Кажуть, що хороший воротар, як хороше вино: чим старший – тим кращий. На сьогодні вихованець воротарської школи київського «Динамо» Всеволод Романенко у «Карпатах» найстарший. Його поява у Львові була доволі несподіваною, однак гра в стартових турах приємно вразила уболівальників.
– Усе трапилось дуже швидко, – каже Всеволод. – Мені з Угорщини зателефонував Володимир Васютик – новий тренер воротарів «Карпат» – і запропонував пограти у Львові. Якраз у «Закарпатті» в мене закінчився контракт, і я погодився, бо «Карпати» – молода й амбітна команда.
– Досить дивно, що воротар твого рівня у «Закарпатті» був усього лишень дублером Бабенка.
– Ситуація була там непроста… Усім процесом керував віце-президент, який і казав тренерам, хто повинен грати. Наставники там права голосу практично не мали. Бабенко був одним із людей керівництва.
– Карпати справді дуже молода команда. Як гравці поставилися до тебе?
– Вік у паспорті написаний. А на полі воротар у 30 років тільки починає грати. Польові гравці розкриваються у 22-23 роки. По-суті, ми з хлопцями на одному рівні. А в побуті… місцем в їдальні поступаються (сміється).
– Відчуваєш роль «дядька»?
– Наразі ні. Є кістяк команди, капітан з віце-капітанами. Я тут кілька днів лише, ще не знаю всіх нюансів, ще не до кінця влився. На полі я можу, звісно, прикрикнути… ну, вибачайте, така в мене позиція. Я воротар. Було б мені 20 років, я б все одно кричав на того ж Пшеничного, якому 27 років.
Клуб мандрівників
– Ти – вихованець «Динамо». Непросто було потрапити в команду?
– Я корінний киянин. До 23 років жив у столиці. Батьки розуміли моє захоплення, і в мене завжди був м’яч. Колись було багато майданчиків, тож я там пропадав. Приходили мужики ввечері додому, випили пива і давай у футбол грати. А м’яч-то був у мене. От і ставили на ворота, щоб не затоптати. Я і падав, і ловив, різне траплялося. Тут батько прочитав про набір у школу «Динамо». Проводили його Онищенко і Леонідов.
– Це той Леонідов, який був першим тренером Олега Блохіна?
– Так. Ми поїхали на Нивки. Окрім мене, було ще 120 дітей. Усіх розбили по «четвірках», дали м’яча. Кращих забирали, а мене і ще багатьох попросили прийти восени. Але потім спитали, хто в дворі на воротах стоїть? Я зголосився. Після кількох ударів мене записали в школу «Динамо». Це був 1984 рік, і з часом я дійшов до «Динамо-3». Там і підписав перший контракт. Але мене віддали в другу лігу – в оренду «Оболоні». Через деякий час я повернувся в «Динамо». У першій команді було троє воротарів: Кутєпов, Мартінкенас і Шовковський. У «Динамо-2» – Ковтун, Луценко і Кернозенко.
– Тоді були тренери спеціально для воротарів?
– Лише на початку 90-их приїхав Михайло Михайлов і працював зі всіма воротарями «Динамо». Ділив їх на вікові групи і займався по кілька годин. Михайлов мені дав процентів 90. Він прийшов у дуже вдалий для мене час, коли я формувався як воротар.
– А були можливості пробитися вище?
– Не було. З часом Мартінкенас і Кутєпов поїхали з «Динамо». У першій команді залишилися Шовковський і Кернозенко, ми з Луценком – в другій. Сходинки були незворушні. Все контролювалося першою командою. Шовковському потрібно була ігрова практика. Він грав у чемпіонаті, Лізі чемпіонів, за збірну України. Кернозенко – другий воротар і «Динамо», і збірної, йому теж була необхідна ігрова практика. Ми з Луценком стояли у другій команді через матч.
– Шовковського сварять через матч, а він далі продовжує стояти…
– У футболі і юриспруденції розбираються всі. Але грають одиниці. Що говорили про Шовковського після чемпіонату світу? Всі позамовкали. Що говорили, коли «Динамо» пробилось в півфінал Ліги чемпіонів?
– За штрафний від Ефенберга сварили…
– Ну, вибачайте. Яшин теж пропускав з середини поля між ногами. Проте й до сьогодні його вважають кращим. У всіх трапляються помилки.
