Африканці – непереможні стаєри, скандинави – неперевершені лижники та біатлоністи, бразильці – чарівники футбольного м’яча, австралійці – заледве не сучасні іхтіандри. Ці спортивні стереотипи існують стільки ж часу, скільки й сам спорт у сучасному його розумінні. Чи вдасться їх колись подолати? Так, з’являються іноді феномени, на зразок Валерія Борзова, чи, візьмімо ближче, наш Іван Гешко, які вриваються у чужу стихію. Але це поодинокі випадки. Тож, чи справді кожна раса, чи навіть окремий народ має свої особливі схильності до того чи іншого виду спорту, які почали формуватися ще століття, якщо не тисячоліття тому? І чи можна піти, так би мовити, всупереч своїй природі?
Національні традиції – це сила
“Якщо говорити про схильність націй до різних видів спорту, то, на мій погляд, насамперед варто згадати національну культуру, – говорить Юрій Діхтарьов, головний лікар Київського центру спортивної медицини. – Кожна нація має своє історичне коріння, звички, традиції, які передаються з покоління в покоління. Тож природно, що частина з них трансформується у виконання певних фізичних вправ, які нині дають їм перевагу в тому чи іншому виді спорту”.
Для підтвердження цих слів, мабуть, варто взяти дуже простий приклад Норвегії, яку колись представляв легендарний лижник Бьорн Делі, а нині головним героєм країни є біатлоніст Уле-Айнер Бьорндален. Саме останній не раз говорив, що насправді він не мав альтернативи під час вибору, яким видом спорту займатися, мовляв, їздити на лижах він навчився раніше, ніж ходити. У його рідному місті Драммен заледве не кожен мешканець є чудовим лижником, адже на лижах їздили їхні батьки, діди, прадіди та прапрадіди. Це частина їхньої культури, як і вміння тримати в руках гвинтівку. Зрештою, не варто забувати, що біатлон саме родом із Норвегії, де вирішили поєднати два улюблених заняття – лижні прогулянки та полювання.
Перший чинник – культура – на думку пана Діхтарьова, тісно пов’язаний з іншим важливим моментом, який формує здібності людини, – географічні умови, що, своєю чергою, впливають на формування все тієї ж національної культури.
“Дуже важливим є географічний чинник, кліматичні умови, в яких проживає народ, одяг, який традиційний для них, – веде далі фахівець. – Так, у холодних регіонах традиційним є теплий об’ємний одяг, до якого людина звикає, їй в ньому комфортно та зручно. Залежно від географічних умов формується певний образ життя, який за своєю суттю ще не є спортом чи змаганнями, але це сильні фізичні навантаження, як, скажімо, довгі переходи пустелею. До прикладу, практично ніхто не може так добре долати марафонські дистанції, як африканці – вони генетично спроможні переносити такі виснажливі циклічні навантаження. Адже їхня природна сфера перебування – спека, тому ці народи мають особливо сформований водно-сольовий баланс”.
Із ним погоджується і директор Науково-дослідного інституту Національного університету фізичної культури та спорту України Валентин Дрюков. На його думку, головним чинником у визначенні спортивних здібностей є саме кліматичні умови, в яких проживає людина. “Ну, як африканець може бігати на лижах, якщо він снігу ніколи не бачив?” – ставить він риторичне запитання.
Що ж, у цьому є рація. Адже темношкірі атлети на зимових Олімпійських іграх – справжня екзотика. Лише Турін-2006 відзначився справді історичною подією – на першу сходинку олімпійського подіуму піднявся темношкірий атлет. Піонером став американський ковзаняр Шоні Девіс, який переміг на дистанції 1000 м. Натомість інший темношкірий спортсмен також уже став легендою “білих” Олімпіад, щоправда, через зовсім інші “досягнення”.
Свого часу спортивне керівництво країни ???? вирішило провести експеримент: скерувало перспективного марафонця Філіпа Бойта в Європу, аби той навчився їздити на лижах. Здавалося б, усе логічно, адже вчені вже давно встановили, що ефіопи та кенійці дуже витривалі, бо гени, які відповідають за цю якість, формувалися в цих народів в ізольованих умовах роками, а під час лижних перегонів витривалість ще й як потрібна. Тож, здавалося б, у випадку з Бойтом справа за малим – навчити швидкого та витривалого хлопця бігати не у кросівках, а на лижах. Експеримент провалився: протягом трьох Олімпіад поспіль – починаючи з Нагано-1998 та закінчуючи Туріном-2006 – Філіп тішив своїм виглядом на засніженій трасі глядачів і фотографів, але не тренерів, фінішуючи в числі останніх із просто непристойним відставанням від лідерів.
Генетична пам’ять – проти сенсацій
То чому вихідці з Африки чи ті, хто має африканське коріння, проте не те, що живе в Європі або в Америці, а й народився там, не можуть влаштувати сенсацію на лижні чи на ковзанці, володіючи швидкістю та витривалістю? Невже генетична пам’ять (пам’ять, обумовлена геномом, що передається з покоління в покоління) настільки сильна, що сніг для темношкірих народів – це щось чуже і нерідне навіть тоді, коли доводиться проживати у холоді?
