Напередодні виїзної гри із львівськими “Карпатами” в луганській “Зорі” відбулися суттєві кадрові пертурбації. На початку цього тижня місце головного тренера команди, яке донедавна належало Олександрові Косевичу зайняв Анатолій Волобуєв. Нова “мітла” одразу ж взялася за справу. Допоміг із кадрами «Зорі» харківський “Металіст”. Відтепер кольори луганчан захищатимуть українець Олексій Антонов і представник Нігерії Оньєкачі Нвоха. Обидва – форварди. А також керівництво «Металіста» і «Зорі» домовилося про обмін голкіперами.
До Харкова поїхав воротар Ігор Бажан, а звідти в Луганськ – вихованець львівського Андрій Тлумак. Однак це ще не всі трансферні ініціативи нового головного тренера «Зорі» Анатолія Волобуєва. В Луганську ще чекають на захисника донецького «Металурга» Андрія Гаврюшова. Принаймні про його перехід клуби домовилися.
Андрій Тлумак "Карпати" покинув торік. У "Металіст" його запросив інший галичанин – Мирон Маркевич. У розмові з журналістом нашого видання Мирон Богданович сказав, що воротар не зумів адаптуватися в новій команді, а тому з ним вирішили "полюбовно" розпрощатися. Докладніше про причини, які змусили А. лумака змінити команду нам розповів сам голкіпер.
– Довгий час сидів на заміні. А протирати труси на лаві запасних сенсу не бачу, – каже А. Тлумак. – Поговорив із Мироном Богдановичем, вирішили, що мені буде краще в "Зорі". З Маркевичем у мене і надалі хороші стосунки. Не кажу, що стовідсотково в Луганську мені буде краще, це покаже час. Але такий крок був потрібний мені. Розраховую, що таки в новій команді зможу себе проявити.
– А чому саме не зумів "заграти", як сказав Мирон Маркевич, у "Металісті"?
– У футболі таке часто трапляється, що змінивши команду, людина не може продемонструвати свій потенціал. Словами це важко пояснити. Клуб може бути сильнішим чи слабшим, але трапляється так, що тобі в ньому не "йде". Тобто існують команди, які тобі чомусь не підходять. А чому саме в "Металісті" мені не "пішло", важко сказати.
– Можливо, це через відсутність упевненості…
– Упевненість у своїх силах була, мені ж не 15 років, щоб не вірити в себе. Іноді просто фантастичні голи залітали у мої ворота – здавалося, м’яч летить повз, а в останню мить через рикошет опиняється у сітці. А коли у воротах Горяїнов, іноді за всю гру не було жодного удару в рамку. Але достеменно пояснити причини я не можу. Так сталося…
– Будемо відвертими, виходячи з різниці в класі "Металіста" та "Зорі", в луганській команді у твої ворота битимуть частіше…
– Нехай, це не важливо… Для воротаря це добре, коли в нього багато роботи. Краще впродовж усього матчу бути в грі, аніж впродовж 90-та хвилин бути без роботи, а на останній хвилині пропустити гол. Тоді тобі одразу ж дорікнуть. Мовляв, один удар й один гол. Краще пропустити гол після десяти ударів (сміється).
– В "Металіст" ти перейшов близько року тому. Припустімо, як би ти знав, що не "заграєш" у новій команді, яке рішення ти б тоді прийняв – таки переїхав би до Харкова чи залишився у Львові?
– Ні, звісно я б у Харків не поїхав. Але чи залишився б у Львові, не знаю. Не хотів би про це говорити, оскільки це вже історія. Життя непередбачуване… Сподіваюся, що колись повернуся до Львова. Багато років грав у місті Лева, а тому хотів би в майбутньому повернутися туди.
– Окрім "Зорі" були інші пропозиції?
– У мене ж контракт був із "Металістом", а тому інших пропозицій, в принципі, не могло бути. Керівництво клубів зустрілося, обговорило це питання і вирішили обмінятися воротарями. Я навіть не знаю, чи мене віддали в оренду, чи повністю продали. Мені запропонували вигідні умови, я погодився. Часу на роздуми не було, оскільки цього тижня закінчився період до заявки футболістів. Усе вирішилося впродовж двох днів. Ще цього понеділка в мене і думки не було про перехід. А тепер впродовж року гратиму в "Зорі".
– Перед тим як погодитися, вочевидь, ти телефонував Євгену Шмакову?
– Так, ми з ним постійно підтримували зв’язок, один до одного їздили в гості. Тому, закономірно, що новиною, насамперед, поділився з ним.
– Зазвичай, багато часу потребуєш для адаптації?
– Конкретні терміни періоду адаптації визначити неможливо. Різні команди, різні люди… До когось ти звикаєш одразу, до інших потрібно значно довше пристосовуватися. Знову ж таки, я в "Металісті" не адаптувався. Минуло, здається, вісім місяців, а я там "не прижився". Хоча не можу сказати, що з кимось конфліктував. Із тренерами, партнерами жив добре, але чомусь не склалося. Можливо, на тлі Горяїнова, який є легендою харківського футболу. Можливо, через це, але не певен. Це важко аналізувати, а я цим не надто люблю займатися.
– Мабуть, знаєш із ким "Зоря" проведе наступну гру?
– (Сміється) Ну, звичайно, в суботу повертаюся додому…
– Ця гра має для тебе якесь особливо значення?
– Звісно, у Львів я приїжджаю, як у своє рідне місто. Деякі футболісти у таких випадках кажуть, що такі матчі є звичайними й навіть буденними. Я не буду приховувати, що для мене протистояння з "Карпатами" є особливим. Я у Львові провів десять років, і донині "Карпати" є рідною командою. Звісно, і "Зоря" стала рідною, але завжди переживав за львів’ян і слідкував за їхніми виступами.
Олег Наливайко, Новий погляд
