2008 рік став наразі найуспішнішим у кар’єрі молодого брасиста Ігоря Борисика: перемога на чемпіонаті світу в англійському Манчестері, нагороди та знову перемоги на етапах Кубка світу. І навіть сьоме місце на Олімпіаді Ігор вважає досягненням. Принаймні досвід Пекіна-2008 має допомогти досягнути успіху в Лондоні 2012 року. 
Тепер, коли сезон для плавців вийшов на фінішну пряму, Ігор Борисик поділився з “Газетою” своїми враженнями від року, що минає.
– Ігорю, рік підходить до завершення, вже можна підвести певну риску. Тим паче, що для вас він видався справді багатим на події: чудові виступи на чемпіонаті світу й етапах Кубка світу, дебют на Олімпійських іграх, хоча, на жаль, там ви залишилися без нагород. Як оцінюєте для себе цей рік?
– Вважаю, що рік минув для мене дуже вдало, адже, крім чемпіонату Європи в Ейндховені, на всіх інших змаганнях виступив добре. Навіть сьоме місце на Олімпіаді не вважаю невдачею. Так, на жаль, не вдалося на 100-метрівці вийти з однієї хвилини, на що розраховував, але, скажімо, на дистанції 200 м я побив власний рекорд, причому двічі. Тож таки підняв для себе планку результатів, знаю, в якому керунку рухатися далі. Зрештою, вважаю, що звинувачення, які лунали на адресу плавання, в тому, нібито ми провалили Олімпіаду, несправедливі. Знаєте, з таким “провисом”, який виник в українському плаванні, з тими умовами для підготовки, які ми мали, ми виступили доволі добре. Тим паче, що насправді, багато плавців у Пекіні показували свої найкращі результати.
– Традиційно спортсмени стверджують, що Олімпійські ігри – це найкраща школа у плані набуття корисного досвіду. Що ви почерпнули для себе з виступів у Пекіні?
– Це твердження абсолютно справедливе. Кращої школи, ніж Ігри, для спортсмена не може бути. Це вершина всіх змагань. Ще коли я був малим, але вже усвідомлював і розумів, що таке великий спорт, то постійно дивився Олімпіади й навіть тоді відчував, що це справді особливі змагання. А побувавши на Іграх, переконався в цьому на власному досвіді. На жодних інших стартах немає такої атмосфери, більше ніде не киплять такі пристрасті. Ніхто не думає про те, що можна зекономити сили, з кимсь домовитися про сприятливий результат. Усі спортсмени готуються виступити максимально добре, є розуміння, що ти представляєш не лише себе, а й відстоюєш честь своєї країни. Кожен старт сприймаєш, як останній і найважливіший бій. Так, не всім вдається, виступити на межі можливостей, але, повірте, на Іграх зробити це прагне кожен. Люди, які виступають на Олімпіаді, на моє переконання, справжні національні герої. На жаль, у нашій країні до цього трохи інше ставлення.
– До речі, вірите у так званий “комплекс Олімпійських ігор”, коли фаворити в міжолімпійські сезони на Олімпіаді не можуть здобути жодної нагороди? Наприклад, на жаль, до числа таких спортсменів потрапив і ваш колега Олег Лісогор.
– Можливо, справді існує певна містика. Проте, якщо говорити про Пекін-2008 і змагання плавців, то, традиційно, до фінальних вісімок потрапляли спортсмени, які показували стабільно хороші результати впродовж останніх чотирьох років перед Олімпіадою. Принаймні не можу пригадати, щоб перемога дісталася нікому не відомому плавцеві. Стосовно Олега, то він мав стабільні та достойні виступи, він – лідер нашої команди. Хоча, якщо бути відвертим, то йому краще вдавалися змагання на короткій воді, як, наприклад, і Валерію Димо. Крім того, зараз прийшло нове покоління плавців, які демонструють просто захмарні результати. Скажімо, ще чотири роки тому з тими показниками, які маю зараз, я перемагав би та здобував нагороди й на Олімпіаді, й на чемпіонатах світу. Такого стрибка у плаванні, який стався цьогоріч, мабуть, ніхто не очікував. Так, на короткій воді, українці ще більш-менш тримаються на рівні, але ці виступи не є пріоритетними. Навіть якщо здобудеш нагороди у 25-метровому басейні, тобі за це щонайбільше можуть сказати “дякую”.
– Чому Україна настільки відстала від світового рівня? Чого не вистачає – нових методик, технологій, чи йдеться лише про неналежну матеріальну базу? Ви особисто, яких змін хотіли б у вітчизняному плаванні?
– Насамперед, таки справді потрібна матеріальна база, простіше кажучи – місце для тренувань. Скажімо, в моєму рідному Сімферополі (зараз я представляю Донеччину) ще 1999 року закрили басейн. А у збірну України 2000 року потрапив лише завдяки матеріальній підтримці своїх батьків, які оплачували години, які я провів у басейні. Останні ж сім-вісім років постійно проводжу на зборах. Ми кочуємо від одного басейна до іншого. Десь виникають проблеми з харчуванням, десь – із проживанням, ще десь басейн не відповідає вимогам, немає потрібних тренажерів. Це велика проблема, про яку постійно говоримо. Однак нас не чують, а лише критикують, як це було після Пекіна. Але ж… Добре, що на попередніх двох Олімпіадах ми мали Яну Клочкову, яка приносила медалі в плаванні, й чиновники дуже втішалися з цього. Такі спортсмени народжуються раз на кілька десятків років. Немає Яни – немає медалей. А може, час нарешті щось зробити для плавання? Ми ж не знаємо, коли з’явиться нова Клочкова чи Денис Силантьєв, чи маємо такий потенціал. А навіть якщо він є, то де його готувати?
