Перед тим, як майже зачинилося трансферне вікно українського чемпіонату, в лавах «Карпат» з’явився ще один новобранець-нападник, що презентуватиме у національних змаганнях естонську школу футболу. Це росіянин Владіслав Іванов, який наразі лише призвичаюється до нової команди та «приборкує» своє львівське помешкання. Побутовими та тренувальними умовами у Львові футболіст задоволений, а от дебют у складі дублерів «Карпат» проти луганської «Зорі» викликав у нього не такі позитивні емоції.
– Перший свій матч у Львові проти дублерів луганчан не можу назвати вдалим, – розповідає Владіслав Іванов. Швидше навпаки – відіграв слабенько і не зумів відзначитися. Як відомо, перший млинець глевкий. У другому матчі з дублерами «Закарпаття» я діяв уже спокійніше. Дослухався до порад тренерів та був більш сконцентрованим. Напевне саме тому у грі з ужгородцями мені і вдалося забити свій перший гол в Україні.
– Розкажи, як відбувався твій перехід і чи були у тебе пропозиції від інших клубів?
– Перед тим, як перебратися до Львова, я їздив на оглядини у команду першої російської ліги «Кубань» (Краснодар). Мене також запрошували у литовський «Каунас». Та зрештою я приїхав у «Карпати» – так вирішило керівництво естонського ФК «Нарва-Транс», що володіє трансферними правами на мене. Моєї думки з цього приводу, звісно, також питали. Я відразу погодився спробувати свої сили в Україні. Отож після тижневого перегляду в «Карпатах» львів’яни мене орендували до кінця чемпіонату. Якщо за цей час зможу справити хороше враження на керівництво та тренерський склад, із задоволенням укладу з львівським клубом довготерміновий контракт. Якщо не підійду, то далі пробуватиму сили в інших клубах.
– Як гадаєш, хет-трик у фіналі Суперкубка Естонії проти ФК «Левадія» посприяв твоїй появі у Львові?
– Упевнений, що ніхто з львів’ян тієї гри 1 березня не переглядав. Та саме після неї мій особистий агент запропонував поїхати у Львів. Щодо самого поєдинку, то ФК «Нарва-Транс» у підсумку переміг – 4:1. Перший гол я забив після довгої передачі. Виграв м’яча в захисника, відірвався від нього і пробив. Другий мій м’яч – заслуга колеги по нападу. Він розібрався з захисниками суперника і відпасував мені, а я вже забивав у порожні ворота. Втретє відзначився після виходу з голкіпером сам на сам.
– А в чемпіонаті Естонії ти теж вирізнявся бомбардирськими якостями?
– У футбол граю з семи років. На професійному рівні захищав кольори лише двох клубів – естонських ФК «Меркуур» та ФК «Нарва-Транс». Раніше грав на позиції під нападниками, забивав менше. Останні ж півроку в ФК «Нарва-Транс» граю на позиції центрального нападника. Не сказав би, що дію дуже результативно. В останньому чемпіонаті 2007 року відзначався 11 разів. Голи забиваю різні – на будь-який смак, але переважно – своєю ударною лівою ногою.
– Наскільки «Карпати» в організаційному рівні відрізняються від твоєї попередньої команди?
– Навіть немає що порівнювати. У Львові в команди є хороша база. Карпатівці мають усі умови для тренування та ігри. Не хочу нічого поганого казати про естонську команду, але у нас не було навіть… масажиста.
– Важко було призвичаїтися у львівському клубі?
– Надзвичайно. Тут усе кардинально інше. Чемпіонат Естонії ми розпочинаємо на синтетичних полях. Вони твердіші і ковзкі. Граємо не в бутсах, а у своєрідних кросівках. Тут поля м’які, тому мені дуже важко адаптуватися. І фізично, і морально. А ще – певний час мешкав у готелі, що теж не сприяє швидкій адаптації. Лише кілька днів тому переїхав у квартиру, яку винаймає клуб. У квітні до мене повинна приєднатися моя дівчина.
– А що загалом ти знав про український футбол до переїзду у Львів?
– На зимових тренувальних зборах у Туреччині грав у спарингах проти донецького «Металурга» та луганської «Зорі». Так відбулося моє перше знайомство з українським футболом віч-на-віч. Тоді ці команди справили на мене дуже хороше враження. До того по телебаченні бачив у Лізі чемпіонів матчі українських «Динамо» та «Шахтаря».
– Що найбільше здивувало в Україні?
– Ціни. У нас в Прибалтиці усе набагато дорожче, ніж тут. Дуже сподобалося місто Лева. Однак неприємним сюрпризом стали львівські дороги. У футбольному плані здивувала молодість гравців «Карпат». Навіть попри молодий вік, усі вони надзвичайно амбітні. А ще тут дуже жорсткий футбол, українські команди б’ються до кінця. Також цікаво, що у вас немає такої прірви між рівнями команд, що грають у чемпіонаті. В Україні лідер може програти останній команді, в Естонії ж такого нема. Є чотири колективи-лідери, які надзвичайно рідко програють іншим командам.
– У «Карпатах» виступає естонець Сергій Зеньов. З ним раніше був знайомий?
– Знав Сергія за виступами у ТВМК. Могли зустрітися під час поєдинків наших команд. Але не товаришували. Можливо, здружимося з ним, виступаючи разом у Львові.
– Цікаво, ти народився і все життя прожив в Естонії, але є громадянином Росії…
– Це тому, що росіянами є мої батьки. Тому й у мене паспорт цієї країни. Раніше Естонія входила до складу СРСР і батьки переїхали туди жити. Згодом в Естонії й залишилися. До того ж моє рідне місто Нарва розташоване на кордоні з Росією.
– Іванов – один з героїв багатьох російських анекдотів. Не ображаєшся, коли кепкують з твого прізвища?
– Коли виступав в Естонії, мене часто «підколювали» такими анекдотами. Але я на це не реагую, адже маю хороше почуття гумору і люблю посміятися. А от нещодавно я познайомився з моїм тезкою за прізвищем, відомим російським арбітром Валентином Івановим. Коли я перебував на зборах у Туреччині, він читав лекцію про нововведення у футбольних правилах.
Валерій Яремченко, головний тренер «Карпат»
«Росіянин швидкий та фізично сильний центрфорвард, від якого ми, що логічно, очікуємо перш за все, забитих голів. Він не погано проявив себе під час оглядин і ми вирішили дати йому змогу показати своє вміння і у чемпіонаті, орендувавши його до кінця сезону. Планую, надати йому шанс в основі. Якщо цей гравець нам підійде, то після закінчення чемпіонату з ним буде підписано довгостроковий контракт».
Ярослав БІЛЯЧ, тижневик "Карпати"
