіотаж навколо бою українця. Кшиштоф Збарскі співпрацював також з угорцем Міхаєм Котаєм. Польське телебачення на цього боксера також не виділяло жодної копійки, зате угорські телевізійники на свого співвітчизника гроші давали. Тому Збарскі вхопився за Котая і, навіть, зробив його чемпіоном світу. У професійному боксі все залежить від фінансів. Не маєш грошей – мусиш їхати в чужу країну і там битися з їхнім чемпіоном. Звісно, на суддівську об’єктивність в такому випадку розраховувати не доводиться. Для того, щоби виграти, потрібен нокаут. А відправити суперника на долівку рингу вдається не завжди.
– Суддівську упередженість ти відчув на собі під час свого першого поєдинку за титул чемпіона світу в Англії? Взагалі, на бій із Джавайдом Каліком ти їхав у статусі явного аутсайдера?
– Ні, аутсайдером мене ніхто не вважав. Англійські газети писали, що шанси на перемогу в нас рівні. А чимало фахівців говорили про те, що для Каліка бій зі мною буде найсерйознішим іспитом у кар’єрі. Якщо говорити про сам бій, то я вдруге у своїй кар’єрі проводив 12 раундів. Перестраховувався, економив сили. Наприкінці поєдинку, вочевидь, потрібно було більше допрацьовувати. Але мені здавалося, що я і так переможу за очками. Як виявилося, цієї переваги в Англії було замало. Зараз мені здається, що я зарано вийшов на бій за титул чемпіона світу. Потрібно було провести більше 12-раундових боїв. А так вийшло, що я після 6-раундових поєдинків почав боксувати 12 відрізків. Не пройшов усього того етапу, який мав би пройти перед титульними боями. Це, безумовно, позначилося на перебігу поєдинку.
– Дуже здивувався вердикту суддів?
– Так, дуже. Просто не міг повірити в це, був дуже розчарований. Мене згодом не раз засуджували, але вже не сприймав це так гостро, як у перший раз. Перед боєм із Каліком сподівався на авторитет Збарскі в Англії. Мій промоутер мав непогані контакти з тамтешніми колегами. Я думав, що Кшиштофу вдасться добитися об’єктивного суддівства.
– Після бою висловлював претензії Збарскі?
– А які я йому міг висловити претензії? Збарскі сказав, що я насправді виграв, але мене засудили. Ось і вся розмова. До мене навіть підходив суддя з Англії, вибачався, казав, що не міг вчинити інакше.
– Через рік ти знову в Англії бився за титул чемпіона світу. Це правда, що проти Джеймса Хара ти боксував, будучи хворим?
– За тиждень до бою захворів, мав підвищену температуру. Розповів про це Збарскі, але той порадив не відмовлятися від бою. Пояс чемпіона світу був вакантним, якби я відмовився тоді за нього боксувати, найшли б іншого боксера. Телебачення не чекало б, коли я одужаю. Тому довелося ризикувати. Не можу сказати, що мене дуже засудили. Поєдинок був рівним.
– Третьої поразки у професійній кар’єрі ти зазнав у Львові від угорця Йожефа Матольчи. Пригадую, тоді була дуже дивна історія. Один із суддів, який мав обслуговувати бій, поспішав на потяг, а тому, нікому нічого не пояснюючи, довірив свою роботу колезі. А той переплутавши боксерів віддав перемогу не тобі, а Матольчи. Він це наступного дня підтвердив, але результат угорцю не анулювали. Ти, мабуть, тоді зрозумів, що відносини зі Збарскі – тільки бізнес і нічого особистого?
– Про відносини зі Збарскі я все зрозумів ще після поразки від Каліка. Уже тоді вони погіршилися. Збарскі дуже розраховував на мою перемогу, мав, мабуть, якісь попередні домовленості про мої наступні бої в Англії. Стосовно ситуації у Львові, говорити про причетність Збарскі не можу, оскільки не маю доказів. Але маю упевненість в тому, що йому була вигідна саме перемога Матольчи. Кшиштоф Збарскі контактував з угорським телебаченням, яке фінансувало бої Матольчи. Після перемоги наді мною Йожеф проводив титульні бої в Англії. Їздив до нього на спаринги, бачив, що з фінансуванням його кар’єри було все гаразд. Тому Збарскі було вигідно, аби у Львові переміг Матольчи.
– Після цієї поразки ти продовжив кар’єру під опікою львівського промоутера Сергія Янчишина. Не було бажання співпрацювати з іноземним промоутером чи пропозицій?
– Не було пропозицій. Для цього потрібно мати людину, яка б займалася цим питанням. Розраховувати на те, що тебе самого будуть шукати, не варто. Це малоймовірно.
– Зараз ти вже прийняв остаточне рішення більше не проводити боїв?
– У березні 2008 року я програв чеченцю Заурбеку Байсангурову. На всі наступні бої погоджувався лише заради фінансового аспекту, а не заради спортивних досягнень.
– Чому саме після бою з Байсангуровим?
– Не було нормальних умов, менеджера чи промоутера, який би зміг мені допомогти організувати процес і вийти на кращий рівень. Рівень підготовки до бою був не належним, хороших умов мені не створили. Без якісної підготовки розраховувати на перемоги над серйозними опонентами не доводиться. У професійному боксі необхідно мати хорошого промоутера, який у тобі зацікавлений. Бувають випадки, коли боксери співпрацюють з дуже впливовими промоутерами, але ті не зацікавлені у просуванні підопічного, тому нічого путнього з цього не виходить. Ось мій товариш Андрій Котельник співпрацює з Доном Кінгом. Тому влаштував бій із Девоном Александером, Андрій був явно кращим, але судді вкрали у нього перемогу. Після цього Дон Кінг не влаштував Котельнику жодного поєдинку. Вочевидь, Кінгу потрібен був відомий та сильний суперник, вони домовилися з Котельником, наобіцяли багато боїв, а в результаті відмовилися від своїх слів. Дон Кінг, мабуть, не зацікавлений у тому, щоб Котельник досягнув вершини. Був би Андрій американцем, давно став би абсолютним чемпіоном світу у своїй ваговій категорії.
– Романе, з чим пов’язуєш своє майбутнє?
– Від спорту віддалятися не збираюся. Працюватиму тренером. Уже почав працювати з дітьми в клубі “Гетьман” на Сихові. В цьому залі я сам починав займатися боксом.