“Так, генетична пам’ять, а в нашому випадку слід говорити про набір генів, які відповідають за ту чи іншу якість – швидкість, витривалість, координацію, – формувався віками, тому не може раптово зникнути. Кілька років не можуть стерти закладені віками навички”, – переконує Юрій Діхтарьов.
Натомість Валентин Дрюков убачає більш прозаїчну причину невдач африканці в снігах і льодах – економічну.
“Емігранти, які приїхали в Європу чи Америку, ставлять перед собою мету заробити на життя, а не займатися спортом, – говорить він. – Можливо, серед них і є таланти. Але хто їх шукатиме й визначатиме? Усі спортивні секції на Заході – платні. Так, можна виявити “обдарування” в тому чи іншому виді спорту за допомогою методу біопсії, який колись активно застосовували у НДР. Проте це дорога і неприємна процедура, адже для дослідження в людини беруть часточку м’язового волокна. Хто бавитиметься в таке з нещасними емігрантами? Та й, повторю, і їм це ні до чого”.
Перевага за родоначальниками?
Серед інших факторів, які впливають на здатність нації проявити себе на спортивному поприщі, Юрій Діхтарьов називає і місце народження видів спорту.
“Не слід забувати, що багато видів спорту сформувалися на основі давніх ігор, – веде далі фахівець. – Так, практично кожен народ мав ігри, які схожі на сучасні рухами, навіть правилами. Тож нині дуже часто перевагу отримує та країна, яка першою винесла гру на міжнародну арену, зафіксувала міжнародний статус, виклала правила, почала проводити змагання”.
А як тоді бути, скажімо, з бразильцями, які є майстрами футболу, чи славою кубинських боксерів, адже ні одні, ні другі не є родоначальниками ні футболу, ні боксу. Чим пояснити їхні успіхи: сильною підготовкою чи природними даними? На думку пана Діхтарьова, у цьому випадку варто говорити про синтез кількох складових.
“У кубинців довго еластичні м’язи, швидка реакція, витривалість, а ще, що важливо, стійка психіка. Це щодо природніх даних. А ще не варто забувати, що хорошу школу боксу дуже давно на Кубі започаткував радянський тренер Червоненко. Але і це ще не всі чинники. Так, після перемоги революції на Острові Свободи Фідель Кастро оголосив профілюючими два напрями, які взяв під свій патронат – медицина, яка нині одна з найсильніших у світі, і спорт. І ці дві сфери дуже тісно й успішно співпрацюють”.
Які таланти в українців?
Однозначно відповісти на це запитання не можливо. У різні роки ми мали та маємо своїх геніїв і в легкій атлетиці, й у гімнастиці, й у біатлоні, й у футболі, й у боксі. Список можна продовжувати. А ще неодноразово наші богатирі, як продовжувачі справи казково-легендарних Котигорошків і Кожум’яків, виборювали звання найсильнішої нації світу в боротьбі з іншими слов’янами – поляками та росіянами. Може, у слов’ян потужний ген сили?
“Думаю, що однозначно стверджувати це – неправильно, – говорить найсильніша людина країни Василь Вірастюк. – Скажімо, ще п’ять років тому у стронгмені найсильнішими вважали представників скандинавських країн. Просто їхній час минув, а настав час слов’ян. Але в кожній країні є свої справжні силачі. Тож, до прикладу, років через два на перше місце можуть піднятися американці”.
Та все ж, якщо проаналізувати результати українців у різних видах спорту, то напрошується висновок: ми – універсальні бійці, які можуть проявити себе на всіх фронтах.
Із цим погоджується і Юрій Дехтарьов, який говорить, що в українців спрацював відомий усім ще зі шкільних часів біогенетичний закон Геккеля-Міллера, за яким схрещення осіб, які географічно максимально віддаленні один від одного за походженням, дає дуже сильне потомство.
“На нашій території відбувалося колосальне змішання крові – слов’яни, азіати, греки тощо. Саме це сприяло, щоб там не казали, формуванню сильної фізично, міцної нації, – стверджує фахівець. – Це підтверджують наші спортсмени, які, попри все, посіли 11-те місце на останніх Олімпійських іграх у Пекіні. Отож, спорт – це провідна сфера в державі. У жодній іншій галузі Україна не може похвалитися такими показниками”.
Водночас, на думку науковця, попри сильні природні дані, ми можемо втратити свій фізичний потенціал, адже сьогодні таки відбувається деградація нації у фізичному плані. Так, ще 50 років тому практично кожен другий школяр міг пробігти 3 км за 14 хвилин. Нині таке до снаги одиницям.
“Це ще не тривога, проте неприємний сигнал, тим паче, якщо зважити, що відсоток дітей із вродженими фізичними вадами, як-от сколіоз, – дуже великий. Тож слід усерйоз узятися за оздоровлення нації”, – резюмує він.
Наталя Вихопень, “Львівська газета”
