Трохи більше ніж за тиждень стартує новий чемпіонат України з гандболу. Срібний призер минулих двох чемпіонатів львівська "Галичанка" під проводом нового-старого тренера Георгія Воронова намагатиметься вже в цьому чемпіонаті позбутися приставки "віце" та стати повноправним чемпіоном. Про те як і наскільки команда готова до нового сезону, про проблеми в гандболі та завдання на сезон розповів в інтерв’ю "Газеті" головний тренер львів’янок. – Ви очолили "Галичанку" трохи більше, ніж три місяці тому. До команди, мабуть, встигли адаптуватися. Скажіть, які реальні завдання можна вирішувати з колективом?
– Якщо вас цікавить потенціал, то він доволі високий. Перед тією командою, яка є нині, можна ставити високі завдання, адже "Галичанка" добре укомплектована, тут зібрані гравці високого рівня. Однак передусім необхідно, так би мовити, знайти правильний шлях, аби "витягти" із гравців їхні максимальні можливості. Також слід розуміти, що на все потрібен час, не буває такого, щоб зібрав талановитих людей і одразу ж отримав "ансамбль".
– Із головними суперниками за медалі вже ознайомилися?
– Незважаючи на те, що працював за кордоном, встигав слідкувати за українським гандболом, тому якогось особливого ознайомлення із суперниками не потребую. Серед команд Суперліги непогано підсилився, порівняно з минулими сезонами, криворізький "Смарт". Варто також відзначити й "Податкову Академію" до складу якої увійшла Ляпіна, яка завершила свою роботу в "Моторі", тож поборотися буде з ким.
– Як вважаєте, чи здатний ще хтось, окрім "Мотору", реально претендувати на "золото" чемпіонату?
– Думаю, що перелічені команди зможуть по-справжньому вступити в боротьбу за чемпіонство.
– Пане Георгію, "Галичанка" завершила своє тренувальне турне Європою. Розкажіть, як воно проходило та з якими проблемами вам як тренеру довелося зіштовхнутися під час цих зборів?
– Так, ми брали участь у різних турнірах, які проходили в Угорщині та Словаччині. Основним завданням таких змагань є напрацювання ігрових і командних зв’язків, насамперед між захисною та атакувальною ланками. Які були проблеми? Це вироблення колективної взаємодії в команді, адже колективна гра – це основа. Яким би не був сильним гравець у індивідуальному плані, якщо немає колективного взаєморозуміння, то ця майстерність нівелюється. Тому для "Галичанки" на цьому етапі головним є колективна гра.
– Хто із гравців "Галичанки", якщо такі були під час зборів, вас найбільше вразив?
– (Сміється) В якому плані? Позитивному чи негативному? Я не сказав би, що мене хтось особливо здивував, просто для себе підтвердив думку про деяких гравців. Зокрема, щодо Євгенії Шимкуте, Вікторії Тимошенко. У Вікторії, щоправда, були серйозні проблеми зі здоров’ям і навіть стояло питання про завершення нею кар’єри гандболістки. Але завдяки наполегливості спортсменки та старанню медиків поставили її на ноги. Вона увійшла до складу команди і ми на неї розраховуємо. А загалом у мене було доволі чітке уявлення про стан справ у команді. Їдучи до Львова, чітко уявляв силу команди та завдання, які з нею можна вирішувати. Погоджуючись очолити команду, я не брав "кота в мішку", тому просто ще раз пересвідчився у боєздатності колективу. Бували проблеми з молодими гравцями та й, зрештою, команда доволі молода, однак усе вирішується.
– Як відомо, трохи більше ніж за тиждень стартує чемпіонат України. Як плануєте провести цей час? Чи будуть спаринги, якщо так – то з якими суперниками?
– Спарингів не буде, адже немає команд, які могли б стати для нас спаринг-партнерами. Зрештою, ми не планували проводити спаринги. Поступово колектив переходить на більш полегшений режим тренувань: удосконалення техніки, тактики, тощо. Також виправлятимемо ті помилки, які виявили під час зборів у Європі. А вже 13 вересня вирушаємо на гру в Запоріжжя.
– У єврокубках жереб вам у суперники "призначив" дворазового володаря Кубка Росії ростовський "Ростов – Дон". "Галичанка" в цій парі не є фаворитом. Як вважаєте, за рахунок чого можна здолати росіянок?
