Відкритий чемпіонат України з водного поло львівське “Динамо” завершило на третьому місці. У півфіналі галичани змагалися з харківською командою “БМК”. Перший поєдинок вони виграли з рахунком 15:10, у другому протистоянні зазнали поразки – 8:2, також поступилися в третьому матчі – 16:5. У грі за третє місце підопічні Ігоря Зінкевича двічі здолала команду із Севастополя, яка приймала змагання стадії плей-оф (у першому матчі рахунок був 14:9, а в повторному – 14:13). Одразу після повернення з Криму наставник львівського “Динамо” відповів на запитання журналіста “Газети”. – Львівське “Динамо” є аматорською командою. Незважаючи на це, впродовж багатьох років ваші підопічні піднімаються на п’єдестал. Це свідчить про низький рівень водного поло в Україні?
– Попри те, що у Львові немає води, в нас функціонує дуже хороша школа водного поло. Ця структура збереглася ще з Радянського Союзу. Водному поло навчають у ДЮСШ, з’явилася ДЮСШ-3 та “Євроспорт”. І, що головне – в нас є училище фізичної культури. Якщо в інших закладах діти платять за воду, то в училищі вони тренують безкоштовно. Можу вас запевнити, що рівень водного поло за останній рік зріс. У нашому чемпіонаті змагаються іноземні команди – з Тбілісі, Мінська та Кишинева. Крім того, з’явилася ще одна професійна команда – БМК із Харкова. Ми зустрілися з нею у півфіналі плей-оф. Вважаю, перша гра з харків’янами нам вдалася. Але нас трішки підвів воротар Руслан Білобродка. Він не зміг виїхати на останній тур, а тому місце у воротах зайняв його дублер. У першому матчі він відстояв добре, а в наступних діяв не так упевнено. Він просто ніколи не грав стільки поєдинків поспіль, а ми за добу провели три зустрічі. У третьому протистоянні в нашого голкіпера настав спад, він не витримав навантаження. Та й судді, як завжди, чомусь більше симпатизують сильнішим командам. А ось із севастопольською командою першу гру ми знову провели добре, а в наступній дещо розслабилися, хоча змогли таки вирвати перемогу.
– А чому в часи Радянського Союзу водне поло культивували саме у Львові?
– Після Другої світової війни найкращі басейни на території СРСР залишились у Львові. Тому чемпіонат Радянського Союзу проводили в нашому місті. У нас з’явилася команда “Динамо”. Загалом професійних команд у місті було чотири. Чимало збірників СРСР виховали на Галичині, з-поміж них були й олімпійські чемпіони. Взагалі, львів’яни були чи не єдиною провінційною командою у вищій лізі всесоюзного чемпіонату, інші представляли столиці республік. У нас також завжди був хороший тренерський потенціал. Допомагає те, що від 1973 року в спортінтернаті функціонує відділення водного поло. До речі, перший матч у Львові з водного поло відбувся ще 1914 року. Тобто місто має славні традиції у водному поло.
– Невже навіть у повоєнній Москві басейни були гірші, ніж у Львові?
– У Москві басейни були холодними. А у Львові, на вулиці Стуса, діяв збудований іще за Польщі басейн із підігрівом.
– На відміну від Радянського Союзу, нині в Україні спорт поставлено на комерційні рейки. Зважаючи на невелику глядацьку аудиторію водного поло, як гадаєте, реально знайти меценатів, щоб львівське “Динамо” стало професійною командою?
– Якщо Верховна Рада ухвалить закони, які сприятимуть меценатству, то гроші знайдуть. Пригадую, коли ми посідали третє місце в СРСР, басейн було переповнено глядачами. Нещодавно у Львові ми провели фестиваль дитячого водного поло. Змагалося близько сотні атлетів. Прийшло чимало людей. Звісно, більшість із них – батьки спортсменів, але вірю: за наявності в нас нормальних басейнів уболівальники з’являться.
– Які позиції України на міжнародній арені водного поло?
– 1996 року ми виступали на Олімпіаді. Після Ігор немало наших збірників переїхали за кордон, тепер вони представляють інші національні команди. Приміром, львів’янин Дмитро Стратан грає за Росію. Тодішню плеяду ватерполістів ми виховали ще за Радянського Союзу. Українці виступають у Франції, Італії, Угорщині, Хорватії.
– А теперішні львівські “динамівці” отримують запрошення з-за кордону?
– Уже зараз двома нашими гравцями цікавляться іноземні клуби. Це наша одвічна проблема –щороку відпускаємо двох-трьох спортсменів в інші команди. Відтак резерв у нас є, але, звісно, не такий, як був за Радянського Союзу. Тоді водне поло було значно масовішим видом спорту.
– А яка середня зарплата, приміром, гравця російського чемпіонату та ватерполіста “Динамо”?
– Середня зарплата гравця команди з четвірки найкращих у російському чемпіонаті становить близько 200 тисяч доларів на рік. Найкращі ж ватерполісти “Динамо” отримують близько 20 тисяч… гривень на рік.
– Третє місце в чемпіонаті України дозволяє виступати в єврокубках. “Динамо” має міжнародні амбіції?
– Від 1999 року ми не виступаємо на міжнародній арені. Це надто дороге задоволення. Хоча розуміємо, що майстерність потрібно шліфувати в єврокубках. 1997-го ми входили у дванадцятку найкращих клубів Європи, 1998 року були 14-ми. Участь в єрокубках дорого коштує, а відповідної підтримки не маємо. Львівська обласна влада надала нам 100 тисяч гривень, а міська – 60 тисяч гривень. Цих коштів вистачає на навчально-тренувальні збори та поїздки на матчі чемпіонату України. “Динамо” безкоштовно надає нам воду, хоча тренуємося мало – 2,5 години на день. Для зростання гравців цього мало. На тиждень вони мають тренуватися 12-13 разів. Плюс невеликі зарплати ватерполістів…
Розмовляв Гліб Ваколюк
Довідка
Ігор Зінкевич працює у львівському “Динамо” близько 20 років. З 1988-го по 1994 р. він був тренером львівського “Динамо”, а з 1995 року й до сьогодні – головний тренер команди. Як гравець почав виступати за “Динамо” в 16 років. Від 1977-го по 1987 р. був капітаном львівського “Динамо”. З 1995-го тренував молодіжну збірну України – вивів команду у фінал чемпіонату Європи, де його підопічні посіли 11-те місце. 1998 року під керівництва І. Зінкевича “молодіжка” потрапила на чемпіонат світу, де стала десятою. 1996 р. шестеро вихованців пана Ігоря із львівського “Динамо” потрапили у склад збірної на Олімпіаду в Атланту.
