Футбольних агентів називають по-різному. Дехто вважає їх паразитами, інші кажуть, що вони є життєво-важливими персонами. Попри неоднозначність ставлення до них, кожен серйозний футболіст прагне знайти собі агента, який би залагоджував усі контрактні чи інші організаційні питання. В Україні Федерація Футболу України зареєструвала 44 агентів. На західних теренах нашої країни представників цієї професії можна перерахувати на пальцях однієї руки, а у Львові поготів, адже є тільки один.
Ліцензію агента має лише колишній гравець "Карпат" Олександр Кулішевич. Звісно, у місті Лева є чимало інших людей, які намагаються опанувати футбольний бізнес із продажу гравців. Але вони ще не вийшли на професійний рівень, а тому авторитету у футбольному середовищі не мають. Олександр Кулішевич у розмові з журналістом нашого видання погодився розповісти про тонкощі своєї професії.
– Припинити виступи мене змусила серйозна травма. Мирон Маркевич тоді запропонував стати селекціонером. Це був 1991 рік, – розпочав О. Кулішевич.
– Зрадів цій пропозиції, оскільки без футболу себе не уявляв. Довгий час працював у тренерському штабі. А коли Мирон Богданович востаннє пішов із "Карпат", деякий час був без роботи. Тоді задумався, як житиму далі. Дійшов висновку, що найкраще розуміюся у футболі й без цієї справи не мислю свого життя. Тому 2006 року отримав ліцензію агента ФІФА. Специфіка роботи селекціонера та агента дуже схожа. Хоча останній має більше відповідальності перед своїми клієнтами. Коли я почав усерйоз займатися роботою агента, то вже володів "багажем" знань і знайомств.
– Що потрібно зробити для того, аби стати футбольним агентом і чи кожен охочий може опанувати цю справу?
– Успіху досягають, зазвичай, ті, які самі "пройшли" футбол. Тобто, був футболістом. Звісно, бажано мати стартовий капітал, якого у мене на початках не було. Багато людей приходять у цю сферу із великими грошима в кишені, але їхня проблема в тому, що футбол вони "бачили тільки з висоти польоту гелікоптера". Вони, зазвичай, бачать лише прибуток. А якщо ти бачиш у своїй роботі лише гроші, то краще, як на мене, змінити фах. Футбольний агент – то робота усього життя. Ти повинен підтримувати стосунки із усіма своїми колишніми суперниками, одноклубниками, це, так би мовити, держава в державі, у якій ти повинен мати певний статус. А людині "з вулиці", яка хоче лише збагатитися, в цьому середовищі важко адаптуватися.
– А хіба футбольний агент не зобов’язаний відкрити рахунок й перерахувати на нього 200 тисяч доларів?
– Кілька років тому справді була така вимога. Але нині ФІФА спростила цю норму. Потрібно заплатити внесок у страхову компанію. Ця компанія виступатиме гарантом твоєї порядності, а якщо порушиш норми ФІФА, компенсує штрафні санкції. В Україні є тільки одна така страхова компанія. Вона у Києві й працює під егідою Федерації Футболу України. Страховий полюс на рік коштує 1600-1800 доларів. Хоча, якщо ти маєш сто тисяч швейцарських франків, страхування тобі не потрібне. Гарантом твоєї порядності будуть тоді ці гроші.
– Якщо гроші не головне, то який секрет успіху професійного агента?
– Своїх клієнтів потрібно досконало вивчити. Адже їх треба правильно охарактеризувати, розповісти про їхню техніку володіння м’ячем, швидкість, синхронність думки при дефіциті часу і багато чого іншого. Окрім того, ти повинен бути добре знайомий із тренерами, яким пропонуєш гравців. Знати не лише як людей, а й їхній тренерський почерк. Скажімо, Лобановський сповідував силовий футбол, а Бєсков – артистичний, притаманну іспанським клубам гру. Зважаючи на специфіку обох тренерів, можна одразу зрозуміти, кого їм треба було рекомендувати. Я, скажімо, опікуюся братами Баранцями. Обоє підійшли б іспанській Прем’єр-Лізі чи московському "Спартаку". Баранці сильні в індивідуальному плані, мають спортивну злість. Інший мій клієнт – Євген Шмаков володіє силовою манерою гри, а тому більше підходить київському "Динамо". Словом, агент повинен знати, кому й кого пропонувати.
– Чи багато в українському футболі агентів, які, за вашими словами, футбол бачили "із гелікоптера"?
– Прізвищ, звісно не називатиму, але їх багато. Думаю, десь відсотків 90 з усіх агентів.
– Багато зараз у вас клієнтів?
– Нині працюю лише із справді сильними футболістами. Переглядаю матчі першої ліги, шукаю там таланти. Можу сказати, що сьогодні займаюся справами близько 20 футболістів. На більше клієнтів у мене просто забракне часу.
– А які трансфери є вашою візитівкою?
– Я домовився про перехід Володимира Єзерського із "Дніпра" в "Шахтар". Ми з ним одразу домовилися, що якщо я його влаштую в команду "гірників", то надалі опікуватимуся ним. Як ви знаєте, цей трансфер вдався. Я також влаштував перехід у "Шахтар" Богдана Шуста. Євгена Шмакова працевлаштував у "Зорі". Олега Шептицького, який не підійшов "Карпатам", влаштував у "Нафтовику".
– Футбольний агент зобов’язаний багато подорожувати. Чи часто трапляється так, що ви за власні кошти поїхали в інше місто на переговори, провели там кілька тижнів, а справа до підписання угоди не дійшла й, відповідно, гроші вам ніхто не компенсував?
– У футбольних агентів спонсорів немає, тому, як ви сказали, витрати компенсуєш із власної кишені. Але кожна людина прагне, аби витрати не перевищували прибуток. Так і футбольні агенти. Хоча власні гроші у справу доводиться вкладати регулярно. Скажімо, невдовзі маю вилетіти в Туреччину. Квиток в Анталію коштує 500 доларів, готельний номер за добу 70 доларів. А там у двох із футболістом перебуватимемо впродовж місяця. Тепер порахуйте, які витрати матиму за місяць. А на Кіпрі усе обходиться ще дорожче.
– А на чому заробляє футбольний агент?
– Якщо ти влаштував футболіста в команду, то отримуєш 10 відсотків від його зарплатні. Є такі агенти, які, ще не влаштувавши гравця в клуб, домовляються про співпрацю з ним, відразу бажаючи отримувати відсоток із його зарплатні. Це, на мій погляд, не є порядно.
– А скільки в середньому триває процес переходу гравця з однієї команди в іншу?
– Якщо бачу, що в когось із клієнтів закінчується через півроку контракт з командою, починаю рекомендувати його іншим клубам. Тривалість процесу переговорів залежить від кваліфікації гравця. В ідеалі, менеджер зацікавленого клубу приїздить на місце, аби придивитися до футболіста. А якщо йдеться про члена національної збірної, то про перегляд мови не ведуть. Керівництво клубу на місці повинне вивчити записи ігор кандидата й прийняти рішення. Зазвичай, переговорний процес триває від півроку до року.
Олег Наливайко