Стосовно методик, то до Олімпіади готуєшся чотири роки, проте один збір може перекреслити всю роботу. Не можу однозначно стверджувати, що останній збір перед Пекіном не був потрібен, але час і місце його проведення, наприклад, на мої результати вплинули. Принаймні за попередніми показниками я був готовий виходити з однієї хвилини.
– Відчувши на власному досвіді всі “тонкощі” стану спорту в Україні, ніколи не шкодували, що пов’язали своє життя з цим видом діяльності?
– Спорт – це моя робота. На тренування ходжу, як на роботу. І, головне, отримую задоволення від цього. Маю певні цілі у своєму житті, мені хочеться перемагати, встановлювати рекорди – національні, європейські, світові. Хоча, звичайно, коли поглянеш на результати Майкла Фелпса, то задаєшся питанням: а що я роблю у плаванні? Однак потім думаєш: якщо він зміг, то чому б і мені не спробувати? Тому, ні, жодного разу не шкодував, що займаюся спортом.
– Якщо ви вже згадали Майкла Фелпса, виступи якого бачили на власні очі, то хочеться поцікавитися: як йому вдається показувати такі феноменальні результати, які, здається, не піддаються жодним розумним поясненням?
– Хотілося б сказати, що Майкл – це така собі надлюдина. Але ж у нього дві руки, дві ноги, голова… Зрозуміти, як йому це вдається, складно. Мені здається, що про секрети підготовки Фелпса ми дізнаємося років через десять. Скажімо, колись результати легендарного Марка Спітца також шокували. Однак минули роки – і зараз багато спортсменів показують кращий час на дистанціях Спітца. Якщо чесно, мені хотілося б пожити довше, щоб побачити, коли плавці досягнуть максимальної межі в моєму виді – брасі. Усе-таки й технічне забезпечення, і фармакологія не стоять на місці. Ми ж натомість думаємо про такі речі, як де харчуватися, де тренуватися. Якщо в Україні нічого не зміниться в підході до плавання, то до світового рівня підтягнемося десь через півстоліття.
– Початок року відзначився рекордним бумом. Із чим пов’язаний такий стрибок у плаванні? Невже лише з новими костюмами LZR від Speedo?
– Я плавав у цьому костюмі. Так, він кращий, аніж попередній, комфортніший, але не можу сказати, що дає таку феноменальну перевагу. Понад те, після Олімпіади я жодного разу не виступав у ньому. Маю стосовно цього свою позицію. Після перемоги на чемпіонаті світу в Манчестері мені часто закидали, що здобув “золото” лише завдяки новому костюму. Тепер хочу довести, що можу показувати хороші результати й без LZR. Зрештою, навіть у фіналі стометрівки в Пекіні я плив не в костюмі, а лише у штанах. На той момент відчув, що так буде краще для мене. І не шкодую про це.
– Часто протягом одних змаганнях плавці виступають у різних дисциплінах, ви ж повністю зосереджені на брасі. Чому обрали саме цей вид?
– Знаєте, побутує думка, що брас – найлегший вид плавання, мовляв, навіть бабусі на морі плавають брасом, адже що тут складного, – розводиш руками і ногами, та й пливеш. Серед спортсменів узагалі побутує приказка: курка – не птах, брасист – не плавець. А на мій погляд, брасистом потрібно народитися. Наприклад, парадокс: брасисти можуть показувати хороші результати в інших видах плавання, натомість інші наші колеги просто не розуміють брас. Для мене це найтехнічніший вид плавання, причому в брасі існує один цікавий момент: сьогодні ти чудово відчуваєш цей стиль, добре виступаєш, а потім в одну мить можеш утратити відчуття брасу, загубити техніку.
– Цього року ви обрали для себе шалений темп. Принаймні видається, що з-поміж українських плавців ви найчастіше виходили на старт. Невже навіть після Олімпіади не влаштували собі відпустку?
– Півтора місяця після Ігор я бачив воду хіба що у ванні, а до тренувань приступив лише 15 вересня, адже хотів взяти участь у всіх етапах Кубка світу, щоб відчути шалений темп змагань. Однак від цього плану довелося відмовитись, оскільки відчув, що ще не готовий до такого, не мав достатньо часу, щоб акліматизуватися, війти в ритм. Але тим, що демонструю зараз, повністю задоволений. Знаєте, після Манчестера, де я показав 57,7 с ( а це взагалі четвертий показник в історії плаванні) на 100-метрівці, мені було цікаво, коли знову зможу показати такий час. Думав, вийду на нього десь лише до середини 2009 року… Натомість на етапах мені тричі вдавалося досягнути цього. Тепер готуюся гідно виступити на чемпіонаті Європи на короткій воді, який уже незабаром стартує в Хорватії. Можливо, ця першість насправді не дуже й потрібна, але таки хочеться захистити свій титул чемпіона Європи. Зрештою, вже розпочав для себе підготовку до Лондона-2012, і саме участь у всіх цих етапах Кубка світу можна вважати першим етапом підготовки до наступної Олімпіади. Після континентальної першості перед Новим роком матиму тижнів два на відпочинок, а вже із січня знову почну виступати на змаганнях.
Розмовляла Наталя Вихопень, “Львівська газета”
