Олімпійські ігри в Пекіні стали для України найвдалішими за часи незалежності. Наша команда завершила головні змагання чотириріччя на одинадцятому місці в неофіційному командному заліку. Українці здобули загалом 27 медалей: сім золотих, п’ять срібних і 15 бронзових. Для прикладу, з 28-х Олімпійських ігор в Афінах українська збірна привезла 23 нагороди (дев’ять золотих, п’ять срібних, дев’ять бронзових) і посіла в командному заліку 12-те місце. На Іграх 2000 року в Сіднеї наші спортсмени здобули також 23 медалі: три золотих, 10 срібних і 10 бронзових. На Олімпіаді 1996-го в Атланті українські спортсмени вибороли дев’ять золотих, дві срібних і 12 бронзових нагород.
Президент Національного олімпійського комітету Сергій Бубка поділився з “Газетою” враженням від виступу українців у Пекіні.
– Сергію Назаровичу, перед Олімпіадою експерти заявили, що Україна може сподіватися лише на 12-13 медалей. Завдяки чому вдалося аж удвічі перевиконати план?
– У спорті таке часто трапляється – надто він не передбачуваний. Ніколи не можна впевнено казати, як відбуватимуться змагання. Але цього разу несподіванка, на щастя, приємна. Усі атлети та їхні наставники добре підготувалися до Ігор у Пекіні й заслужено здобули медалі. Успіх на Олімпіаді є підсумок консолідування сил Національного олімпійського комітету, Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, федерацій, організацій на місцевому рівні. А все інше – талант наших спортсменів. Хоча, якщо відверто, результати українських атлетів не можна назвати очікуваними чи запланованими. Щоб такий виступ був системним і плановим, потрібно багато чого зробити. Насамперед необхідні зміни в системі спорту найвищих досягнень, у структурі дитячого та масового спорту, у спортивній науці й медицині. Тому ми не можемо стверджувати, що підсумок пекінської Олімпіади є каталізатором нашого стану справ у спортивній галузі.
– Саме напередодні Ігор вітчизняні функціонери часто говорили про серйозні проблеми в спортсменів. Мовляв, спортивна інфраструктура не витримує жодної критики, недостатньо фахівців тощо. З огляду на виступ українців у Пекіні, чи можна говорити, що ситуація в спорті не є катастрофічною?
– Ні, вона є саме катастрофічною. Що ми зробили для спорту після розпаду Радянського Союзу? Ми нині живемо завдяки тій спадщині. Нових палаців спорту з’явилося дуже мало, наявні споруди занедбано.
– Мабуть, показовим у цьому плані є досвід Китаю. Впродовж останніх десяти років ця країна суттєво розвинула спорт і, як наслідок, опинилася на першому місці в загальнокомандному заліку…
– Щодо цього питання нам не потрібно переймати в когось досвід. Китайці не винайшли велосипед – працюють за радянською системою. Нічого нового вони не вигадали, просто взяли те, що було, вклали гроші, залучили іноземних фахівців і зробили команду. Тобто в Україні потрібно адаптувати стару систему під сучасні реалії. А щоб іти цим шляхом, необхідна підтримка держави.
– З огляду на стан економіки України, можна нині виділяти необхідні кошти, зокрема, на зарплати дитячих тренерів і спортсменів-початківців, відбудову інфраструктури?
– Ви вважаєте, наша країна є бідною? Я з вами не погоджуюся. Погляньте, скільки дорогих автівок на вулицях великих українських міст. Такої кількості ви не побачите в найбагатших європейських країнах. Просто потрібно витрачати кошти в потрібному напрямі. Йдеться не лише про спорт найвищих досягнень, адже виступи на Олімпіадах – це лише вершина айсберга, спорт – це значно об’ємніше поняття. Йдеться про масовий спорт. Необхідно, щоб державні чиновники розставили акценти, обрали пріоритети. Ми ж говоримо про те, де виростатимуть наші діти – майбутнє нації – на вулиці чи в спортзалах. А коли масово залучатимуть населення до занять спортом, з’явиться необхідна кількість інвентарю, запрацюють зали, доступ до яких матимуть широкі верстви населення, тобто, коли запрацює система масового спорту, наставникам буде з кого формувати збірну. А нині, будемо відвертими, батькам потрібно купити дитині спортивну форму, оплатити послуги тренера. Це не є дешевим задоволенням.
– Україна готується до Євро-2012. Окрім іншого, проведення футбольних змагань означає будівництво чи реконструкцію стадіонів. Кажуть, що Євро спричинить у нашій країні футбольний бум. Популяризувати інші види спорту могло б допомогти проведення в Україні зимової чи літньої Олімпіади. Через скільки років ми будемо готові до цього?
– На сьогодні це не реально. Щоб стати претендентом на проведення Ігор, нам необхідно щонайменше 20-30 років. І це за умови, що економіка держави запрацює у правильному руслі. Потрібно реально дивитися у вічі фактам. За нинішніх умов проведення в Україні Олімпіади є нереальним.
– Повернімося до останньої Олімпіади. Хто зі спортсменів вразив вас найбільше?
– Вразили всі, хто піднімався на п’єдестал. Вони, як на мене, здійснили подвиг. А особливо запам’ятався виступ наших фехтувальниць. Дівчата першими вибороли для нас золоті нагороди, було дуже приємно стежити за їхнім виступом, за тим, як тендітні дівчатка проявили чоловічий характер.
– У Пекіні було чимало нарікань на якість суддівства. Як загалом оціните роботу рефері?
– На суддів завжди нарікають. Зазвичай це роблять переможені. Правомірність цих нарікань розглядатиме Міжнародний олімпійський комітет, наскільки я знаю, робота в цьому напрямі триває.
Розмовляв Гліб Ваколюк
До теми
Відповідно до указу президента України, чемпіони й призери 29-ї Олімпіади та їхні тренери щомісяця протягом двох років отримуватимуть за “золото” 15 тис. грн., за “срібло” – 12 тис. грн., за “бронзу” – 10 тис. грн. Окрім того, згідно з постановою уряду, нагорода за олімпійські заслуги становитиме: перше місце – 700 тис. грн., друге – 500 тис. грн., третє – 350 тис. грн.
