Його спортивна доля – приклад примхливої футбольної Фортуни: у 19 років вона яскравим салютом вистрілює його на саму вершину, а в 26 – змушує повісити бутси на цвяха. Зараз 31-річний Олег Гарас грає в футбол лише з друзями. Причому ще й як. Уявіть собі команду ветеранів “Карпат” “Артор” з Гарасом, Покладком, Валенком, Стронціцьким, Різником, Василитчуком, Павлішом, Петриком та іншими у складі, яка грає у футзальному чемпіонаті львівської Бізнес-ліги. Майстерності та жаги до боротьби цим чоловікам не позичати.
Бомбардир карпатівської гвардії
Його спортивна доля – приклад примхливої футбольної Фортуни: у 19 років вона яскравим салютом вистрілює його на саму вершину, а в 26 – змушує повісити бутси на цвяха. Зараз 31-річний Олег Гарас грає в футбол лише з друзями. Причому ще й як. Уявіть собі команду ветеранів “Карпат” “Артор” з Гарасом, Покладком, Валенком, Стронціцьким, Різником, Василитчуком, Павлішом, Петриком та іншими у складі, яка грає у футзальному чемпіонаті львівської Бізнес-ліги. Майстерності та жаги до боротьби цим чоловікам не позичати.
Більше того, їм у цьому ще можуть позаздрити теперішні, здебільшого, “вічно потенційні зірки “Карпат”. Проте навіть серед цієї карпатівської гвардії Гарас виділяється найбільше. Судіть самі, у матчі проти команди львівських журналістів, Олег Гарас забив шість з одинадцяти голів своєї команди. Таке враження, що так і не награвся в футбол, цей, умовно кажучи, “Стрілець неприкаянний” (за назвою відомого російського кінофільму 90-их років) українського та російського футболу…
Пропонуємо вашій увазі монолог колишньої зірки молодіжної збірної України, ФК “Львів”, “Карпат”, “Локомотива”, а також потенційної зірки португальської “Бенфіки”, до якої Олег Гарас, послухавшись поради тодішнього керманича “залізничників” Юрія Сьоміна, так і не перейшов…
“Чи награвся я у футбол?”
– Залюбки граю поряд з друзями в міні-футбол, бо тут – всі свої. Навіть і не пригадую, чи я це була ідея, зіграти разом. З великим футболом я дійсно завершив дуже рано. Повернувся на Україну, зіграв кілька хвилин у матчах “Карпат” при Степанові Юрчишині. Мав проблеми зі спиною – з’ясувалося, що маю дві кили. Потрібно було робити чергову операцію, але гарантії того, що ще вийду на поле, ніхто дати не міг. Після п’яти операцій на меніску, я вже не міг і не хотів ризикувати своїм здоров’ям. Тому вирішив закінчити.
Є запрошення пограти і в другій лізі, і в чемпіонаті області, але мене це не цікавить. Повинен бути стимул. Крім того, маючи проблеми зі спиною, не хотів би ризикувати своїм здоров’ям.
Бізнес і родина
– Потрохи займаюся бізнесом. У мене разом з братом Любомиром є своя справа, в дружини – своя. Ми не пересікаємося в бізнесі. Дещо виходить, але я б не хотів це конкретизувати… Проте, не зациклююся лише на сім’ї та бізнесі – іноді з хлопцями граю в боулінг, більярд. Але найчастіше, звичайно, в футбол.
Крім того, маю сина Артемка, якому щойно виповнився рік. Малий вже починає ходити і намагається щось говорити. Важко сказати, ким він виросте. Не проти того, щоб у майбутньому він став футболістом. Але якщо грати в футбол, то це потрібно робити на високому рівні. Тобто, це має бути вибір Артема. Ким себе бачу через десять років? Важко сказати. Не ставив ніколи перед собою таких далекосяжних планів. Є щоденні плани, які намагаюся вирішувати, а так далеко в майбутнє не заглядав.
Про бажання стати тренером
– Чому не став тренером? Мені ж лише 31 рік, тому, сподіваюся, все ще попереду. Коли випаде якийсь шанс, то я обов’язково його використаю. Інша річ, що наразі не роблю для цього якихось активних кроків. Закінчити тренерські курси і отримати ліцензію можна отримати в будь-який час. Але ж потрібно мати якусь команду, якесь запрошення від власників клубу. А пропозицій поки-що немає. А дуже хотілося б…
Я знаю, люблю, і, напевно, добре розбираюся в футболі. Конспектів під час кар’єри гравця, як про це полюбляють розповідати деякі молоді тренери, не вів. Футбол так далеко пішов уперед, настільки змінилася швидкість, щільність та тактика, що жити за старими конспектами 20-річної давності. Як роблять чимало наших наставників, мені б не хотілося. Хоча мені було в кого повчитися: в інтернаті – Олег Родін, потім – Лисенко, Медвідь, Юрчишин, Бандура, Іщенко, Сьомін, Нененко, Авер’янов… Кожен із них щось залишив у мені, і з кожного я щось почерпнув. Хоча, коли брати за масштабністю завдань і рівню гри, то найбільший вплив точно залишив Юрій Павлович Сьомін.