– Просто потрібно бути сильнішими… Команда "Ростов – Дон" за підсумками минулого чемпіонату Росії посіла високе четверте місце, а це багато про що говорить, адже російська ліга доволі сильна, в ній щонайменше вісім команд щорічно претендують на чемпіонство. Якщо не помиляюся, "Ростов – Дон" у плей-оф поступився тільки одним м’ячем волгоградському "Дінамо". А волгоградці, як відомо, є діючими володарями Європейського Кубка кубків. Тож, як бачите, співвідношення сил не рівне. Також слід додати, що у своєму складі росіянки мають чотирьох гравців збірної Росії, в команди серйозна фінансова підтримка, тому до суперника ставимося дуже серйозно. Нам привезли відеозаписи ігор росіянок, будемо їх вивчати. З жеребом, без сумнівів, не пощастило. Якщо іншим командам у суперники дісталися команди з Кіпру, Бельгії чи Ізраїлю, яких легко можна проходити, то ми отримали одного з фаворитів турніру. Але потрібно поборотись і тоді можна розраховувати на позитивний результат.
– Ви попрацювали достатньо часу в Азербайджані, тренували збірну цієї країни та команду "АБУ". Розкажіть, наскільки робота там відрізняється від роботи з "Галичанкою"?
– За великим рахунком робота практично нічим не відрізняється. Проте в клубі "АБУ" є свої переваги, які полегшували роботу: ця команда має прекрасне фінансування, на високому рівні розвинута інфраструктура, також є красень-спорткомплекс з усіма зручностями. Проте, з іншого боку, там велика проблема із гравцями. Нині в Азербайджані практично відсутні молоді талановиті гравці. Така ситуація склалася через те, що після перебудови в країні ослабла робота в дитячих спортивних школах. Гравці з Європи до Азербайджану їдуть з неохотою, чого не скажеш про Україну – у складі "Галичанки" є достатня кількість висококваліфікованих гравців, тому в цьому плані в Україні легше, залишається тільки працювати засукавши рукави.
– Порівняйте азербайджанський та український гандбол…
– Як уже зазначав, там проблеми з кадровим потенціалом, приміром у команді, де я працював, було щонайбільше чотири гравці, з якими можна було вирішувати серйозні завдання. За радянських часів у чемпіонаті СРСР, який був значно сильнішим за будь-яку теперішню пострадянську лігу, Азербайджан стабільно представляла жіноча команда, тому ця держава має хороші гандбольні традиції. Однак після розпаду СРСР в Азербайджані, як і в Україні, виникли приблизно ті самі проблеми – коли спорт і культура відійшли на другий план. А якщо порівнювати тактику, техніку чи взагалі школи, то в цих двох країнах вони розвиваються в приблизно одному напрямі, адже мають спільне радянське коріння.
– Окрім Азербайджану, ви ще встигли попрацювати у Європі. Яке ставлення до гандболу там?
– І у Словаччині, і в Угорщині ситуація в гандболі нестабільна, а це пов’язано насамперед із нестабільним фінансуванням, що призводить до серйозних проблем. Наприклад, в одного із найстаріших клубів Угорщини "Форенцвароша" через брак грошей стоїть питання про розпад команди, схожі проблеми в іншого гранда угорського футболу команди "Дунафер", тому в тих країнах в Європі, в яких довелося попрацювати, якщо є гроші, то є і гандбол.
– Чи не боїтеся зіштовхнутися з подібною проблемою у Львові?
– За той короткий час, який я перебуваю на посаді тренера "Галичанки", і в чому вдалося розібратися, сказав би, що фінансування у Львові на належному рівні. "Галичанка" в плані грошей чи не найстабільніша команда в Україні, тому проблем не має бути.
– Наскільки змінилася "Галичанка" з моменту, коли востаннє з нею працювали?
– В команді, з якою працював 2001 року, як на мене, було менше гравців такого високого класу, як сьогодні.
– Яке завдання стоїть перед "Галичанкою" в Європі та в чемпіонаті?
– Ви ставите доволі провокаційне питання, адже всі чудово знають і розуміють, що "Галичанка" боротиметься за чемпіонство. Перед нами стоїть завдання виграти золоті медалі чемпіонату України. А на євроарені нам нібито ніхто не наказує перемагати росіянок, але якщо б ми їх здолали, то напевно від такого результату ніхто не відмовився б.
Розмовляв Андріан Снігур
