До головної події зимового сезону – Олімпійських ігор у Ванкувері – залишилося зовсім мало часу. Через 57 днів у канадському…
До головної події зимового сезону – Олімпійських ігор у Ванкувері – залишилося зовсім мало часу. Через 57 днів у канадському місті спалахне олімпійський вогонь і спортсмени поборються за почесне звання олімпійського чемпіона. "Пошта" розпочинає цикл матеріалів, присвячений зимовим Олімпійським іграм.
Шляхи створення
Зимові Олімпійські ігри, незважаючи на величезну популярність, не мають настільки давньої історії, як ігри олімпіад. Уперше змагання з фігурного катання були включені у програму ІV олімпіади, що відбулася в Лондоні 1908 року. Вони відбувалися одночасно зі змаганнями з літніх видів спорту. Чоловіки розіграли нагороди у двох видах змагань – довільне катання і спеціальні фігури, в одному виді змагань боролися жінки, ще в одному – пари. Суперництво було слабке, тому що в кожному виді змагань було від 3 до 9 учасників.
Удруге у програмі Олімпійських ігор зимові види з’явилися 1920 року, коли, крім змагань у фігурному катанні, – три види змагань, від 6 до 16 учасників у кожному, був проведений представницький турнір – 7 команд, з канадського хокею із шайбою.
Уперше ідею окремо організувати Олімпійські ігри із зимових видів спорту висунув ще на початку століття П’єр де Кубертен. Її неодноразово обговорювали у Міжнародному олімпійському комітеті. За її втілення активно боролися фахівці й шанувальники зимових видів спорту. Однак активно протистояли їй представники скандинавських країн – Швеції й Норвегії, небезпідставно стверджуючи, що традиційні Північні ігри, які регулярно відбувалися з 1901 року, і так збирають усіх зірок зимових видів спорту й немає жодної потреби організовувати паралельні змагання під назвою "зимові Олімпійські ігри". На засіданні МОК 1911 року ініціатор проведення Північних ігор, член МОК зі Швеції Віктор Густав Балок на питання про можливість проведення зимових Олімпійських ігор у 1912 році відповів так: "Про олімпійські змагання із зимових видів спорту не може бути й мови, оскільки 1913 року відбудуться Північні ігри". Ігнорувати позицію представників скандинавських країн було не можливо, тому що перевага спортсменів цих країн у зимових видах спорту було приголомшливою, і жодні міжнародні зимові змагання без їхньої участі не мали б авторитету. Вагомим аргументом проти було й те, що змагання із зимових видів спорту не мали належної історії, і до них неприйнятно було застосовувати саме слово "Олімпійські". Певною перешкодою для розвитку зимових олімпійських змагань була також відсутність відповідної матеріальної бази. Ще в 1894 році змагання на ковзанах були визначені як одні з найбажаніших у програмах ігор. Швидкісний біг на ковзанах фігурував у програмі 1900 року, але через відсутність штучної доріжки був виключений. Зрештою, П’єр де Кубертен зумів погодити діяльність Міжнародного олімпійського комітету з великими змаганнями із зимових видів спорту. На паризькій сесії МОК 1922 року було ухвалено рішення про проведення таких змагань під назвою "Міжнародний спортивний тиждень із нагоди VІІІ Олімпіади".
Змагання відбулися в Шамоні, Франція, з 25 січня до 4 лютого 1924 року з дотриманням формальностей, які вже стали невід’ємною частиною Олімпійських ігор – було запалено олімпійський вогонь і учасники дали олімпійську клятву. За кількістю країнучасниць і спортсменів, гостротою боротьби в більшості видів змагань Міжнародний спортивний тиждень із нагоди VІІІ Олімпіади перевершив найсміливіші сподівання. Це дало підстави МОК на Празькому олімпійському конгресі в 1925 році ухвалити рішення про регулярне проведення зимових Олімпійських ігор, а змагання, проведені в 1924 році в Шамоні, класифікувати як перші офіційні зимові Олімпійські ігри. У програмі були змагання з лижного спорту, швидкісного бігу на ковзанах, бобслею, фігурного катання, хокею із шайбою. Жінки змагалися тільки у фігурному катанні. Королем лижні назвали норвезького гонщика Турлейфа Хауга (1894 – 1934), який переміг на двох дистанціях (18 км, 50 км) і в північному двоєборстві – стрибки із трампліна й лижна гонка на 18 км; він став першим чемпіоном зимових Олімпійських ігор і був визнаний гідним пам’ятника ще за життя. Також три золоті медалі виграв фінський ковзаняр Клас Тунберг (1893 – 1975). Поза конкуренцією в командному заліку виявилися спортсмени з Норвегії. Відтоді зимові Олімпійські ігри стали складовою частиною олімпійського спорту й проводилися регулярно в роки проведення ігор Олімпіади.
