З-поміж невдалих матчах львіської «Політехніки-Галичини» у першому колі національної Суперліги особливо запам’ятався домашній поєдинок проти МБК «Одеси». Тоді за одеситів просто феєричний матч видав Алєксєй Голяхов, поклавши у кошик «студентів» 17 очок. Однак, з того моменту пройшло чимало часу, і тепер російський легіонер перебуває у таборі «студентів» і, наймовірніше, підпише контракт до кінця сезону з львівським клубом. Нагадаємо: перед МБК «Одесою» він захищав кольори таких російських клубів, як «Самара», «Хімік» та «Дінамо». Майбутній новачок «політехів» охоче відповів на запитання кореспондента ПРОСПОРТу.
«Продовжу кар’єру в українській Суперлізі»
– Яка головна причина Вашого переходу з МБК «Одеси» ?
– Минулий сезон виявився не надто вдалим. Він був якимось нестабільним як для мене, так і для команди. Прийшов новий генеральний директор Віталій Лебединцев, який вирішив реорганізувати команду і сказав, що мене на бачить у складі. Це й стало головною причиною мого переходу. З клубом розстався нормально. Хороші відносини залишилися з президентом "Одеси" Олегом Бичковим, якого я вважаю дуже порядним чоловіком, адже він завжди виконує все те, що обіцяє. Серед сезону міняти команду важко, але змінювати чемпіонат важче в два рази. Добре обдумавши своє становище, вирішив продовжувати грати в українській Суперлізі.
– Чи підписали уже контракт із львівським клубом?
– Ще ні. Однак, це питання вже майже вирішене. Контракт має бути підписаний у понеділок. Його тривалість поки що буде до кінця сезону.
– Якщо зважити фінансові умови, які Ви мали в Одесі і які Вам запропонували у Львові, то відчувається різниця ?
– Ні, вони майже ідентичні.
– З ким були знайомі у складі львів’ян до свого переїзду?
– Ми вже грали один проти одного два рази в сезоні. Знав Дмитра Кузьміна, Павла Улянка та Володимира Голубєва, які грали в Росії. А з Олексієм Лобановим ми висупали разом за підмосковне «Динамо», тому знаю його дуже добре.
– Виступаючи ще за «Одесу», Ви провели просто феєричний матч проти «політехів» у Львові і навіть отримали неприємний удар від Євгена Аннєнкова…
– Тоді втікав у прорив, Олександр Рибалко перехопив м’яч. Сил забивати зверху вже не було, тому вирішив зіграти по-простішому. Трішки загальмував і вистрибнув разом з Євгеном Аннєнковим, котрий набігав ззаду. Вийшло так, що м’яч він накрив і, я, опинившись під ним, отримав удар ліктем в обличчя.
«Про мене ніхто навіть не знав»
– Як відомо, «Політехніка» завжди «пасла задніх» у національній Суперлізі. Чому, на Вашу думку, команда цього року різко пішла вверх?
– Думаю, своє слово сказав тренер. За той час, коли я встиг поговорити з Валентином Вороніним, зрозумів, що він грамотний тренер і взагалі дуже хороша людина. Існує два види людей: одні бачать певні недоліки в іншому, але не говорять про це, а інші говорять прямо. Валентин Петрович завжди, коли щось бачить не те, говорить прямо. Ти завжди знаєш чого він нього можна очікувати. За цей короткий термін, який я провів у Львові, уже чітко знаю чого він від мене хоче, що бачить у мені як у гравцю команди.
– Чи зможе, на Вашу думку, «Політехінка» обійти «Хімік» і «Сумихімпром» в турнірних перегонах?
– Думаю, що Суми нам «по зубах», але «Хімік» дійсно сильна команда. Не знаю в якій формі вони вийдуть у плей-оф, однак, якщо будуть грати так, як зіграли з кіпрським «Аелом», то шанси у нас обіграти є.
– Як вдалося пробитися до складу молодіжної збірної Росії?
– Сталося так, що я грав за маленьке військове містечко Зарічне у вищій лізі. Про мене навіть ніхто не знав. У Росії цікавляться переважно суперлігою, інші ліги майже не цікаві нікому. Після цієї команди мене запросили в «Хімкі». Перейшов туди і познайомився з тренером молодіжної збірної Росії. Коли сказав йому де я грав до цього, він навіть не чув про такий клуб як БК «Зарічний». Запросив мене на тренувальні збори, і так я потрапив у команду.
