Надворі нарешті забуяла яскравими барвами весна. Здавалося б, яке це має відношення до представників зимового виду спорту. Але, як не дивно, саме зараз вони розпочинають підготовку до наступного сезону. Цей сезон буде дуже важливим для біатлоністів, лижників, гірськолижників, фігуристів, ковзанярів та саночників. Адже він передолімпійський, і саме з осені цього року розпочнеться боротьба за олімпійські ліцензії на Ігри-2010 у Ванкувері.
У вітчизняному санному спорті майже 20 років владарюють дві королеви слизьких трас – киянки Наталія Якушенко та Лілія Лудан. Насамперед це пов’язано з відсутністю належної конкуренції у збірній України. А звідки їй взятися, коли єдина в країні санна траса у Кременці (Тернопільська область) дихає на ладан?..
Але зараз, здається, крига нарешті скресла. Відрадно, що нова хвиля санного спорту пішла зі Львова. У місті Лева плідно працює ДЮСШ з санного спорту “Беркут”, а в училищі фізкультури торік збудували стартову естакаду, куди приїжджають тренуватися навіть визнані лідери світового санного спорту.
Львів’яни впевнено застовпили за собою лідерство в Україні серед чоловічих саней-двійок. І нехай Андрій Кісь і Юрій Гайдук та Олег Жеребецький і Роман Язвінський наразі лише стукають до світової десятки на етапах Кубка світу і для широкого глядацького загалу запам’яталися хіба що падінням останніх на Олімпіаді-2006 в Турині, але вже недалеко той час, коли саночники привозитимуть до Львова медалі з найпрестижніших міжнародних турнірів.
Членам збірної України гідну конкуренцію створюють їх молодші колеги. Торік 17-річна Марина Галайджян посіла друге місце у загальному заліку юніорського Кубка світу, а цієї зими наш дует саней-двійок у складі Тараса Сеньківа і Романа Захарківа тричі фінішував четвертим на юніорських етапах Куба світу, у підсумку потрапивши до трійки найкращих юніорських дуетів світу.
А на ХХIII юніорському чемпіонаті світу в американському Лейк-Плесіді українці посіли п’яте місце в командних змаганнях. До складу нашої команди увійшли тернополянин Андрій Мандзій та львів’яни Марина Галайджян, Тарас Сеньків і Роман Захарків (дует). Сьогодні маємо нагоду ближче познайомитися з третьою саночницею України Мариною Галайджян.
“Чемпіонати України проводять в Латвії”
– Доволі критично ставлюся до своїх виступів у сезоні 2007/2008 років, – каже Марина. – До числа призерів вдалося потрапити лише на чемпіонаті України, який, через відсутність сучасної траси, ми змушені проводити у Сігулді (Латвія). Поступилася там лише Наталії Якушенко та Лілії Лудан. На жаль, на міжнародних стартах мені так і не вдалося зійти на п’єдестал. У загальному заліку Кубка світу я посіла восьме місце. На всіх шести етапах я пробивалась до чільної десятки, а найвище піднялась у турнірній таблиці у німецькому Кенігзеє – сьоме місце.
Хоча ми непогано змагалися у Лейк-Плесіді на юніорському чемпіонаті світу, де в командних змаганнях були п’ятими. В особистих змаганнях була одинадцятою, а в командних показала четвертий результат серед дівчат.
– Чи погодишся, що через дорожнечу обладнання, санний спорт радше можна назвати елітарним, аніж масовим. Як ти потрапила в санний спорт?
– Випадково. Моя однокласниця запропонувала піти покататися на санну трасу на вулиці Остроградських, що поблизу гуртожитків “політеху”. Тренери Володимир Вахрушев, Іван Байк, Світлана Жидкова, Степан Бандрівський та директор ДЮСШ “Беркут” Богдан Собота вже кілька років там самотужки готують санну трасу. Подивилась, як катаються діти, і самій захотілося. Вочевидь, у мене щось почало виходити, бо через тиждень тренувань тренери відразу запропонували поїхати на змагання в Кременець.
“Батьки відговорювали займатися спортом”
– У дитинстві всі катаються на санках, але різниця між ними та спортивними, бодай у швидкості, просто разюча. Чи не було тобі страшно?..
– Ні, хіба що спочатку. Можливо, тому що мені було лише тринадцять років, і дуже хотілося з’ясувати, як же можна керувати саньми. Трохи страшно було, коли побачила справжню сучасну трасу у норвезькому Ліллехаммері. Але вже зараз не відчуваю страху перед стартом.
– А травми були?
– Якось влітку у Кременці, спускаючись на роликових санях, зламала ногу. Мені зробили дві операції, батьки відговорювали, але я вже захворіла санним спортом.
– А що вони сказали тобі після жахливих падінь Якушенко та дуету Жеребецького і Язвінського на Олімпіаді в Турині?
– Ця траса в Чезано – чи не найскладніша в світі. Хоча вона мені навіть подобається. Звісно, батьки побачили ці жахливі кадри по телевізору, коли наших хлопців після аварії на трасі гелікоптером транспортували до шпиталю. Що сказали? Звісно, що знову відговорювали від занять. Але я маю мету в спорті і прагну її досягнути.
“Пишаюся тим, що ношу вірменське прізвище”
– Судячи з твого прізвища, ти маєш якесь вірменське коріння?..
– Так, мій батько – вірменин. Іноді сама відчуваю в собі цей кавказький азарт до боротьби. І пишаюся тим, що ношу вірменське прізвище.
– В українському санному спорті є два визнані лідери – Якушенко і Лудан. Чи не боїшся довічно бути третьою на їх тлі? Кажуть саме через це залишила спорт талановита львів’янка Юлія Дудар?..
– Не думаю, що Юлія залишила спорт саме через конкуренцію. Адже вона здобула ліцензію на участь в Олімпіаді-2006 в Турині. Але Юлія вирішила віддати перевагу сім’ї. Зараз їй донечці вже виповнився рочок…
Щодо Якушенко і Лудан, то, звичайно, у них можна багато чому навчитися. Вони й самі раді допомогти: завжди розповідають про технічні особливості конструкції саней, про небезпечні віражі на трасах. Утім, намагаюся наблизитися до них в результатах. Приємно, що цього року вже програю нашим лідерам значно менше, аніж торік.
– Чому таку велику перевагу в світі мають німецькі саночниці?
– У Німеччині дуже багато санних трас, і велика конкуренція в збірній. Крім того, німкені завжди мають сани, створені за найкращою і найсучаснішою технологією. Моїм кумиром досі є олімпійський чемпіон Георг Хакль, який зараз тренує національну збірну Німеччини, та олімпійська чемпіонка Сілке Отто.
– Які завдання ти ставиш собі на майбутній сезон?
– Найголовніше – це здобуття олімпійської ліцензії. Боротьба за них розпочнеться з жовтня цього року. А у Ванкувері-2010 хочу поборотися за місце в призовій трійці.
Ми вже розпочали підготовку до наступного сезону. Наразі замаємося загально-фізичною та силовою підготовкою в залі, на вулиці та в басейні. А влітку кататимемося на роликах на дерев’яній трасі у Кременці…
Михайло Романяк,
Газета “СПОРТИВКА”