– Після «Динамо» ти об’їздив добру половину України…
– Спершу я опинився в «Таврії». Її тоді очолив Володимир Мунтян, у якого були динамівські зв’язки. Він приїхав до Києва шукати воротаря. Запитав у Лобановського, кого можна взяти. Луценко в той час поїхав в «Уралан», я був третім голкіпером. Лобановський каже: «Бери Романенка». Михайлов на тренуванні спитав, чи хочу я поїхати. Кивнув, зібрав речі й полетів у Сімферополь. Але через постійну зміну тренерів я переїхав до Ужгорода, де організувалася команда «Закарпаття», по суті «Динамо-4». Мене запросив Калітвінцев. На жаль, вважаю, що ці півроку були для мене втрачені. Тоді на воротах стояв Ковтун – друг Калітвінцева. Він жодного тренування до кінця не витримав. Тому я поїхав до Франківська, але й там пробитися до вищої ліги команді не вдалося. І так склалися обставини, що я зустрівся з представниками «Оболоні», які запросили мене у столицю. Це був 2003 рік. Три роки я відіграв за киян у вищій лізі. А коли закінчився контракт, мені зателефонував Кварцяний – дізнався, що я вільний агент. І я приїхав у «Волинь».
Вуси а-ля Гітлер і 20 зелених яблук
– Про Кварцяного розповідають легенди. У тебе, мабуть, теж є кілька веселих згадок?
– Хто грав у Кварцяного – той в цирку не сміється. Уявіть: установка на матч. Сидить 14 легіонерів, серед них 8 африканців, решта серби. Кварцяний каже: «Ви сьогодні повинні зіграти, як Олександр Матросов». Ну, звісно, ті ні сном ні духом, хто такий Матросов. І він починає показувати. Каже Кушлику: «Іди за автоматом!». Той бере шварбу і лягає на підлогу. Кварцяний говорить: «Ти – фашист!», йде в інший бік і кричить Кушлику: «Стріляй!». Кушлик стріляє: «Тра-та-та-та-та». Кварцяний розганяється і кидається на Кушлика зі шваброю, як на амбразуру. Встає і питає: «Зрозуміли, хто такий Олександр Матросов»? Як після такого можна грати? Театр був ще той. Він і малював якісь фантастичні малюнки на дошці перед командою. Але можу сказати: Кварцяний – справедлива людина. Якщо ти поганий, він чесно і відверто каже тобі це в обличчя. Він справедливий, але дуже імпульсивний. Може і копняка під зад дати, якщо ти це заслужив. Скільки того було… і з пістолетом, пам’ятаю, по роздягальні ходив. Розказати всі історії – не вистачить газети.
– Які ще байки були у твоїй кар’єрі?
– В «Динамо» багато приколів було. То комусь машину за ріг перетягнуть, то долари фальшиві підкинуть на ниточці і дивляться з боку. Був у нас масажист. А Олег Лужний десь роздобув пачку фальшивих доларів – от підкинули йому і реготали. А ще якось заставили його відростити вуса, як у Гітлера, і місяць з ними ходити. Причому не можна було їх приховувати. Якщо він місяць проходить – отримає грошовий приз. Словом, він їх відростив, але на 27 день хтось побачив, що він ховав свої вуса десь в шалику. Ще було таке: поставили перед ним миску з двадцятьма зеленими яблуками, а гроші мід миску. На вісімнадцятому яблуці його така оскома вхопила… А ще хлопці придумали йому інше грошове завдання – з’їсти великого кавуна чайною ложкою…
– Хто із гравців тебе веселив?
– Дітковський з «Оболоні». Після гри пробіжка була. Ми в ліс забігали – бо не дуже хотілося ганяти після матчу. Сидимо усі, а він збирає амфітеатр навколо себе і розказує, як вихідні проводив. Вся команда на землі пластом лежала…
– А в «Карпатах»?
– Вася Кобін. Він веселий хлопець,проте всі можуть якийсь горбиль кинути.
– Хто сміхом, а от Олександр Шовковський не приховує, що після важкої гри може розслабитися і викурити дорогу сигару…
– Нема проблем. Ми усі живі люди, переживаємо за результат. Нічого страшного у цьому не бачу. Але треба знати міру, бо можна на два дні залягти.
– У вільний час маєш якісь захоплення?
– Я люблю просто по місту тинятися. По музеях і кінотеатрах не ходжу. А от в магазин зайти можу чи в кав’ярні кави випити. Це якщо сім’ї нема. В Луцьку я без них довго був. Зараз дружина і двоє дочок приїхали до мене. Вони в Києві живуть, а зараз канікули. Перевезти їх до Львова поки не можу – контракт у мене на рік. А старшій треба вступати в університет.
До теми
У дитинстві мені подобався Дасаєв. А зараз – Діда, Буфон та ван дер Сар, якого я вважаю кращим. Кана терпіти не можу. Він все робить не так, як мене Михайлов вчив. Найкращий воротар… я не бачив, як Яшин грає. А з тих, кого бачив, – Вальтер Дзенга, який брав своєю впевненістю і Жан-Марі Пфаф, як шоумен.
Інформаційний центр ФК "Карпати"