– Порівняйте український і російський баскетбол…
– Російський баскетбол, напевно, зараз сильний за рахунок легіонерів. Ймовірно, що російські гравці також сильніші за рівнем від українців. Мабуть, тому, що реконструкція баскетболу в Росії прийшла швидше, ніж в Україні. Не останню роль відіграли гроші в російському баскетболі. Спочатку, пам’ятаю, в Росію приїжджали «смішні» легіонери, але потім Федерація баскетболу серйозно зайнялась цим питанням, і стали приїжджати гравці високого класу.
– Розкажіть, як взагалі розпочиналася Ваша кар’єра як баскетболіста.
– Навчаючись в школі, до нас прийшов тренер і запронував займатися баскетболом. У свій час моя мама також займалася баскетболом. Коли мені було три роки, під час перерв кидав м’яч в корзину. Я змалечку полюбив цю гру і охоче погодився займатися в секції, але вона не дуже професійно грала – на рівні збірної унівеситету. Загалом баскетбол граю з першого класу. До третього класу важко було, але потім, через два роки, коли мене перевели в спортивний ліцей, стало легше. Завданням мого першого тренера було зацікавити нас баскетболом, щоб ми не кинули цю гру, продовжували нею займатися. Але, можна сказати, що в мене було три перших наставники: з 1-го по 3-ій клас, з 5-ого по 7-ий і з 7-ого до випускного. Я їм дуже вдячний, адже багато у них навчився. Мій перший юнацький турнір відбувся у 1995 році в місті Анапа. Це був чемпіонат Росії з міні-баскетболу, де моя команда брала участь і зайняла перше місце.
«Своїм колоритом приємно вразила Італія»
– Чи пам’ятаєте свою першу зарплату? На що її потратили?
– Перші свої гроші я заробив, навчаючись у спортивному ліцеї у 7-ому класі. Це було 400 рублів. Купив за них ігровую приставку. Але, на приставці ніколи не любив грати в баскетбол. Найбільше мені подобалось грати у хокей.
Одного разу я навіть одягнув справжній хокейний мундир (мої однокласники були хокеїстами). Дуже важко в ньому грати, адже сама форма багато важить…
-Що робите у вільний час?
– Зараз стараюсь відсипатись, адже тренування забирає багато фізичних сил. Думаю, на кожному тренуванні треба працювати на всі 100 відсотків. Також дивлюсь кіно, багато часу проводжу в інтернеті.
– Чи встигли вже прогулятися Львовом?
– На жаль, ні. Я в центрі тільки другий раз. Перший раз був вдосвіта, проїздом. Таксист дещо показав і навіть цікаво розказував, але самому по місту прогулятися ше не випадало.
– Ви вже встигли побувати в багатьох країнах. Де набільше сподобалось?
– Напевно, найбільше мені сподобалась Італія. Був там декілька разів. Там доволі специфічний колорит, дуже смачна їжа, приємні місцеві люди. Італійська кухня – моя улюблена. Мені завжди цікаво приїжджати в інші міста, взнавати щось нове, пофотографуватись. Сподобалась також моя перша поїздка до Німеччии – в маленьке містечко Хельдерберг. Там є дуже красивий замок. Загалом, вважаю, що вся Європа дуже красива.
– Ким мріяли стати у дитинстві?
– Зараз баскетбол – моя основна робота. А в дитинстві хотів бути архітектором. Мама працювала у тур-проекті: займалася проектами різних будинків. Звичайно, мені це було дуже цікаво. Зараз навчаюся у будівельному інституті, але не на архітектора, а на маркетолога. Думаю, ця професія зараз престижніша. Але, навчанням я б займався серйозно, якби кожного дня відвідував заняття. Не завжди виходить…
– Які інши види спорту Вам до вподоби?
– Загалом, я дуже люблю спорт. От недавно дивився чемпіонат світу з біатлону. Крім баскетболу, спорт № 1 в мене—хокей. Також люблю грати футбол.
– Можливо, щось колекціонуєте?
– Так, маленькі баскетбольні м’ячики у вигляді брелків і сувенірів. У колекції вже є понад сто штук.
Богдан Пастернак
