Олександр Петрів: “Рибу не ловлю, у звірів не стріляю”. Ексклюзивна розмова з олімпійським чемпіоном

Пістолетник Олександр Петрів, якщо не враховувати Ірину Мерлені-Микульчин, яка публічно відмовилася від львівської прописки, є першим олімпійським чемпіоном зі Львова за 28 років. Він виявився найкращим у швидкісній стрільбі з пістолета. У фінальних змаганнях Петрів обійшов двох німців. Один із них – триразовий олімпійський чемпіон Ральф Шуман.
Одразу після прильоту на рідну землю Олександр Петрів відповів на запитання журналіста “Газети”.

Яке завдання поставили для себе перед Іграми?
– Думав, що було б добре потрапити до фіналу, про інші результати не думав. Узагалі, у фіналі не варто щось планувати, це надто непередбачуваний вид спорту.
– Олімпіада – головні змагання чотириріччя. Важко було психологічно правильно налаштуватися?
– Справді, психологічний стан – один з основних компонентів успіху в кульовій стрільбі. У Пекіні думав одне: це просто моя робота, яку потрібно добре виконати, емоційне тло намагався ігнорувати.
– Тож такі визнані майстри, як Рейце, Єкімов і Шуманн, високий рівень майстерності яких не викликає сумніву, не зуміли впоратися з хвилюванням?
– Я сказав би, що цього дня мені хотілося перемогти більше, ніж їм. Хоча впродовж сезону вони демонстрували кращі результати. Мабуть, я доклав більше сил для досягнення перемоги. У день фіналу в мене було відчуття, що на багато здатен.
– А як загалом налаштовуєтеся перед виступом? Є якийсь особливий ритуал?
– Ні, особливого ритуалу немає.
– А ви забобонна людина? Приміром, якщо в день змагань чорна кішка перейде дорогу, дуже засмутитеся?
– Щиро кажучи, не вірю навіть у прихильність фортуни. Як на мене, кожна людина повинна розраховувати лише на власні сили. Переконаний, що фортуна – тільки для слабаків.
– Хто першим вас привітав і кому ви насамперед телефонували після здобуття медалі?
– Після фіналу мені не дозволяли нікому телефонувати, спершу мав пройти допінг-контроль. А коли відбув цю процедуру, зателефонував мамі. Мене відразу ж привітали журналісти, були дзвінки від чиновників зі Львова та Києва.
– У Пекіні на допінг перевіряють призерів усіх видах спорту. Для кульової стрільби це проста формальність чи все-таки й тут трапляються допінг-скандали?
– Звісно, в нашому виді спорту теж є допінг-порушники. У тому ж Пекіні за вживання заборонених препаратів дискваліфікували корейського стрільця. Кульовики можуть уживати заспокійливі засоби, дехто не гребує алкоголем, який може допомогти заспокоїтися.
– Якою зброєю користуєтесь і скільки вона коштує?
– У мене зброя ручної роботи. Виготовив її наш зброяр Ібрагімов. Він склав докупи найкраще з механізмів двох пістолетів, яким було близько 30 років, а також додав власні задумки. Тож пістолет у мене ексклюзивний, другого такого у світі немає. Стріляю з нього вже півтора року.
– Невже науковий прогрес не торкнувся зброярства й у спорті найвищих досягнень досі актуальні пістолети 30-річного віку? Адже в конкурентів, мабуть, зброя сучасніша й досконаліша?
– Радянська зброя безвідмовна, а Ібрагімов ще й удосконалив її. За кордоном зброя справді сучасна, але вона часто підводить, бувають осічки.
– Скільки коштує пістолет, пострілами з якого можна вибороти олімпійське “золото”?
– Як уже казав, у мене ексклюзивна зброя, тож оцінити її складно. А ось іноземна зброя пристойного рівня вартує близько півтори тисячі євро.
– Україну можна назвати одним із лідерів світової кульової стрільби. Але ваш вид спорту в нашій країні не назвеш популярним. Яка ситуація в інших країнах?
– Приміром, у Німеччині кульова стрільба є дуже популярним видом спорту. Звісно, не таким, як футбол, однак не дуже відстає від нього. Там стрільба – це народний вид спорту. Доволі популярна кульова стрільба в Америці. А в інших країнах ситуація аналогічна до нашої. Щоб вона змінилася, потрібно залучати телебачення, транслювати бодай фінали. Хоча це вже не моя справа, я повинен добре тренуватися та демонструвати результат, а про популяризацію нехай думає керівництво.
– Порівняйте власні умови для підготовки з тими, які є у ваших конкурентів?
– У Львові дуже хороше стрільбище. У світі таких не більш ніж два. В нас можна тренуватися в будь-яку пору року, адже маємо закритий тир. Це унікальна споруда. А нещодавно нам ще й встановили електронне табло. Єдине – в конкурентів краще фінансування. Крім того, на них більше працює наука.
– Як наука сприяє снайперам?
– Ідеться про різні фармакологічні засоби. Ми ж звикли вживати лише вітаміни, тобто нічого особливого. А в них раціон спортсменів ретельно добирають. З американцями та німцями завжди масажист, психолог. Натомість до нас масажист приїздить лише на тренувальні збори, які регулярно проводять у Львові.
– Але Національний олімпійський комітет України рапортував, що до Пекіна виїхало значно більше медиків, аніж на попередні Ігри. У цій делегації було чимало масажистів і психологів…
– Мені не вдалося потрапити на прийом до масажиста. Якось запитав у тренера, як можна це зробити. Він сказав, що масажисти більше працюють із легкоатлетами, плавцями, а мені цей масаж може зашкодити. Кульовики потребують специфічного масажу, він не повинен бути жорстким. Хоча дуже хотілося б, аби в Пекіні, як і на тренувальних зборах у Львові, з нами був власний масажист.
– Часто від олімпійських чемпіонів можна почути, що після Ігор вони втрачають мотивацію. Мовляв, уже не потрібно щось доводити навіть собі, тому не має бажання й надалі наполегливо тренуватися. Як у вас із цим?
– Наразі зарано робити якісь висновки. Проблем із мотивацією поки що не відчув, хочу й далі виступати. А там побачимо. Пригадую, два роки тому переміг на етапі Кубка світу, а на наступному етапі довго не міг зібратися, було нецікаво змагатися. Тож про проблеми з мотивацією можна буде поговорити після перших змагань.
– Але змінювати професію точно не маєте наміру?
– Стовідсотково… Обов’язково виступатиму далі. Тому ж титулованому німцю Ральфу Шуманну 48 років, а він у Пекіні виборов “срібло”.
– Усім відомо, що за золоту нагороду Ігор в Україні дають 700 тисяч гривень. Яким був ваш найбільший гонорар раніше?
– Важко пригадати… (Після паузи) За медаль, здається, на чемпіонаті світу, я отримав 500 американських доларів. Це до Пекіна був мій найбільший гонорар.
– Уже знаєте, як розпорядитеся грішми?
– Думав, але нічого путнього на гадку не спадає. Приїду додому, пораджусь із близькими й вирішу.
– І наостанку, як проводите вільний час?
– Полюбляю кататися на велосипеді, улюблений маршрут – через Брюховичі на кар’єр. А загалом я вегетаріанець, рибу не ловлю, у звірів не стріляю.

Розмовляв Гліб Ваколюк

Author: Іван Муженко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *