У ватерпольній чоловічій збірній України триває наймасштабніший з часу її утворення процес зміни поколінь. Радикальне омолодження команди викликане певним застоєм у результатах вітчизняного водного поло. Головна команда країни в останнє десятиліття практично животіла у нижчих дивізіонах європейського ватерполо, “пролітаючи” повз чемпіонати світу, Європи та Олімпіади. Ситуацію взявся змінити на краще новий головний тренер збірної Уукраїни, 40-річний вихованець львівського “Динамо” Вадим Скуратов.
Утім і для нього перший млинець виявився глевким, адже оновлена збірна в січні цього року невдало виступила на відбірному турнірі до чемпіонату Європи у французькому Монпельє. Там підопічні Скуратова програли всі три матчі, поступившись Німеччині (5:19), Франції (5:15) та Словаччині (5:25).
– Вадиме Станіславовичу, чому новий тренерський штаб збірної України пішов на таке радикальне омолодження команди?
– Процес омолодження – справа звична у будь-якому виді спорту. Крім того, вже було зрозуміло, що Україна не потрапить на Олімпіаду-2008. Відтак сьогодні ми вже маємо думати про перспективу, про наступний чотирирічний олімпійський цикл. Більше того, надалі ми продовжимо цю політику омолодження. Гадаю, що незабаром в збірній залишиться лише два-три гравці з теперішнього складу…
– А де в Україні можна знайти таких сильних молодих ватерполістів?
– Про це всі запитують. Але, насправді, у нас є молоді здібні виконавці. В останнє десятиліття збірна України була сформована на базі одного клубу – маріупольського “Іллічівця”. При всіх плюсах базової команди, були й мінуси: на міжнародні турніри їздили переважно одні й ті ж, а інші ватерполісти варилися у своєму соку, залишаючись на своєму рівні. Тому зараз я вирішив надати перевагу молоді. Мене часто запитують, а чому в збірній так мало маріупольців? Вважаю, що при всій повазі до цих досвідчених хлопців, вони вже досягнули свої певної стелі і перестали прогресувати. А у Львові є здібні Дедюра, Маметьєв, Береза, який, на жаль, виїхав до США. Талановита молодь є у Харкові, в Києві, є молоді маріупольці Радівілов, Войтенко та інші. На жаль, дуже складно зараз підняти водне поло у традиційно сильному Севастополі, та й у Києві лише другий рік запрацювала дитяча ватерпольна школа, де займаються 60 юних ватерполістів.
Але для виховання сильного гравця потрібні, як мінімум, десять років. А чимало наших гравців зараз грають чи тренують закордоном – у Росії, Австралії, Італії, Франції, Польщі, Хорватії, Словаччині ітд. Про що тут можна говорити, коли львів’янин Олександр Осадчук, учасник Олімпіади-2004, зараз тренує жіночу збірну Австралії, Харін виступав за Словаччину, Стратан та Іришичев за Росію, Тишківський грає у Хорватії, Бондаренко – на Канарах, Наумчик і Лавришинець – у Франції, причому останнього там визнали найсильнішим легіонером чемпіонату.
– Чи готові наші найсильніші легіонери грати за збірну?
– Я сподівався на їх участь у відбірному турнірі у Монпельє. Зокрема, чекали на приїзд Бондаренка, Тишківського да Дмитра Іришичева (“Спартак-ЛУКОЙЛ”, Волгоград), бо останній зараз не потрапляє до складу збірної Росії. Але Бондаренко не приїхав з технічних причин, Іришичев не зумів вчасно переробити собі український паспорт тощо. А були б вони у складі, у Франції ми б показали зовсім інший результат… Це досвідчені ватерполісти, які не вимагають якихось умов, а просто заявляють, що хочуть грати в збірній України.
Відтак, саме життя нас змусило робити ставку на молодь. Радує, що вперше за останні кілька років ми провели повноцінний тренувальний збір у Дніпродзержинську, де, до речі, 30 березня стартував IV тур Відкритого чемпіонату України.
Молодь прогресує, хоча їй нелегко. Приміром, коли я спробував їм дати лише 60 відсотків тих тренувальних навантажень, які застав ще в збірній СРСР\СНД, більшість з них, умовно кажучи, просто “померли”. Половина команди не витримала навантажень…
А за 20 років водне поле ще більше змінилося – стало більш швидкісним, тому й зросли вимоги до фізичної готовності спортсменів. Раніше контроль над м’ячем складав 35 секунд, а тепер 30. Раніше, грали чотири тайми по сім хвилин, а тепер – чотири по вісім, тепер – кутові від воротаря ітд. Тож нам потрібно працювати й працювати.
– Кілька слів про львівське водне поло. Адже після розвалу Союзу у місті Лева немає басейнів, ніде тренуватися, хоча кістяк олімпійської збірної в Атланті-1996 складали саме львів’яни…
– Насамперед я вдячний всім нашим тренерам, які в таких умовах продовжують готувати ватерполістів. Те ж саме можна сказати й про “Динамо”, яке, тренуючись у басейні 20 х 10 метрів, щороку здобуває якісь медалі. Тобто школа ватерпольна у Львові збереглася. Є сподівання, що ситуація покращиться після побудови у Львові сучасного аквапарку. Велику роботу з популяризації водного поло робить й призер Олімпіади-1988 у Сеулі, чемпіон світу Микола Смирнов. Здавалося, він бізнесмен, власник комплексу “Євроспорт”, має дбати про власний заробіток, але там займається й 200 юних ватерполістів. Це гідний приклад для всіх бізнесменів, як можна поєднувати власну вигоду з допомогою спорту.
– Як молодого наставника Скуратова сприймають ті ватерполісти, які ще донедавна поряд з ним грали у басейні?
– Як і для кожного молодого тренера, це доволі складний перехідний період. Ще вчора ми разом могли завітати на дискотеку, а сьогодні гравець має беззаперечно виконувати мої вимоги, як тренера. Зізнаюся, що бачу, що не всі це розуміють. Тому інколи доводиться впливати й у наказовому порядку. Тобто, гравець має розрізнити, коли може звернутися до тренера як просто “Вадиме”, а коли – “Вадиме Станіславовичу”. Я чимало пограв закордоном, тренував молодіжну збірну Польщі, тож чудово знаю, що там не має такого звернення – на “ви”. Але гравець завжди зберігає певну дистанцію і субординацію в стосунках з наставником…
– Яким ви бачите майбутнє українського водного поло?
– Я оптиміст. Вважаю, нам до снаги буде крок за кроком пробитися світової до еліти. Адже збірна Україна виступала на Олімпіаді-1996. Пробитися на найважливіший турнір чотириріччя – це й буде наше завдання у найближчі роки.
Крім того, ветеранська збірна України у квітні візьме участь в чемпіонаті світу в Австралії. Хлопці попросили мене допомогти, може пограю разом з ними, адже іноді ще виступаю у складі ВК (Київ) у чемпіонаті України.
Відрадно, що з участю команд та збірних деяких країн СНД, наш чемпіонат став цікавішим, багатшим та більш різноплановим з точки зору ватерпольних шкіл. У цьому також запорука нашого майбутнього прогресу.
Михайло РОМАНЯК
