Нарис про екс-хавбека «Карпат», автора єдиного в історії гола збірника України у ворота збірної Італії
За останні 5-7 років в українському футболі відверто відчувається дефіцит плеймейкерів. Ця проблема існує як в клубах, так і в збірній. Україна має хороших кіперів, кваліфікованих захисників, не бракує і гравців середини поля, здатних руйнувати атаки суперника, є і забивні форварди. Але наша біда полягає в тому, що днем з вогнем не знайдеш класного гравця, який упродовж всього матчу може плідно керувати діями партнерів, а у вирішальний момент атаки зробить ювелірну гольову передачу партнеру або й сам влучно проб’є по чужих воротах.
Натомість у 90-их роках минулого століття плеймейкерів в українському футболі було чимало. Імена Юрія Калітвінцева, Сергія Ковальця, Юрія Дудника, Сергія Кандаурова, Андрія Полуніна ще досі згадують фани футболу. Через високу конкуренцію, не кожному з них випала нагода випробувати себе на найвищому рівні. По суті, лише Юрій Калітвінцев достатньо пограв як в єврокубках, так і в національній збірній. Але й решта запам’яталися своєю вишуканою технікою володіння м’ячем та неординарним розумінням самої суті гри в футбол.
Андрій Полунін назавжди увійшов в історію українського футболу: вихованець дніпропетровського спортінтернату став автором першого (і наразі єдиного) м’яча нашої збірної у ворота збірної Італії. Це при тому, що «синьо-жовті» зіграли проти італійців п’ять матчів і спромоглися в них лише на одну нульову нічию в товариському матчі. А в чотирьох офіційних матчах перемогу незмінно святкували апеннінці.
Гол на все життя
За свою кар’єру Андрій Полунін зіграв у складі збірної України лише 9 матчів і забив в них один гол. Як виявилося згодом, для нього це був перший гол і останній матч. Відбіркова кампанія до Євро-96 була першим офіційним турніром в історії України. Фаворитом нашої групи була збірна Італії, кольори якої тоді захищали такі зірки світового футболу, як Джанфранко Дзола, Паоло Мальдіні, Алесандро Дель П’єро, Фабріціо Раванеллі та інші. У Києві новачок континентальних змагань поступився грандові без варіантів – 0:2.
Натомість матч у Барі на полі суперника підопічні Анатолія Конькова, яким уже давно нічого «не світило», розпочали доволі впевнено і саме вони відкрили рахунок. Перехопивши м’яч, українці провели стрімку контратаку лівим флангом. Геннадій Орбу віддав передачу на Андрія Полуніна. Плеймейкер «синьо-жовтих» у вирішальний момент… послизнувся, але все-таки встиг пробити по воротах Анджело Перуцці. М’яч, рикошетом від Чіро Феррари, затріпотів у сітці – 1:0.
Італійці ще до перерви вирівняли становище, а після відпочинку забили ще два голи – перемогли з рахунком – 3:1. Той матч у пам’яті Полуніна залишив найяскравіші спогади. Як зізнався Андрій, окрім гола, який, зрозуміло, він запам’ятав на все життя, його найбільше вразила аура на стадіоні в Барі. Він каже, це неможливо передати словами, це потрібно побачити на власні очі. А ще на згадку про зустріч з італійцями в нього залишилася пам’ятка від Деметріо Альбертіні, з яким вони після фінального свистка обмінялися футболками…
Андрій Полунін свої виступи за головну команду країни завжди згадує з теплотою в серці. Особливо він любить розповідати про той мікроклімат, яким дихала команда. Не надто переконливі результати збірної України першого скликання? Полунін каже, що в порівнянні із сьогоденням, тоді в складі збірної було більше висококваліфікованих виконавців, але їм суттєво бракувало міжнародного досвіду і віри у власні сили. А найбільше Андрій жалкує, що йому з партнерами так і не вдалося зіграти в фінальній частині чемпіонату світу або Європи.
„Бронза” для Львова
Свій слід Андрій Полунін залишив і в історії „Карпат”. Взимку 1998 року хавбек відгукнувся на пропозицію керівництва львівського клубу перейти до табору „зелено-білих”. Тоді в „Карпатах” підібрався найпотужніший склад за всю новітню історію. Достатньо згадати кіпера Богдана Стронціцького, захисників Олександра Чижевського, Володимира Єзерського, Олександра Євтушка і Володимира Микитина, хавбеків Сергія Мізіна, Володимира Шарана та Сергія Ковальця, форвардів Івана Гецка та Олександра Паляницю. Практично нічим не поступалися їм у майстерності й решта гравців команди.
Але навіть на фоні того, без перебільшення, зіркового складу Андрій Полунін вирізнявся своєрідним дриблінгом, умінням зробити несподівану для опонента, але напрочуд вивірену і зручну для партнера передачу. А ще, коли м’яч був у плеймейкера „Карпат”, воротарі суперників постійно перебували в стані підвищеної напруги, бо знали: цей хлопець може вистрілити по рамці у будь-який момент.
У другому колі 7-го чемпіонату України, Полунін 14 разів виходив на поле. В останньому матчі сезону – для здобуття бронзи – „Карпати” влаштовувала нічия. Їхньому супернику, іншому претенденту на третє місце, потрібна була лише перемога. Андрій через травму вийти на поле не зміг. Про той поєдинок він згадує зі смутком. На це тоді було три причини. По-перше, суперником „зелено-білих” був дніпропетровський „Дніпро” – рідна команда, де він відіграв не один сезон і де досягнув найвищих вершин у кар’єрі. А по-друге, той поєдинок проходив на полі стадіону „Україна” й одразу по його завершенні вболівальники „Карпат” разом з футболістами та тренерами відзначали завоювання „бронзи”. Як каже сам Андрій, у святкуваннях участь він прийняв по повній програмі, але дуже хотілося самому зіграти в історичному матчі.
На захід!
Полунін зізнається, що у Львові йому грати завжди було особливо приємно. Навіть коли виходив на поле „України” проти „Карпат”. «Проти „Карпат” на їхньому полі грати важко будь-якій команді. Навіть гравці „Динамо” і „Шахтаря” ніколи не приховують, що побоюються гостьових поєдинків у Львові. А причина одна – несамовита підтримка місцевих глядачів, які є справжнім 12-им гравцем своєї команди. На мою думку, з львівськими вболівальниками щодо відданості рідному клубу можуть рівнятися лише фани з Дніпропетровська. І мені дуже приємно, що уболівальники „Карпат” і „Дніпра” є справжніми друзями.
Коли гравці та тренери „Карпат” разом зі своїми вболівальниками святкували свій спільний „бронзовий” успіх, Андрій Полунін думав про третю причину свого смутку. Було це прощання зі Львовом. Окрім нього, майже ніхто про це не знав. Ще в квітні 1998 року він їздив на триденні оглядини в клуб німецької бундесліги „Нюрнберг” і з керівництвом якого мав попередню домовленість про підписання контракту по завершенні сезону. Так воно і сталося: повноправним гравцем „Нюрнберга” Андрій Полунін став 7-го липня 1998 року. В Німеччині він відіграв три сезони. Але це вже зовсім інша історія…
Іван Дупнак, www.fckarpaty.lviv.ua
