Ім’я арбітра ФІФА Андрія Шандора добре відоме в футбольному світі. Його кваліфікація та професіоналізм напевне ні в кого не викликають сумнівів. І невипадково саме 40-річний галичанин часто обслуговує найпринциповіші та найвирішальніші поєдинки як в чемпіонаті, так і в Кубку України. За плечима Шандора й суддівство багатьох міжнародних матчів – як на рівні збірних, так і клубів. Та все ж пан Андрій досить часто знаходить час і для обслуговування поєдинків обласного масштабу та різноманітних дитячих турнірів. Останнє є невипадковим, адже Андрій Арпадович уже не один рік працює завучем СДЮШОР „Карпати”. – Пане Андрію, ви із тих арбітрів, котрі обслуговують поєдинки найрізноманітнішого рівня – від зустрічей національних збірних до турнірів обласного рівня та матчів дитячих команд. Чи не боїтеся, що це негативно вплине на вашу кваліфікацію: все ж надто різний рівень?
– Така точка зору притаманна навіть деяким відомим арбітрам. Але я вже не раз переконався на власному досвіді, що вона є помилковою. Навпаки, чим більше матчів суддя обслуговує, тим це краще для його кваліфікації. Звичайно, все потребує розумних меж. Пам’ятаю, коли я ще був на зборах молодих арбітрів УЄФА, голова суддівського комітету німець Фолькер Рот у своїй лекції наголошував, що кожен арбітр повинен прагнути до того, аби мати практичний арбітраж один раз на три дні. І я в подальшому переконався на собі, що жодне самостійне тренування не може замінити суддівства. І потім, поєдинки нижчого рівня – це чудовий плацдарм для експериментів: можна спробувати, в яких ігрових ситуаціях куди бігти, що фіксувати. А ще можна моделювати різноманітну манеру своєї поведінки. Але обов’язково потрібно після кожного матчу проаналізувати свою роботу і зробити правильні висновки.
– Наскільки відрізняється суддівство юнацького та дитячого футболу від дорослого?
– В юнацькому, а тим більше в дитячому футболі, я не лише суддя, а ще й педагог. Тут не можна тупо фіксувати порушення правил, а потрібно вчити хлопців. Наприклад, якщо юний гравець десь трішечки не так вкинув аут, то я на перший раз його не караю, але попереджаю і, наскільки можливо, пояснюю, що він зробив неправильно. Але так може собі дозволити чинити лише досвідчений арбітр. А от молодим треба все чітко фіксувати, адже вони самі ще тільки вчаться суддівству. Також треба сказати, що діти грають значно емоційніше, а це подекуди призводить до необдумано грубої гри. Особливо часто таке жорстоке ставлення до суперника можна спостерігати, коли команда програє. Причому конфлікт може виникнути на рівному місці і в найменш очікуваний момент. Тому з ними не можна розслаблятися ні на мить і увесь час бути готовим присікти навмисну грубість. І якщо вона трапляється, то її потрібно карати по всій строгості закону. Дорослі більш шанобливо ставляться до колег по цеху і навмисно грубо грають значно рідше.
– Тренери часто висловлюють своє незадоволення арбітрами. А як ви загалом оцінюєте рівень знань вітчизняними тренерами правил футболу?
– Скажемо так, процес потихеньку налагоджується. Цьому сприяє ліцензування. При складанні іспитів є багато питань суддівства. Причому вони далеко не прості. Так що життя саме заставляє їх вчити правила. Проте чомусь у процесі підготовки футболістів правилам гри приділяється дуже мало уваги. А це неправильний підхід до справи. Так, арбітр повинен знати всі правила досконало, але ж і гравці та тренери мають бути максимально близькими до цього.
– Ви працюєте завучем СДЮШОР „Карпати”. Чи проводите заняття з вивчення правил з тренерами та вихованцями школи?
– По мірі можливостей, звичайно, проводжу. У нас в школі є методичний кабінет, там і займаємося. І не лише з карпатівцями. Запрошували мене також тренери з УФК. Кілька разів займалися і з „Карпатами-2”.
– Ви є арбітром в полі. А в ролі лайнсмена себе не пробували?
– Знаєте, я одразу відчув, що робота на лінії, це не для мене. В моїй суддівській кар’єрі був момент, коли я три сезони поспіль обслуговував матчі другої ліги і ніяк не міг пробитися принаймні в першу. Ось тут мені якось на зборах і запропонували спробувати себе в ролі асистента. Але я одразу відмовився й зумів переконати тодішніх керівників АФА в тому, що це не моє. Вважаю, що арбітраж в полі і на лінії – це дві різні суддівські професії, в кожній з яких потрібно постійно вдосконалюватися. А судити і там, і там, це в принципі неправильно. На жаль, нинішня молодь часто задовольняється мінімумом і погоджується на роль асистента, шукаючи легший шлях у суддівстві. Та й взагалі, я як голова комітету арбітрів Федерації футболу Львівщини можу стверджувати, що з арбітрами в нас серйозні кадрові проблеми.
– І в чому, на вашу думку, причина цього явища?
– Нині побутує думка, що надто вже це невдячна справа. І значною мірою такому іміджу сприяють ЗМІ. Складається враження, що журналісти тільки те й роблять, що вишукують помилки в діях арбітрів. А при сьогоднішній телевізійній техніці зробити це зовсім не важко. Як сказав колись знаний італійський суддя П’єрлуїджі Коліна, телебачення – це ворог арбітра. Я згоден, що судді помиляються. Але ж вони так само, як тренери і футболісти, живі люди. Однак чомусь, коли тренер обирає помилкову тактику чи робить невдалу заміну або гравець не влучає з двох метрів у ворота чи не реалізовує вихід сам-на-сам з кіпером, то цим моментам приділяється значно менше уваги, ніж ситуації, коли арбітр міг, скажімо, пенальті поставити, а міг і не свиснути взагалі. Так що упередженість з боку журналістів у відношенні до суддів трапляється на кожному кроці. А ще деякі молоді хлопці, хоч і мають певні здібності, не йдуть в школу арбітрів, бо кажуть, що у них немає грошей. І це не дивно. Бо у нас вже давно всі вважають, що все можна лише купити, а чесним шляхом нічого не доб’єшся. І що з цим робити, я навіть не знаю.
– Вас, як і всіх арбітрів, також не раз критикували. Як ви до цього ставитеся?
– Сприймаю критику цілком нормально, але якщо вона не огульна, а конкретна і базується на фактах. А от критику, що висловили в образливому тоні, я не сприймаю взагалі. Як кажуть, є критика, а є критиканство. А взагалі вважаю, що без критики не може бути прогресу.
– Якщо припускаєтеся помилки, чи можете її визнати і вибачитися перед тренером чи гравцем, по відношенню до якого це трапилося?
– Можу і роблю це, якщо переконаний у своїй неправоті на сто відсотків. Можу навіть це зробити прямо по ходу матчу.
– Бувають ситуації, коли арбітр, помилившись в одну сторону, намагається повернути „борг”.
– Це психологія. Зі мною на початку також таке траплялося. Це взагалі характерно для молодих арбітрів. Але це неправильно. Якщо вже наламав дров, то потрібно забути про помилку, бо в іншому разі виходить ще на гірше.
– А що ви відчуваєте після матчу, коли розумієте, що зробили серйозну помилку?
– Як і кожна нормальна людина, відчуваю дискомфорт. Погано сплю, а буває, взагалі не можу заснути до ранку. Неприємно це все, але що вдієш, таким є життя і від цього нікуди не втечеш.
Інформаційний центр ФК "Карпати"
