Перший львівський олімпійський медаліст загинув на кінозйомках
КРУЛІКЕВИЧ Адам народився 9 грудня 1894 року у Львові, помер 4 травня 1966 року. Бронзовий призер Олімпійських ігор 1924 року в Парижі. Майор полку легкої кінноти.
Минуло понад вісімдесят років відтоді, як спортсмен зі Львова здобув першу олімпійську нагороду. Сталася ця знаменна подія 27 липня 1924 року, в останній день VІІІ Олімпійських ігор. За традицією, саме цього дня, перед урочистою церемонією закриття Ігор, проводиться завершальний вид олімпійської програми – конкурс стрибків для вершників. Головний стадіон Парижа "Коломб" був заповнений по вінця. У ложі ґонорових гостей: президент Франції Демерґ, президент Міжнародного олімпійського комітету П’єр де Кубертен, принц Уельський – майбутній англійський король Едвард VІІІ, а також цісар Ефіопії Хайле Селассіє.
На старт вийшли 43 спортсмени із п’ятнадцяти країн. Паркур мав 16 перешкод, висота яких сягала 1,4 метра. Організатори чомусь посипали трав’яний газон піском, це справляло коням труднощі при відштовхуванні. Було чимало падінь, жоден учасник не зміг проїхати дистанцію "чисто", без штрафних очок. Одним із останніх на трасу вийшов дебютант таких великих змагань, львівський поручик Адам Крулікевич. Він виїхав на коні Пікадорі й одразу зі старту взяв гострий темп. Лише на дев’ятій перешкоді кінь зачепив жердину – перші чотири штрафні очки. На дванадцятій знову падає верхня жердка – ще чотири очки, на нещасливій тринадцятій ще два штрафні очки – разом десять. Це був, як виявилося після фінішу останнього учасника, третій результат після переможця швейцарця Жемюзана (6 очок) та італійця Леквіо (8,75) – і бронзова медаль (перша з тих 44-ох нагород, котрі потім привезуть до нашого міста наступні покоління львівських олімпійців).
Якими ж були життєві пригоди Адама Крулікевича, що привели його на олімпійський п’єдестал? Він народився у багатодітній (вісім синів і донька) сім’ї міських мешканців, закінчив школу і поїхав до містечка Міттвайд (Саксонія), щоби навчатися на факультеті електрики Вищої технічної школи. Тут його застав початок Першої світової війни. Уже 2 серпня Адам вступає до війська, де його (мабуть, цілком випадково) зараховують у полк кінноти, хоча він, міський парубок, і поняття не мав, з якого боку на коня сідати. Але двадцятирічний Крулікевич був серйозним вояком, швидко всього навчився, воював і через рік став капралом. Йому так сподобалося у кавалерії, що після закінчення війни Адам пішов учитися до офіцерської школи кавалерії під Варшавою, яку закінчив 1920 року. Саме там він мав змогу спостерігати за підготовкою команди кіннотників, які готувалися до старту на Олімпійських іграх в Антверпені. Отак у його кров потрапила спортивна бацила. У вільні хвилини підглядав, як готуються олімпійці, а потім поспішав до конюшні, виводив свого коня і пробував повторити побачене. Коли згодом уперше виступив на змаганнях, одразу несподівано став автором сенсації, здобувши друге місце. Про те, що Крулікевич був невідомим у спорті вершником, свідчить факт, що той, хто поставив би у тоталізаторі на його перемогу 20 марок, міг виграти понад 400. Виступаючи у наступні роки стабільно щораз краще, Крулікевич потрапив до складу національної команди і 1923 року вперше взяв участь у міжнародних змаганнях у Римі та Ніцці. Це було великою честю для молодого поручика, адже двома іншими членами команди стали надзвичайно відомі в країні особи – полковник Сергій Загорський із 16-го полку уланів і майор Кароль Роммель із 1-го полку шволежерів. Обидва мали за плечима багату спортивну кар’єру, виступали ще 1912 року на Олімпійських іграх у Стокгольмі у складі команди Росії. Разом вони здобули чимало гучних перемог у двадцяті роки в Нью-Йорку, Ніцці та Варшаві.
Після закінчення чинної спортивної кар’єри Адам Крулікевич став навчати і готувати наступних спортсменів та олімпійців, дослужився до майора, перед Другою світовою війною керував центром підготовки кавалерії.
Через двадцять років після війни Крулікевич знову сів на коня, щоби взяти участь… у битві. Кінорежисер Анджей Вайда знімав історичний фільм "Попьоли", в якому було чимало батальних сцен за участю кавалерії, а для їх постановки запросив консультанта Адама Крулікевича.
Якось старший пан погнав коня галопом, аж земля задудоніла. Майор летів, немов знав, що востаннє. Раптом кінь послизнувся і впав, придусивши вершника. 72-річний кавалерист зазнав важкої травми, а через кілька днів помер. Адама Крулікевича поховали на кладовищі у Кракові, де він мешкав упродовж останніх років життя. Він залишив дві книжки спогадів, в яких описував свої виступи та різні пригоди, а коней зобразив як товаришів, що відчували дух боротьби, а тому допомагали йому перемагати.
Іван ЯРЕМКО
