Основною особливістю цього футболіста було взірцеве уміння завершувати атаки своєї команди. Тому він за часи виступів у львівських «Карпатах» зумів досягти зразкового показника результативності – більш ніж один влучний постріл у двох поєдинках (27 голів у 46 матчах). Погодьтеся, це як для сучасного футболу не мало. Та є ще одна відмінність, яка виокремлює Олександра Паляницю з-посеред інших футболістів – він народився 29 лютого. Виходить, що день народження йому вдається святкувати лише один раз на чотири роки.
Однак, щоб привітати колишнього карпатівського бомбардира, нам довелося попітніти. Де шукати нападника, ніхто напевне не знав – дороги вели у Рівне та Житомир. Гравці, котрі виступали у 90-их в зелено-білій футболці казали, що давно не спілкувалися з Олександром, мовляв, він і в «Карпатах» був «одинаком». Врешті-решт, за порадою ветеранів, ми звернулися до Сергія Мізіна, який продиктував нам номер мобільника колишньої «дев’ятки» «Карпат».
– Кажуть, граючи у «Карпатах», ви не надто прив’язувалися до партнерів…
– А хто таке говорив?
– Один з ветеранів «зелено-білих», який разом з вами виходив на поле.
– Це не зовсім так. Не сказав би, що у 1996 і 1998-1999 роках, коли я грав у Львові, команда була розділена на «клани», але приїжджі футболісти більше товаришували між собою – так само, як і місцеві. Я переважно спілкувався з Іваном Гецком, Володимиром Шараном та Сергієм Мізіним. Не подумайте, що це заважало колективу бути одним цілим на футбольному полі. Зараз товаришую лише з Мізіним. Взагалі ж львівський етап кар’єри згадую дуже часто, адже тоді багато чого вдалося зробити: здобути бронзові нагороди, взяти участь у фіналі Кубка України. Можна сказати, саме у Львові був найвдаліший період мого футбольного життя.
– Оскільки ми вже вас відшукали, дозвольте привітати з днем народження. Це свято для вас, мабуть, особливо дороге, адже відзначаєте його раз на чотири роки…
– Якогось дискомфорту з приводу того, що народився 29 лютого я не відчуваю. Попри те, що цей день є лише у високосному році, іменини святкую щороку. Сам обираю зручний день наприкінці останнього місяця зими або на початку весни. Зазвичай це буває 28 лютого або 1 березня. Вважаю, мені навіть так краще – адже лише я можу обирати собі день, у який відзначати це свято. Цього ж року не було часу заздалегідь спланувати урочистості, думаю, десь посиджу з друзями. (Розмова відбулася напередодні дня народження футболіста. – Авт.) Можливо, навіть запрошу також когось із колишніх футбольних партнерів.
– А зараз маєте відношення до футболу?
– Останньою моєю професійною командою був сумський «Спартак». Уже три з половиною роки минуло з того часу, як завершив грати на високому рівні. Зараз до футболу маю, так би мовити, опосередковане відношення. Три-чотири рази на тиждень бігаю, тренуюся та граю з колишніми професійними та аматорськими гравцями для підтримання фізичної форми. Зараз з дружиною займаюся ресторанним бізнесом у рідному Житомирі, де й мешкаю.
– Є щось у професійній кар’єрі таке, про що жалкуєте досі?
– Тепер можна багато чого говорити… Але думаю, всім залишився задоволеним. Я багато забивав, тричі ставав третім бомбардиром у вищій лізі, був бронзовим призером у 7-му чемпіонаті. З 19 років – постійний кандидат у різні збірні України і, зрештою, зіграв два поєдинки за національну команду, які пам’ятатиму усе життя. У 1995 році з дніпропетровського «Дніпра» мене викликали на офіційний поєдинок зі збірною Хорватії. Ми тоді перемогли суперників завдяки голу Юрія Калитвинцева – 1:0. Ще один раз виходив на поле у футболці збірної у товариському поєдинку проти збірної Болгарії. Тоді у підсумку ми зіграли внічию – 1:1. Єдине, про що трішки жалкую, – що міг забити набагато більше голів у різних змаганнях.
– У футбольних довідниках вказують, що в чемпіонатах України ви провели 79 м’ячів…
– Сам я їх не рахував, але знаю, що забив більш як 70, це точно. Якщо сюди додати голи у Кубку та єврокубках, то вийде, що провів за кар’єру понад 100 голів.
– А який з них запам’ятався вам найбільше?
– Пригадую дуже ефектний м’яч у складі «Карпат» у ворота маріупольського «Металурга» (нині «Іллічівець». – Авт.). Думаю, його пам’ятають і вболівальники. Це було у бронзовому сезоні. Комбінація вийшла як за нотами. Іван Гецко прострілив, і я в дотик, ледве діставши м’яча, пробив у дальній кут. Тоді ми дійшли до штрафного майданчика і забили буквально у декілька командних дотиків. Також пригадую гол в Кубку УЄФА у ворота італійської «Парми»; тоді я виступав за криворізький «Кривбас».
– У Львові досі пам’ятають ваш грізний тандем з Іваном Гецком і те, як в одному чемпіонаті ви з ним на пару забили аж 32 голи.
– Тоді у «Карпатах» було кому віддати пас і ми могли забивати й більше. Сюди слід додати й шалену підтримку трибун і просто фантастичну зіграність з Іваном. От такий рецепт результативності.
– Свого часу ви виступали за кордоном – в Австрії. Там вдалося проявити свій бомбардирський хист?
– Перед поїздкою туди мені казали, що австрійський чемпіонат не надто сильний. Як виявилося, це не зовсім так. Шість голів за ЛАСК (в якому я був в оренді з правом викупу) я провів, і австрійці хотіли викупити мій контракт. Однак за трансфер власники прав на мене запросили просто шалені на той час гроші. З цієї причини перехід не відбувся і я змушений був повернутися до України. Та добре, що так сталося. Я перейшов до «Дніпра», який тоді очолював В’ячеслав Грозний. Там був дуже хороший колектив і я під керівництвом цього спеціаліста зміг вирости як футболіст. Загалом же про Австрію залишилися лише позитивні спогади, хотів там залишитися, почав вчити мову. Однак, не склалося.
– Зараз, напевно, ви, як і кожен колишній футболіст, стежите за перипетіями в світовому та українському футболі?
– Звісно. Читаю новини в Інтернеті, дивлюся матчі і футбольні передачі. У чемпіонаті України вболіваю за два клуби – «Дніпро» та харківський «Металіст». Вважаю, у цих команд хороші шанси цього сезону втрутитися у боротьбу за найвищі сходинки у змаганнях. Інколи підтримую й київське «Динамо». Чому не вболіваю за «Карпати»? Там уже не грає жоден з моїх колишніх партнерів. Та про цей клуб у мене залишилися лише теплі спогади.
Ярослав Біляч, Інформаційний центр ФК "Карпати"
