Днями у Криму завершився командний чемпіонат світу зі стронгмену, де українці на чолі з Василем Вірастюком зайняли незвично “низьке” для себе третє місце. Та все ж наші земляки залишаються у числі найсильніших людей планети. Проте їх в команді лише п’ять осіб. А як же іншим українцям досягти того, аби наша нація справді була сильною. Саме сила й питання про те, як її досягнути, стало темою розмови “Газети” з відомим богатирем Василем Вірастюком.
– Пане Василю, ви, як ніхто інший, знає, як стати сильною людиною. Із чого варто розпочинати шлях до справжньої сили?
– Особливої формули успіху я не назву, адже якби знав її, то обов’язково сам би скористався. Але одразу зазначу, що багато людей мають бажання стати сильними, не підкріплюючи його жодними діями. Все-таки язиком працювати простіше, ніж підвестися з дивану й піти до спортивного залу. А почати займатися ніколи не пізно й ніколи не рано. От мій “малий” вже півроку відвідує секцію єдиноборств. Звісно, я ще не можу сказати, що він справді займається спортом, проте вже починає працювати над фізичною формою. Тому щойно дитина підвелася на ноги, почала бігати, батьки мусять дбати про її фізичний розвиток: навіть побавитися м’ячем, уже тоді малюк не сидітиме на місці, рухатиметься, займатиметься фізичними вправами.
– Наскільки важливі природні дані людини й чи можуть хлопці, яких у народі називають “хлюпиками”, стати дужими чоловіками?
– Якщо говорити суто про стронгмен, то, звичайно, природні дані відіграють дуже важливу роль. Невисокий худенький хлопчак не може стати богатирем. Вірити в це – себе дурити. До прикладу, в Україні не так вже й багато високих спортсменів, тоді як учасники нашої команди у середньому мають по 190 см зросту та 148 кг ваги. Але наголошую, це лише в тому випадку, якщо говорити суто про “мій” вид спорту. Натомість хлопець невисокого зросту, худорлявий може стати сильним. виступаючи в видах спорту, в яких є поділ на вагові категорії: важка атлетика, різні види єдиноборств, де є так звані “мухачі”, що виступають у версіях і 52, і 56 кілограмів.
– Спорт – сьогодні доволі недешеве задоволення. Чи обов’язково починати заняття з відвідування дорогих спортзалів, чи, можливо, варто обрати простіший і не такий затратний варіант?
– Знаєте, заняття в дорогих спортивних залах серйозного результату не дадуть. Справжніх успіхів досягають у підвалах, де панує робоча атмосфера людей, які знають, чого бажають досягнути. А українці – взагалі парадоксальні люди. Як свідчить досвід, що гірші умови тренування, то кращі результати. Це звучить дивно, але це дійсно так – за поганих умов у людини краще розвивається інстинкт до боротьби, до виживання. Скажімо, якби в наших умовах хоча б рік змусити працювати професіонального закордонного атлета, то він точно деградував би як спортсмен. Адже він звик до хороших умов, а наші вміють вигрібати асфальт під собою за будь-яких обставин.
– За словами одного тренера, що “на одному борщі рекордів не встановиш”. Яким має бути меню сильної людини?
– Це правда, на борщі нічого путнього не досягнеш. Бо що таке борщ? Добре, якщо в ньому є кусень м’яса, з якого можна взяти якусь користь, а все інше… Ну що поживного у вареній капусті чи бульбі? Як жартують спортсмени: картопля – це крохмаль, а від крохмалю тільки комірці тримаються. Тож, безперечно, людина, яка займається спортом, витримує великі фізичні навантаження, потребує висококалорійної їжі. Так, можна наповнювати організм рослинним білком, але без м’яса всеодно не обійтися. Ну й, звичайно, необхідно дотримуватися режиму. Можна іноді вживати алкоголь у розумних межах, але треба чітко усвідомлювати, коли цього категорично не можна робити. Зокрема, під час підготовки до серйозних стартів, коли весь організм – печінка, нирки, підшлункова тощо – працює на максимальних обертах, перебуває під великим навантаженням. От чого тоді організм точно не потребує – так це алкоголю.
– Чи можете порадити якусь коронну вправу, яка б допомогла бажаючим стати сильним досягнути перших успіхів?
– Насправді такої немає. Я, скажімо, починав спортивні заняття з легкої атлетики. Але не у буквальному розумінні цього слова. Ми багато бігали, стрибали, а ще багато часу проводили в рухливих іграх – баскетболі, волейболі… Такий активний спосіб життя вів 2-3 роки, й це дало мені досить надійний фундамент для подальшого фізичного розвитку. За це маю подякувати своєму першому тренерові.
– Яким було ваше перше досягнення, після якого ви визнали: “Так, я справді сильна людина!”?
– Не буду нічого вигадувати: це мій рекорд, установлений у Львові, коли протягнув п’ять трамвайних вагонів. А ще, коли ніс у руках протягом 19 метрів дві валізи вагою по 171 кг кожна. От тоді я справді міг собі сказати: “Ого, Василю! А ти сильний”.
– Чи вистачає людині лише фізичної сили, щоб вважати себе сильною?
– Вважаю, що сильні люди спокійніші та добріші, адже вони впевнені у собі. Їм нікому нічого не потрібно доводити, як то кажуть “вимахуватися”. Навіщо? Вони вже все довели, в тому числі й самі собі. Натомість невисокі люди дуже часто страждають від так званого комплексу Наполеона, намагаються щось комусь довести, переймаються цим. Роблять зі свого зросту справжню проблему. Сильній людині такі риси не притаманні.
Розмовляла Наталя Вихопень
