Юний півзахисник львівських «Карпат» Мар’ян Швед в листопаді став одним з головних ньюзмейкерів українського футболу. Спочатку його викликав до національної команди Андрій Шевченко, й 20 листопада 21-річний футболіст дебютував в національній команді в товариському матчі з Туреччиною, а за підсумками місяця українська футбольна Прем’єр-ліга визнала його кращим гравцем місяця.
На 77-й хвилині гри проти Туреччини Швед вийшов на заміну замість київського динамівця Віктора Циганкова й провів на полі близько 15 хвилин, з урахуванням додаткового часу, в матчі, який завершився нульовою нічиєю. Часу зовсім небагато, але з чогось треба починати. Тим більше, що в своєму клубі гравець має вдосталь часу – він брав участь в 17 з 18 матчів «Карпат» у Прем’єр-лізі, де в 9 зустрічах провів на полі усі 90 хвилин, а ще в чотирьох його замінили в кінцівці, після 70-ї хвилини.
У складі своєї клубної команди Швед забив 8 голів з 21-го, більше третини. Й тренерський штаб національної команди розраховує на нього, як на атакувального півзахисника, який здатен бути конструктивним.
УНІАН поговорив із дебютантом збірної України про невтішні клубні справи, іспанський період кар’єри молодого гравця, незабутні відчуття під час дебюту в національній команді й цілі та завдання на майбутнє.
Наскільки важливий для вас титул кращого гравця УПЛ, отриманий у листопаді?
Індивідуальні досягнення важливі для будь-якого футболіста, але вони ніколи не зрівняються із командними перемогами. Звичайно, мені дуже приємно, що уболівальники роблять такий вибір, і я вдячний їм за ці відзнаки, але зациклюватися на подібних речах не маю звички. Футбол – командний вид спорту й для вболівальників він цінний перемогами команди, а не окремих гравців. Тому я й кожен з моїх партнерів прагнемо до перемоги в кожному конкретному матчі й турнірі, загалом.
Ви граєте у команді, яка, м’яко кажучи, не є одним з лідерів УПЛ. Що відбувається в нинішніх «Карпатах»? Чому, за наявності непоганого складу, команда не може вибратися з піке?
Копайте глибше. Зараз важко не лише «Карпатам», але й багатьом іншим клубам. Все можна пояснити загальною ситуацією в країні. У нас йде війна, відповідно, кожному доводиться на чомусь економити.
Проте, хочу зазначити, говорячи про «Карпати», ви дивитеся лише на першу команду. Але «Карпати» це не лише основа, у нас грає багато вихованців дитячої школи, я серед них. І не можна не відзначити той факт, що клуб всіляко допомагає та підтримує дитячий футбол. А успіхи чи невдачі головної команди – явище тимчасове. Рано чи пізно «Карпати» свого досягнуть.
Ви пам’ятаєте всіх тренерів «Карпат», під керівництвом яких вам довелося пограти? Про кого залишилися найприємніші враження?
Кожен залишає щось по собі. Відзначити одного і забути про іншого буде не чесно. Проте, пам’ятаю, як Ігор Йовічевіч взяв мене на збори в Туреччину, коли я ще в школі вчився, а потім довірив мені місце на полі в основному складі.
Хто ваш улюблений партнер на футбольному полі?
Це вже від мене не залежить, виключно від тренерського вибору. Гравець не має думати про те, з ким зручно чи не зручно, або про те, чи зручний ти для когось. Ми просто маємо виконувати, що вимагає тренер. Ще раз зазначу, футбол – це не індивідуальна гра.
Тут все підпорядковано виключно інтересам команди. Й досягнення перемоги на футбольному полі – головне завдання команди. Тому свої власні амбіції кожен гравець має заховати якомога далі.
Добре, тоді скажіть, хто для вас найнеприємніший суперник?
Знову ж таки, якщо зациклюватися на цьому, то на виході буде мало користі. Кожен суперник прагне тебе зупинити, забрати м’яча, у мене ж, відповідно, завдання абсолютно інші. Треба грати, не зважаючи ні на кого, намагатися приносити користь команді.
Конкретний приклад – матчі з «Динамо». В першому (2:0 на користь «Карпат», ) мені вдалося переграти своїх безпосередніх опонентів й забити два голи. В підсумку, команда перемогла, ми здобули вкрай важливі три очки. У матчі другого кола з киянами («Карпати» програли 0:4, ) нам не вдалося супернику нав’язати свою гру. Й мені, зокрема, бракувало вдалих дій на полі. «Динамо» повністю перегравало нас, по всіх компонентах. Як-то мовиться, результат на табло.
