Головний тренер луцької “Волині” Віталій Кварцяний не з тих, хто “полізе за словом у кишеню”. Футбольні вболівальники добре пам’ятають його гумор і манеру спілкування. Тоді, коли “Волинь” грала у вищій лізі, чи не кожне інтерв’ю з Віталієм Кварцяним було сповнене влучних епітетів і відвертої критики і своєї команди, й суперників. Нині наставник лучан інтерв’ю дає нечасто. Оскільки “Волинь” грає в першому дивізіоні, інтерес до його персони помітно зменшився.
Про те, коли лучани збираються повернутися в елітний дивізіон, і про рівень першої ліги “Львівська газета” поцікавилася в самого Віталія Володимировича. – Як оціните старт своєї команди в першій лізі?
–Цей чемпіонат ми почали не дуже вдало. Були несподівані поразки. З колії нас дуже сильно вибили червоні картки, травми футболістів, у підсумку ми ніяк не може зіграти повним складом (у восьми турах чемпіонату “Волинь” зазнала чотири поразки та здобула стільки само перемог. Лучани в турнірній таблиці на дев’ятому місці з 12-ма очками, – “Газета”).
– Ваша команда дуже молода, вікових гравців, як Микола Лапко, небагато, грають здебільшого хлопці 1988-1993 років народження. З ними, мабуть, складно працювати в першій лізі?
– Складно, але іншої дороги немає. Треба підтягувати молодь. Дубль “Волині” грає не в другій лізі, а на першість області. Тому залучаємо юних футболістів до тренувань із першою командою. Даємо їм змогу відчути порох першої ліги, так би мовити дорослого футболу. А то у 18 років може бути пізно, навіть у 15-річних трапляється деформація координацій рухів, розкутості. А так залучаємо юнаків: витримають – отже, будуть хорошими футболістами, а якщо ні, то не має чого сподіватися, що вони у 20 років заграють.
– Яке завдання “Волині” на сезон?
– Виходити на кожен матч і перемагати.
– Сформулюю питання інакше… Коли “Волинь” боротиметься за путівку в елітний дивізіон?
– Президент харківського “Металіста” Олександр Ярославський нещодавно озвучив вимоги до клубу елітного дивізіону. Щоб грати в Прем’єр-лізі, харків’яни реставрують стадіон, створюють власну академію, будують базу. Інфраструктура повинна бути в кожної команди елітного дивізіону від “а” до “я”. А існувати в Прем’єр-лізі, як ФК “Львів”, київський “Арсенал” чи ФК “Харків”… Немає сенсу будь-якою цінною чіплятися за вищу лігу. Треба мати для цього натуральні підстави. А нам нині бракує розуміння міської й обласної влади. Влада не завжди усвідомлює “що до чого”, в неї політичні амбіції перекривають розвиток спорту. Наш стадіон свого часу ліцензували для проведення матчів розіграшу Кубка УЄФА. А нині на “Авангарді” відбувається широкомасштабне добудовування легкоатлетичного комплексу. У Волинській області два легкоатлета і 72 тренери. Це добре, що їх підтримують, але не в таких же масштабах. Тепер ми не зможемо реконструювати стадіон для європейських змагань. Щодо нашого повернення в еліту: перш ніж “вбахати” гроші, потрібно все добре зважати. Не хочемо, щоб вийшло так: гроші витратили, вийшли в Прем’єр-лігу, а потім мучимося з нею.
– Принаймні бачите “світло в кінці тунелю”? Скажіть бодай орієнтовно, коли “Волинь” переслідуватиме мету повернення у вищу лігу.
– У нас серйозний президент, він працює на перспективу. Щороку щось добудовуємо, але масштабного господарства в нас немає. Хоча маємо хороший стадіон для дітей, непогану тренувальну арену. Гріх нарікати. Але для Прем’єр-ліги нам потрібно ще добряче попрацювати. Хочемо повернутися в еліту всерйоз і надовго, а коли клуб буде до цього готовий, мені складно сказати.
– Торік із першої у вищу лігу перейшли “Нафтовик” і “Закарпаття”. Рік вони протрималися в еліті, а тепер знову грають у першій лізі. Цьогоріч підвищилися у класі ФК “Львів” та “Іллічівець”. Обидві команди тепер перебувають унизу турнірної таблиці. Це свідчить про те, що різниця між першою та вищою лігою дуже суттєва?
– Різниця, звісно, є. Як ФК “Львів” виходив у вищу лігу, ми всі знаємо. Малюнок гри у цієї команди непоганий. У Степана Юрчишина є деякі хороші гравці, наприклад, воротарі, захисники, однак у нападі, крім братів Баранців, немає нестандартних футболістів. Грати й удома, і на виїзді з одним нападником безперспективно. Переконаний, у ФК “Львів” обмаль талантів. “Іллічівцю” було створено хороші умови ще тоді, коли команда грала у вищій лізі. У першому дивізіоні маріупольців спершу тренував Семен Альтман, а потім – Олександр Іщенко. Обоє –фахівці пристойного рівня. В команди стабільне фінансове становище, в них було все, що завгодно: літаки, поїзди, умови для тренувань. Тому не дивно, що “Іллічівець” вийшов у вищу лігу.
– А як виходив у Прем’єр-лігу ФК “Львів”?
–Судді не чіпали львів’ян, а коли потрібно було, то й допомагали. Будемо відвертими: ми ж не сліпі, все бачили. А нині це “городянам” виходить боком. У матчах із такими командами, як “Дніпро” чи “Металіст”, судді їм не допомагатимуть.
– В елітному дивізіоні ви працювали багато років. Сумуєте за елітою?
– Хороше запитання… Не кривитиму душею: за якістю організації, за мотивацією, можливістю тренера творчо реалізуватися, перша та вища ліга – небо і земля. Ще торік сумнівався, а тепер упевнений у тому, що в першій лізі фахівці деградують. Адже тут немає великих перспектив. Усі клуби грають від захисту, знаходять 10 футболістів, які весь матч відбиваються у власному штрафному майданчику та сподіваються на випадковий гол. Робота в першій лізі схожа на каторгу. Взагалі цей дивізіон є яскравим свідченням деградації українського футболу. Працювати у Прем’єр-лізі значно цікавіше, там багато кваліфікованих суперників, у матчах з якими можна демонструвати хороший футбол. Вони ж атакують, а не захищаються. В першій лізі з цим складно. Відсотків 90 наших команд думають лише про те, щоб не пропустити, а це – деградація.
– Невже за останні роки не було пропозицій від команд елітного дивізіону?
– Звісно, на відмінну від Грозного, суперклуби мене не кликали, але пропозицій не бракувало. Більш ніж половина українських команд пропонувала мені роботу. Але я прикипів до “Волині”. Хочу вивести свою команду до рівня серйозного конкурента у вищій лізі. Президент нашого клубу на нормальному шляху, тепер головне, аби йому не заважали. А рік чи два провести в одній команді, а потім перейти в іншу – це не для мене.
Розмовляв Гліб Ваколюк