Дорадянська ера
Друга зимова Олімпіада відбулася у швейцарському СанктМоріці з 11 до 19 лютого 1928 року. У ній брало участь близько 500 спортсменів із 25 країн. Серед країндебютантів – Німеччина, Литва, Нідерланди, Естонія й, здавалося, незимові Аргентина, Мексика, Японія. Відлига перешкодила провести забіг ковзанярів на 10000 м. Свою першу золоту медаль завоювала норвежка Соня Хені, якій не виповнилося ще й 16 років. Знову поза конкуренцією були ковзаняр Клас Тунберг (2 золоті нагороди), збірна команда Канади з хокею із шайбою й команда Норвегії в неофіційному командному заліку.
Через чотири роки зимові Ігри переїхали через океан. В американському ЛейкПлесиді з 4 до 12 лютого 1932 року змагалися близько 300 спортсменів із 17 країн. Спортсмени США й Канади становили половину всіх учасників. На настійну вимогу американців змагання ковзанярів проводили за місцевими правилами – загальний старт для всіх учасників. Чотири золоті нагороди вибороли ковзанярі збірної США. Вони також лідирували у змаганнях бобслеїстів. Європейці завоювали 4 медалі в лижному спорті й три у фігурному катанні, де знову поза конкуренцією була Соня Хені.
З 6 до 16 лютого 1936 року німецький ГармішПартенкірхен став господарем четвертих зимових Олімпійських ігор. У них брало участь понад 750 спортсменів із 28 країн. У числі країндебютантів – Австралія, Болгарія, Греція, Іспанія, Туреччина. Уперше у програму включено змагання гірськолижників серед чоловіків і жінок, а також лижну естафету серед чоловіків. Соня Хені виграла третю золоту нагороду, а її співвітчизник ковзаняр Баллангруд – три золоті й одну срібну. Несподівано завершився турнір хокеїстів, де канадці поступилися першим місцем команді Великобританії, за яку виступали хокеїсти канадського походження.
Друга світова війна стала на заваді проведенню наступних олімпіад, проте наприкінці січня 1948 року найкращі спортсмени зібралися на п’яті зимові Олімпійські ігри, які знову відбувалися у СанктМоріці. У Швейцарію приїхало понад 700 спортсменів із 28 країн. Серед країндебютантів – Данія, Ісландія, Лівія, Чилі, Південна Корея. У програму Ігор були включені ще два види гірськолижного спорту – швидкісний спуск і слалом (серед чоловіків і жінок). У завзятій боротьбі за загальнокомандну першість між командами Швеції, Швейцарії, США й Норвегії перемогли шведи. Американський фігурист Річард Баттон приголомшив глядачів і суддів акробатичним стилем катання, поклавши початок новій школі у фігурному катанні.
У 1952 році зимова Олімпіада нарешті завітала і у Скандинавію. Столиця Норвегії – Осло – прийняла понад 700 спортсменів із 30 країн. Дебютантами стали Нова Зеландія, Португалія, ФРН. Господарі змагання – норвежці – вели перед не тільки у традиційно "своїх коронних" видах – лижних перегонах і ковзанярському спорті, але й уперше чоловіки завоювали медалі у слаломі (срібло й бронза) і гігантському слаломі (золото); при цьому С. Еріксен продемонстрував нову "техніку ніг" (за допомогою якої міг змінювати напрямок руху), що стала основною для кількох поколінь гірськолижників. Серед чоловіківфігуристів знову не було рівних Баттону.
Радянська ера
Італійська Кортінад’Ампеццо стала господарем сьомих зимових Олімпійських ігор 1956 року, в яких уперше взяли участь і радянські спортсмени. Окрім СРСР, дебютантами були команди НДР (виступали в об’єднаній команді із ФРН), Болівії, Ірану. Уперше велася пряма телевізійна трансляція змагань. Чоловіча лижна дистанція гонок на 18 км була скорочена до 15, додалися жіночі – лижна естафета (3х5 км) і гонка на 10 км. Австрієць Тоні Зайлер виграв три золоті медалі в гірськолижному спорті. Сенсацією завершився турнір хокеїстів – перемогла команда СРСР, яка здолала команди США (4:0) і Канади (2:0). Загалом збірна СРСР упевнено стала першою й у неофіційному командному заліку.