Як ви уявляєте свою футбольну кар’єру? Про що мрієте після «Карпат»?
Мрію поступово зростати як гравець. Певно, будуть пропозиції від інших команд, постійних учасників єврокубків. Хотілося б досягти певних вершин в футболі. Яких? Подивимося.
Першої вершини я вже досяг. Як гравець команди Прем’єр-ліги, що має постійне місце в основі. Виклик до національної збірної теж вважаю великим проривом. Отож, поступово йду до втілення в життя своїх мрій. Чи хочу я стати після закінчення кар’єри тренером, менеджером, експертом? Не думав про це. Хочу, щоб моя сім’я була щаслива і ми завжди перебували поруч.
Чи можна сказати, що вже зараз ви перевершили свого батька, теж відомого футболіста свого часу (Василь Швед – відомий український футболіст, нападник, у 2013-му році завершив кар’єру)?
Можливо, у певних речах. Але перевершити свого батька – не є моїм прагненням. Він доклався до того, ким я є зараз. І за це я йому щиро вдячний.
Про що ви найчастіше говорите з батьком – про футбол або зовсім інші речі?
Батьку з сином завжди є, про що поговорити. Ми не виняток і тем для розмов у нас не бракує. Зокрема, і футбольних. Я завжди прислухаюся до його порад.
Він впливає на ваші рішення, зокрема, про переходи в той чи інший клуб?
Думку я завжди в нього спитаю. Як і кожен батько, мій поганого не порадить.
Як дізналися про дебютний виклик до збірної України?
Тут усе банально. Спершу дізнався про виклик до резервного складу, а потім, після матчу проти «Зорі», мені подзвонили адміністратори збірної і сказали пакувати валізу… Що відчували, вперше виходячи на поле у футболці національної збірної? Такі емоції не передаються словами. Кожна секунда, проведена на полі у футболці збірної, – величезне досягнення для кожного гравця. Звичайно, такі емоції запам’ятовуються на все життя.
Яке головне враження від перебування в таборі збірної України? Про що говорили з Андрієм Шевченком?
Напевно, буде не коректно виносити на загал те, що відбувається в середині збірної. Є розуміння того, що коли ми залишаємо клуби, то у збірній стаємо одним цілим. Це дуже важливо.
Це правда, що перед від’їздом до Іспанії, у вас були запрошення від «Динамо» і «Шахтаря»? Чому ви вирішили виїхати за кордон?
Чесно кажучи, я б не хотів про це говорити. Це було дуже давно і, здається, в іншому житті.
Не було страху перед іспанським невідомим майбутнім?
Та ні… Чого не було, того не було. Як-то мовиться: «назвався грибом – лізь у кошик». Це, в будь-якому випадку, досвід. Дуже цінний і корисний.
Хто радив зробити вибір на користь «Севільї»?
Мій внутрішній голос. Я розумів, що мені випав шанс, який трапляється далеко не кожному.
Як зараз можете схарактеризувати свій іспанський досвід? Чи є почуття роздратування цим періодом – лише одна гра в основному складі команди? Що було, то було. Зараз я акцентую свою увагу на виступах за «Карпати». Не бачу необхідності повертатися в минуле.
Чи можете пригадати момент, після якого остаточно вирішили повернутися в Україну?
Звісно, це було запрошення від «Карпат». Віце-президент клубу Олег Смалійчук фактично усе зробив для того, щоб я зміг безболісно повернутися і знову виступати за рідну команду.
Якщо зараз у вас буде аналогічний вибір: «Динамо», «Шахтар» або закордон. Що оберете?
Мені здається, що це трішки не коректне порівняння. Я не звик ділити шкуру не вбитого ведмедя. Будуть пропозиції, сядемо разом із керівництвом за стіл і будемо вирішувати. Впевнений, що коли «Карпати» отримають запит від хорошого клубу, не обов’язково українського, ніхто мене насилу тримати не буде.
Я зможу продовжувати свою кар’єру на вищому рівні, а клуб отримає за мене хорошу компенсацію, яку зможе вкласти в розвиток нашої школи і вирощувати майбутніх талантів.
Незабаром настає велике зимове міжсезоння… Як плануєте провести відпустку?
Якихось грандіозних планів немає, все як звичайно. Планую поїхати на море.
Кирило Стадніченко
Джерело: УНІАН
