Львів таки має перспективу в екзотичних і видовищних видах єдиноборств. Кікбоксерський клуб “Тріумф” здійснив трансфер бійця, який ще жодного разу не повернувся зі змагань до Львова без нагород. Нещодавно львівський “гладіатор” андрій Осадчий приїхав із Харкова, звідки привіз срібло “суперфіналу” турніру серед суперважковаговиків за правилами “Hand-to-hand”, що є наближеними до правил К-1 (лише дозволяються кидки суперника на поміст рингу).
Поступився він лише Павлу Журавльову, який особливого представлення не потребує. Про самопочуття Андрія Осадчого дізнавався журналіст “СПОРТИВКИ”, відвідавши тренування в клубі “Тріумф”.
 Андрій “Nord Ost” Осадчий, представляє клуб: “ТРІУМФ” (Львів). Тренер: Роман Кардаш. Ріст: 191 см. Вага: 91 кг. Чемпіон України 2006-2007 рр. Переможець Кубка України; срібний призер Кубка Світу з кікбоксингу у розділі "фул-контакт" та бронзовий призер у розділі "лоу-кік" (Ялта-2007).Срібний призер міжнародного турніру “Честь воїна” зі змішаних боїв у суперважкій категорії (Харків-2008). |
– Зараз у мене проходить процес відновлення. Після таких важких поєдинків дуже важливо і водночас важко привести свій організм до оптимального функціонального стану. Руки ще й досі відчуваю, а після шалених “лоу-кіків” (удари по ногах – І.Ф.)… Одним словом, потрібно з професійної сторони підійти до свого відновлення.
– Розкажи про свій шлях до цієї нагороди, адже ти не тільки добре виступив у фінальному турнірі, а й виграв відбір, ставши передостаннім фіналістом.
– Так, я був сьомим учасником, що подолав відбір. На мене вже очікували у фіналі мої імениті суперники Павло Журавльов, Олексій Гончар, Денис Соболєв, Дмиро Бурулько. Але перед тим як потрапити до вісімки кращих, у відборі мені довелося докласти великих зусиль. Спочатку моїм опонентом був двометровий Богдан Кобилка, його я спочатку “кросом” відправив у нокдаун, а коли згодом ситуація повторилась, рефері зупинив бій. У півфіналі я переміг одного з фаворитів Дениса Лядового. А у фінальному поєдинку правий “хай-кік” у голову красноармійця Кравчини допоміг мені вийти до фінальної стадії.
– На місце у фіналі претендував, ще один представник Львова Ігор Кукурудзяк, який не подолав відбір. Як ти, побачивши наживо його бій, зі спортивної точки зору оцінюєш його дії?
– На право участі у фіналі турніру “Честь воїна” перед початком відбору усі мали рівні шанси, але завжди перемагає сильніший, і той хто менше за всіх помиляється. Ігор непогано працював, але допустив помилку, яка для нього стала фатальною. У будь-якому виді спорту помилятись не можна, а у бойових мистецтвах й поготів.
– Пройшовши відбір, маючи час для підготовки, ти, напевно, проводив весь час у залі, адже імена суперників, що тебе очікували не обіцяли легкої прогулянки.
– Звісно я мав за мету виграти у цьому турнірі. Тому я проводив дводенні тренування. Мій тренер Роман Кардаш грамотно побудував тренувально-підготовчий процес, який складався з мікроциклів різної спрямованості. Багато часу я проводив у “Євроспорті”, де займався на тренажерах – нарощував м’язову силу. Провів досить багато спарингів з боксерами, які спеціально під мене підбирав тренер, а також багато бігав кроси й працював на мішку. Тобто проводив повноцінний процес підготовки до важливих змагань.
– Розкажи конкретніше про бої суперфіналу?
– Суперфінали були важкенькі. Жереб відразу звів мене з переможцем моршинського турніру К-1 Дмитром Борульком. Була рівна боротьба, але у одному з епізодів між нами відбулось зіткнення “лоб в лоб” у прямому розумінні слова. Мій суперник отримав розсічення, після якого судді не дозволили йому продовжити бій. У півфіналі я зустрівся з херсонцем Захаровим, у нього виграв за очками. У фінальному поєдинку доля звела мене з дуже відомим бійцем Павлом Журавльовим. Тут я пропустив правий боковий і мій тренер зупинив поєдинок.
– З Журавльовим ти зустрічався на К-1 Гран-прі Львова. Можеш порівняти його кондиції зі своїми, хто з вас більше додав?
– Жоден спортсмен не стоїть на місці й повинен прогресувати, тому скажу, що додали ми обидва. Принаймні мені всі знайомі спортсмени кажуть, що у Львові я значно додав.
– Йому як і тоді, у Львові, пощастило із жеребкуванням, і Павло пройшов набагато легше до фінального поєдинку.
– Так Журавльов дуже швидко завершував свої поєдинки. Переміг спочатку Кудінова, а потім у півфіналі Сергія Лащенка, і знаходився напередодні фінального бою у кращому фізичному стані, аніж я.
– Як розпочалась твоя бійцівська кар’єра?
– Спочатку я займався боксом, а потім мені сподобався кікбоксинг, і я почав практикувати цей вид. Розпочались маленькі перемоги, які згодом почали рости, ставати все більшими і важливішими. Далі спробував себе серед професіоналів. Такі турніри здебільшого влаштовуються у Росії, там себе реалізовували багато бійців, серед яких і вищезгаданий Борулько.
– Наскільки відомо, ти займався біатлоном. Виявляється ти ще й вправно стріляєш?
– Так, у мене батько майстер спорту з біатлону, і я пробував себе у царині цього виду спорту, але доля мене пов’язала таки з єдиноборствами.
– Ти переїхав до Львова із Сум. Як здійснився цей трансфер? І чи не шкодуєш, що переїхав до міста Лева?
– Перебрався до Львова на запрошення президента клубу “Тріумф” Романа Кардаша. З ним ми познайомились ще на першому К-1 (під егідою ЛПЄ – І.Ф.), що проходив у Львівському цирку. Після цього часто контактували, а вже потім я отримав запрошення переїхати до Львова, і представляти це чудове місто. Тут для мене створені сприятливі для мене умови, лише займатися і збагачувати славою Львів і клуб “Тріумф”, кольори якого я захищаю.
– Ти займаєшся під пильним оком Романа Кардаша. Що можеш сказати про свого нового наставника?
– Роман Іванович мене підтримує, як у спорті, так і у житті. Від нього я дізнаюся багато нового. Для нього характерно те, що він чудово ставить боксерську техніку, яка у кікбоксингу вже не раз мені допомагала.
– З кимось із своїх суперників підтримуєш зв’язок?
– Так, звичайно. Майже з усіма контактую, спілкуюсь з Журавльовим, Борульком, Гончаром… У буденному житті з бійцями підтримую дружні стосунки, а вже на рингу з’ясовуємо хто кращий.
P.S. Один з моментів фінального поєдинку засвідчив у тренерові Андрія хорошого педагога і професіонала. А саме, коли за його ініціативою був зупинений фінальний бій “суперфіналу”. Інший наставник всіма засобами б прагнув здобути перемогу, не переживаючи за здоров’я спортсмена. Сподваємося, Андрій Осадчий і надалі приноситиме у львівську скарбницю медалі, адже має чудову можливість стабільно виступати на високому рівні.
Іван Федик, «Спортивка»