“Пік кар’єри – “Стрєлєц”
– Я багато чого не досягнув – не зіграв за збірну на якомусь офіційному турнірі, не виграв звання чемпіона України чи Росії, не пограв за кордоном тощо. Пік кар’єри – це, звісно, п’ятирічна кар’єра у московському “Локомотиві” (1996-2001 роки). Перейшовши в цю команду влітку – в середині сезону, мені вдалося забити шість голів – вже у стартовому матчі відзначився хет-триком, потім двічі забив “Ротору”, і ще один гол провів, здається, у ворота самарських “Крилець”. Забивав і в розіграші Кубка Росії, і в єврокубках. Тоді в Росії лише з’явився цей приз “Стрєлец”, присв’ячений відомому бомбардиру Едуарду Стрельцову. “Стрєльців” вручали найкращому дебютанту сезону. Вийшло так, що в цей рік я випередив в опитуванні спартаківця Єгора Титова.
Епідемія травм
– Але потім пішла оця епідемія травм, які й зіпсували мені футбольну кар’єру. Причому, всі ушкодження я отримував в ігрових епізодах. Були травми, які вибивали мене з ігрового ритму на цілий рік. Приміром, через травму хрестоподібної зв’язки пропустив увесь 2007 рік. Потім рік пограв, а в 1999 році знову не грав. А з такими тривалими перервами важко повернутися на звичний ігровий рівень. Тому й вийшла така нерівна, “рвана” кар’єра.
Про запрошення в “Бенфіку”
– Восени 1996 року я грав у складі “Локомотива” в єврокубках з “Бенфікою”, та зіграв два матчі у складні української “молодіжки” з португальцями. Вважаю, що непогано зіграв у чотирьох матчах – забивав португальцям у Києві, і за “Локомотив”. Тоді й надійшла пропозиція від лісабонського клубу. Хоча зі мною ніхто з португальців не спілкувався. Пропозиція надійшла президенту “Локомотива” Філатову і тренеру Сьоміну. Вони викликали мене до себе і розповіли про бажання португальців викупити мене (за 1 мільйон доларів, – Авт.). Сказали, мовляв, тримати не будемо, але вирішуй сам: “Можемо порадити ще почекати, тобі ще 19 років, ще встигнеш пограти закордоном. Бачиш скільки хлопців туди поїхали і загубилися…”. Я погодився з ними. Зараз легко пофілософствувати і поговорити, чи це було вірне рішення, але змісту в цьому вже не має.
Оренда у Воронежі
– Належачи “Локомотиву, ще один сезон пограв в оренді у воронезькому “Факелі”. Виходило непогано, воронежці залишилися у вищій лізі, а Юрій Павлович Сьомін через півроку запрошував назад в Москву. Я грав, я отримував задоволення, мав постійне місце в складі. Я сам був ініціатором продовжити термін оренди ще на рік, і залишитися в Воронежі. Вважаю, це була моя помилка. Прийшов новий наставник, який робив ставку вже на інших футболістів, тому я нечасто почав потрапляти в основний склад. Як підсумок, “Факел” вилетів з вищої ліги.
Із таким негативним багажем, було складно знову пробиватися в “Локомотив”. Тому я й вирішив повернутися до Львова, хоча вже тоді у мене почалися проблеми зі спиною.
Сьомін дав друге дихання багатьом футболістам
– На ігри “Карпат” ходжу нечасто – цієї весни ще жодного разу не був. Щоправда, коли приїжджало “Динамо”, то зустрічав команду ще в аеропорту. Потім у готелі поспілкувався з Юрієм Сьоміним, з його помічником Сергієм Овчинниковим, із яким разом виходив на поле. Згадали чимало цікавого.
Чи вийде у Сьоміна в Києві? Згідний, команда іноді перемагає натужно, але за такий короткий термін важко поставити гру команді. Але мета в футболі – це результат. А Юрій Павлович його досягає. Він дає шанс і молоді, і ветеранам. Крім того, неозброєним оком видно, як почали горіти очі в багатьох “вічно перспективних” – хоча б у цього ж Алієва, на якого вже в Києві мало хто розраховував… Але Сьомін завжди відзначався прихильністю до молоді.
Про “Карпати” і ФК “Львів”
– Щодо “Карпат”, то команда мені подобається – особливо завдяки самовіддачі. А після перемог над “Зорею” і “Закарпаттям” має дещо послабитися психологічне навантаження на гравців, і має з’явитися більше віри в свої сили, а від цього – і розкутості в грі. На жаль, цього року також ще не був на іграх ФК “Львів”, хоча постійно стежу за матчами цієї команди за публікаціями в пресі.
Про протистояння “Динамо” і “Шахтаря”
– Боротьба за чемпіонство в чемпіонаті так чи інакше все-одно розгорнеться між “Динамо” та “Шахарем”. Уболіватиму, звісно, за киян. По-перше, за цю команду вболівав ще з дитинства. Тим більше, що зараз в “Динамо” працюють добре знайомі мені люди. Чим завершиться ця боротьба – наразі невідомо. Коли запитав Сьоміна, як він може охарактеризувати чемпіонат України, він сказав, що це дуже специфічний турнір. Грати важко, хоча за класом гри виділяються два лідери. Але нижчі за класом команди самовіддано грають проти фаворита. І грають в дуже закритий футбол…
Про Олександра Ракитського
– У “Локомотиві” активно спілкувався з Олександром Павловичем Ракитським, який тоді тренував там воротарів. У 1974-1977 роках він був воротарем “Карпат”, залишивши у Львові про себе хорошу пам’ять. Ракитський дуже часто згадував про “Карпати”, і завжди в позитивному плані. Гадаю, це був якщо не найкращий, то – один із один найкращих голкіперів львівського клубу за всю історію його існування…
Записав Михайло Романяк
