Одна фактично 100% нагода, щоб відзначитися, і гольовий момент – на розкачку у «Карпатах» Сєргєю Зєньову часу майже не знадобилось. У першому ж матчі «зелено-білих» з ФК «Харковом» («Карпати перемогли – 1:0) 18-річний естонський нападник був одним з найпомітніших на полі. А лише півтора тижні перед грою з харків’янами Сєргєй вперше потрапив до тренувального табору «Карпат» в Іспанії і одразу відзначився хет-триком у матчі датським «Хорсенсом».
— У тому матчі трохи хвилювався, адже від моїх дій залежало власне майбутнє, — розпочав розмову з кореспондентом «PROSPORTу» Сєргєй Зєньов. — Заспокоїтися допоміг перший гол, а далі вже просто намагався якнайкраще виконувати свою роботу.
— Усі голи в грі проти «Хорсенсу» ви забили у схожому стилі, відриваючись від захисту суперників.
— Мені подобається грати, коли закидають м’яч у вільну зону перед воротами. Надаю перевагу технічному комбінаційному і швидкому футболу, такий який демонструють, наприклад, в Іспанії. Крім того, непогано граю головою, можу пробити пенальті.
— У «Карпатах» ви отримали номер «11», під яким ще минулого року грав найкращий бомбардир команди Лєанід Ковєль…
— Я про це вперше чую, але буду намагатися виправдати довіру. І справа тут не тільки в номері – на представленні новачків «Карпат» мене дуже приємно вразили львівські вболівальники, одразу так тепло прийняли, просили автографи. Спробую не засмутити їх. В Естонії такого ставлення до футболу немає. В мене на батьківщині популярніші лижі, баскетбол, волейбол, а під час футбольних матчів повний стадіон може зібратися лише тоді, коли грає збірна.
Грав футбол навіть з мамою
— А у вас не було бажання в дитинстві зайнятися більш популярним у Естонії, ніж футбол, видами спорту.
— Ні. Я двічі ходив на тренування з карате, займався плаванням – але це було більше для загального розвитку. А футболом «захворів» ще у п’ять років – постійно маму просив зі мною покопати м’ячик, просився до старшого брата на тренування, хоча б просто подавати м’ячі. Врешті пішов у дитячу футбольну школу до групи, де усі діти були старші на рік.
— Швидко наздогнали їх у розвитку?
— Спочатку було складно — у період, коли мені було сім-вісім років, відчутно відставав від своїх колег у зрості та інших фізичних властивостях. Однак вже до 12-13 років наздогнав партнерів і міг грати з ними на рівних.
— Коли потрапили у свою першу професіональну команду?
— У 16 років почав виступати у другій лізі за клуб військової частини міста Пярну, звідки родом. Відіграв там рік, став найкращим бомбардиром і мене запросили до іншої команди мого міста, але яка виступала вже вищій лізі – «Пярну Вапрус». Але в цьому клубі довго не пробув – вже за півроку мене запросили до футбольного клубу Таллінського фанерно-меблевого комбінату (ТВМК) – це один з провідних колективів Естонії.
Юран мені не довіряв
— У той час команду, якщо не помиляюся, очолював відомий російський екс-футболіст Сергій Юран.
— Так, у 2006-у році він два чи три місяці тренував ТВМК, але Юран мені не дуже довіряв. Справа в тому, що в команду мене запрошував інший наставник, а Юран випускав на поле здебільшого гравців вікових, як мені здавалося. Попри це, того року зіграв у Лізі чемпіонів – у кваліфікаційному раунді наша команда грала з ісландським «Хафнарфьордуром». Ми тоді у серії двох матчів поступилися. Я в одній грі вийшов на заміну, а другий матч провів з стартових хвилин, щоправда, у жодному з поєдинків мені забити не вдалося.
— Коли пробилися в основу ТВМК
— У 2007-у, коли команду очолив Вячєслав Смірнов. Мені вдалося не тільки закріпитися в основі, а й з чотирнадцятьма голами стати кращим бомбардиром ТВМК, який минулого року став третім у внутрішньому чемпіонаті. Тоді провідний естонський футбольний інтернет-сайт SOCCERNET.ee назвав мене найкращим молодим гравцем першості. Я був єдиним, хто грав у 17 років у такому сильному клубі, виходив в основі, багато забивав. Інші мої ровесники здебільшого виступали у другій лізі
Збірну Естонії комплектують з «легіонерів»
— Такий ваш виступ, мабуть, не міг залишитися непоміченим тренерами збірної?
— Так, але стосувалося це лише в першу чергу наставників юнацької збірної. За «молодіжку» я зіграв один матч і лише 10 хвилин. Закріпитися у «молодіжці» завадила травма. Це ж стосується і національної команди, в яку вже попередньо запрошували.
— Перехід до «Карпат» може допомогти потрапити у збірну
— Однозначно – так. Половину збірної складають гравці, які виступають за кордоном. Байдуже чи виходять вони у своїх клубах в основі, чи сидять в запасі. Все ж таки чемпіонат Естонії слабкого рівня, тому і беруть з інших чемпіонатів.
— До речі, а як зреагували партнери по «ТВМК», коли дізналися, що ви переходити до України?
— Побажали більше не повертатися до Естонії (сміється – Авт.) і розвиватися у сильнішому клубі та чемпіонаті.
Залишилося скласти іспити… у школі
— У Львові вже встигли освоїтися?
— Квартиру мені вже дали, але особистих речей я майже не взяв. Ось маю лише ноутбук з фотографіями. Завдяки інтернету спілкуюся з друзями та рідними. У місто майже ще не виходжу, бо ще не знаю вулиць, фактично їжджу лише на тренування і назад. Освоїтись у Львові мені дуже допомагає голкіпер Юра (Мартищук – Авт.), з яким живемо в одному будинку. Він допомагає мені з телефонами, трохи вчить мене українських слів.
— До речі, до Львова нікого з близьких людей з Естонії запросити не плануєте?
— Дуже хочу, щоб сюди переїхала моя дівчина Свєтлана. Але зараз цього ще не можу зробити, адже моя кохана ще вчиться у школі. До речі, схожа проблема і в мене. Зараз навчаюся у 12 класі естонської середньої школи. Останній два роки я жив у Талліні, а заочно вчився у Пярну. Деякі завдання присилав по інтернету, декому з вчителів особисто приносив домашні роботи, а по таким предметами, як математика і фізика, здавав заліки. От в квітні на мене чекають випускні екзамени. Я ще не знаю як їх складатиму, але середню освіту треба обов’язково отримати.
Кость Фурсенко