Восьмі зимові Олімпійські ігри відбувалися в американському Сквовеллі з 18 до 28 лютого 1960 року. Сценарій ефектного відкриття ігор в "Долині індіанок" написав славетний Волт Дісней: у ньому були передбачені й олімпійський феєрверк, і 2,5тисячний хор, і дві тисячі голубів, що злітають, і гарматний залп, і спуск Мейд Лоуренс із гори Літтл Папуз у супроводі восьми лижників зі смолоскипами у руках. Радянські ковзанярі на чолі з Євгеном Гришиним і Лідією Скобліковою завоювали 6 золотих нагород. Змагання ковзанярок були включені в програму вперше, як і змагання з біатлону.
Австрійський Інсбрук став столицею зимової Олімпіади 1964 року. В ній брало участь понад 1100 спортсменів із 37 країн. Ці ігри стали рекордними за кількістю учасників і різноманітністю програми. А головними героями стали ковзанярка – "уральська блискавка" Лідія Скоблікова (СРСР, 4 "золота"), а також шведський лижник Сікстен Ернберг, що став чотириразовим олімпійським чемпіоном. Перші золоті медалі в історії фігурного катання принесли радянській команді Людмила Бєлоусова й Олег Протопопов.
У французькому Греноблі 1968 року уперше окремо виступали команди НДР і ФРН. На спеціальному засіданні МОК було дозволено користуватися лижами з рекламними написами. За змаганнями спостерігало понад 600 млн телеглядачів. Героєм Олімпійських ігор і національним героєм Франції став гірськолижник ЖанКлод Кіллі, який виграв три золоті медалі. Бєлоусова та Протопопов стали дворазовими чемпіонами. Сенсацією став переможний виступ радянського стрибуна із трампліна Володимира Бєлоусова (єдина золота медаль стрибунів СРСР). Після 16річної перерви командну першість знову завоювали норвезькі спортсмени.
В Азію зимова олімпіада вперше завітала 1972 року. Японське Саппоро прийняло понад 1000 спортсменів із 35 країн. В іграх уперше виступали спортсмени з Філіппін. Героями ігор став нідерландський ковзаняр Ард Схенк і радянська лижниця Галина Кулакова, які завоювали по три золоті нагороди. Чергову перемогу в турнірі хокеїстів виборола команда СРСР. У неофіційному заліку збірна СРСР набагато випередила збірну НДР.
В 1976 році Олімпійські ігри знову завітали в Інсбрук. Австрійське місто замінило американський Денвер, що відмовився від проведення зимових Олімпійських ігор. Уперше в програму олімпіади були включені танці на льоду, де перемогли Людмила Пахомова й Олександр Горшков. Бобслеїсти й саночники команди НДР виграли 5 золотих медалей. У неофіційному заліку перші три місця завоювали команди СРСР, НДР і США.
Проте через чотири роки Олімпіада таки відбулася у США. ЛейкПлесид став господарем ігор, героями якого стали американський ковзаняр Ерік Хайден, що виграв п’ять золотих медалей, і радянський лижник Микола Зімятов (три золотих), що сенсаційно переміг на дистанціях 30 і 50 км. Учетверте поспіль на іграх в естафеті біатлоністів перемогла команда СРСР, втретє олімпійською чемпіонкою в парному катанні стала Ірина Родніна. Сенсацією завершився турнір хокеїстів, де виграла збірна США. Уперше в командному заліку лідирувала збірна НДР.
Югославське Сараєво запам’яталося виступами фінської лижниці МаріїЛіісі Хямялайнен (Кірвесніеми) (3 золоті і одна бронзова нагороди), ковзанярки із НДР Карін Енке (2 золоті і 2 срібні) та шведського лижника Гунде Свана (2 золоті, одна срібна й одна бронзова нагороди). У командному заліку збірна СРСР, завоювавши 25 нагород (6 золотих, 10 срібних і 9 бронзових), випередила збірну НДР (9, 9, 6).
Канадське Калгарі стало останньою Олімпіадою, в якій брали участь спортсмени із СРСР. Уперше змагання ковзанярів відбувалося у Палаці спорту. Успішно виступили гірськолижники й бобслеїсти команди Швейцарії, вони вивели свою збірну на третє місце в загальному командному заліку (слідом за збірними СРСР і НДР). Герої Ігор – голландська ковзанярка Івона ван Геннін (3 золоті), італійський гірськолижник Альберто Томба (2 золоті), фінський стрибун із трампліна Матті Нюкенен (3 золоті). Фігуристка із НДР Катарина Вітт і шведський лижник Гунде Сван виграли другі зимові Ігри поспіль. Шосту естафету поспіль у біатлоністів виграли спортсмени СРСР.
Через чотири роки спортсмени СРСР виступали вже в команді СНД, проте це вже інша історія, яку ми розповімо в наступних числах "Пошти".
Підготував Дмитро Сирота
Джерело: Суботня Пошта
